сторінка щоденника відіслана як лист,
бо була написана як лист
Шановні леді та джентльмени,
Ця країна не знає спокою лише тому, що у ній живуть бобри. Тут у сколочених шафах під обідраною одежею ховають автомати, заряджені срібними кулями. Вони називають війну священною. Не з бобрами, звісно, а між людьми. Кожного п’ятого року відбуваються вибори Президента Угандської Незалежної Республіки, а це означає, що буде ще одна революція. Вони не голосують, вони стріляють. Ціна програшу набагато вища за ту, що платимо ми, європейці, – переможені мають віддавати щороку половину бобрових тушок, з яких і живуть племена. Такі їхні традиції ще з чорних прадідів-приматів. Через це постійна бійня не має кінця. Я вже тридцять п’ять років бачу, як вони помирають, а потім знову народжуються маленькими дітьми, готові вбивати та бути вбитими. У них однакові вирази облич і вроджена ненаситність. Добре, що ми хоч англійської їх вчимо й автомати надсилаємо, бо так би й воювали мов первісні люди.
Очевидно, що на цих виборах ми маємо підтримати кандидата від партії племені каурі, котрі програли минулі вибори. По-перше, заради справедливості: ці люди за рік стріляють найбільше бобрів, але постійно мають віддавати дорогоцінні хутра на чуже благо. По-друге, їхній лідер Вомбату – єдина людина, що може вивести багатостраждальну країну з кризи. І, по-третє, не забувайте, що віднедавна французи почали втручатися у справи незалежної Уганди. Я щойно з Кампали. Так я вам скажу, що у центрі стоять вігвами (щось французи наплутали!), навколо них палають магазинчики та машини, а люди танцюють під французький реп. І, найголовніше, вся землі вкрита чорними кокосами – ніде ногою ступити! Усім відомо, що таких чорних кокосів у природі не існує. Вони заворожені лауцькими шаманами, і ота чорнота – ознака використання магії, переманювання злих сил на свій бік. Так само англійського бюрократа тягне придбати чорний мерседес за вкрадені гроші, за зароблені ж він купує червоний велосипед. Як піднесуть людині кокоса – не може зупинитися, їсть як навіжена, просить ще і ще, ап отім потрабляє у руки лауків. Коли я був на Площі Ма мені піднесла цей пекельний фрукт одна із цнотливих дівиць, але я зміг перебороти силу, що хотіла оволодіти мною. Я вибив їй з рук того кокоса і змушений був покинути місто. Народні цілителі каурі не знають що робити з ворожими чарами – кров жаби, випробувана минулого разу, більше не допомагає. Я переконаний, що якби ці маленькі піщані люди кольору заворожених кокосів викликали духів, то ті б перелякалися, поховалися б у риб’ячі кістки і більше ніколи не відгукувалися б. Одержимі танцюють немов навіжені, викрикують ім’я Бомвата. І повірте, вини каурі в тому нема, вони усе це п’ятиріччя намагалися показати ницість будь-якої революції, тому ми можемо довіряти їм.
А поки тут пекло на землі… І це на нашій совісті, шановні леді та джентльмени. Ми маємо допомогти. Прошу вас налагодити поставку вогняної води в Уганду, щоби не дати чорним кокосам вирішити історію, щоби ці волелюбні племена обирали справжнього лідера, якого вони разом з нами хочуть!
