8.
Було вже зовсім темно, коли ми поверталися до табору. Я дивувався, як Мальва, майже навпомацки, якимось шостим чуттям відшукувала дорогу. Перед самими наметами вона попередила мене, щоб нічого не розповідав. Та в цьому і не було потреби, ці жінки ні про що не розпитували.
Ніч ми провели разом в її наметі. Сексу не було - вона поставила умову. Та і про який секс я міг тоді мріяти? Моє побите тіло нило і гуло. Але я не чувся від щастя, коли її ніжні, теплі, лагідні руки торкались мого розбитого лоба. Хотілось щоб ця ніч не кінчалась ніколи. Але, як всьому, прийшов кінець і цій ночі. Я з неохотою зустрів ранок, ніби відчуваючи щось недобре.
Тільки засіріло, ми з Мальвою відправлялись у село. І на цей раз нас ніхто ні про що не спитав. Мальва погрузила на плечі свій набитий рюкзак і ми рушили лісом.
По-правді кажучи, я був радий поверненню. За ці кілька днів, я набрався стільки адреналіну, що вистачить на цілий рік. Жага до нових пригод у мене, якось поволі загасала.
Мальва йшла попереду, хоча і нав’ючена тяжким рюкзаком, легко і нечутно, жодна гілочка не тріснула під її чобітьми.
- Дай же допоможу! – наполягав я.
- Ти ж сам ледь плентаєшся. Мазунчик ти і є, мазунчик. – поблажливо посміхнулась вона.
- Але ж я чоловік, мені совісно просто так сунутись.
- Що ж з тобою поробиш? Раз так хочеш, то неси … - Вона скинула поклажу на траву і пурхнула вперед не оглядаючись. Її, певно, теж осточортіло тягати ці тяжкі мішки, хотілось відчути себе справжньою жінкою, про яку піклуються, яку поважають і люблять. Вона, як мале дівчисько, стала підскакувати на одній нозі по лісовій стежці. Я залюбувався нею.
Звалив на плечі тяжкий рюкзак і побіг доганяти Мальву. Та який же я був незграбний, здається мої ноги не минали жодної шишки, жодного сухої гілки. Від мене було стільки шуму, що здавалось лісом суне п’яний ведмідь. Мальва йшла попереду і щось співала, вона була щаслива в ці хвилини, я теж. І тут я спіткнувся, чи то від щастя, чи просто високо задер голову, чи так треба було. Полетів сторчака, падаючи зачепився рюкзаком за міцний сучок. Від такої ваги, вже не нова тканина рюкзака не витримала і затріщала. Наплічник розірвався. Я зразу ж схопився на ноги і став піднімати свою поклажу. Серед розсипаних по траві ягід я помітив тугі пакунки. Один із них тріснув, там була перетерта на порох трава. Мені ножем в серце вдарив здогад, ось куди ходила Мальва в справах там на болоті. Я підняв на неї очі.
- Ти теж із ними?
- Здаси мене? – Мальва дивилась кудись у бік, повз мене.
- Ти ж знаєш, як я тебе кохаю. – Я намагався заглянути їй у вічі.
- Розумієш, мені потрібні, дуже потрібні гроші. Мій брат потрапив у рабство. Завербувався на роботу в Росію і два роки не було звістки. А два місяці тому прислав смс, що в рабстві, на цегельному заводі, в Башкирії. Я мушу його викупити.
- Ти використала мене, щоб відвернути їхню увагу, коли цупила зілля? – перебив я її розповідь.
- Засуджуєш мене?
- Я тобі не суддя. А якби мене прирізали?
- Цього б не сталось, я весь час була поруч. - Намагаючись оминути мого погляду, вона схилила голову.
- Тобі краще поїхати, вже сьогодні. Ті хлопці всіх тут знають і тебе шукатимуть.
- Мабуть, - ледь чутно промовив я. – А ти? Їдь зі мною!
- Ти ж знаєш я заміжня. – тільки тепер Мальва глянула на мене. – Я просто твоя чергова розвага.
- Не правда, я щиро тебе покохав. Покинь усе і їдь зі мною. Вони тобі теж не простять.
- А хто скаже? Своїм дівчатам я вірю, хіба ти?... Я мушу врятувати брата. А те що було між нами, не карайся – то, просто, була моя примха.
- Мальво!
- Прощай! Звідси сам дійдеш до села, тут близько. – Вона будь як повкидала розкидані пакетики і зникла між деревами.
Пригнічений, обдурений, з розбитим серцем я плентався до села.
Вже наступного ранку я трясся розбитою дорогою до міста і слухав теревені коренастого поліщука.
9.
Я крутився на офісному стільці перед компом злий як пес. Шеф знову порізав мою статтю. Сказав:
- Твоя стряпня не підійде навіть для шкільної стінгазети, бо піонерський галстук їй вже затісний, а для чогось серйознішого штанці не доросли. Що з тобою, ти весь виписавсь. Мені потрібні викривальні статті, побільше чорнухи, а не слюні-соплі і скиглення про тяжкі будні поліщуків. Піплз цього не схаває.
Я знервовано дзенькав ложечкою по чашці з недопитою кавою, а в думках посилав бісів і всіх знайомих чортів у ребра головному редактору. Другою рукою клацав мишкою по стрибучих колобках на моніторі.
Номер виходив за два дні, а в мене не було жодного рядка для передовиці.
На столі заспівав Окуджава, я лінькувато приклав до вуха слухавку з незнайомим номером.
- Мазунчику, потрібна допомога, - Я напружився, та враз впізнав голос. Так називала мене тільки одна жінка. Хоча пройшло вже майже два роки, я не міг її забути. То була вона - Мальва. – Я на вокзалі, можеш приїхати?
Серце в мене тьохнуло. Я схватив курточку і полетів сходами вниз. Спіймав таксі і за півгодини вже був на вокзалі.
Ті ж самі лукаві очі, той же усміх, тільки десь там глибоко, на самому дні очей, якась зболеність.
Мальва за руку тримала чорнявого хлопчика, років п’яти, насупленого і трохи зляканого великим містом.
- Привіт! Зможеш допомогти? Данилко захворів, потрібно обстеження, а тут, у місті, я як ти у лісі.
- Як ти мене знайшла? Я ж уже змінив кілька телефонів, а тільки вчора вставив стару картку.
- Я ж відьмачка – Вовчиха! – посміхнулась, дивлячись просто в очі.
- Звичайно, допоможу! Я такий радий, такий радий тебе бачити! – Я не знав як вгамувати свою радість. – А, що з хлопцем?
- Довго розповідати, – спохмурніла.
- Ну привіт, козаче! – простягнув я хлопчаку жвачку, що випадково завалялась в кишені. - Тобі подобається місто? Ти хотів би тут жити?
- Ні! – насупився малий і заховався за мамині ноги.
- Візьми і подякуй, так не чемно коли тебе пригощають.
Хлопчак ще раз запитально глянув на маму і тільки з її рук взяв гостинець. Швиденько розмотав, вклав до рота і став жувати. Я мимоволі зробив висновок, що цивілізація припхалась уже і до їхнього села, раз такий малюк знає, що жуйку не ковтають.
- Розповідай! – взяв її за руку і ми присіли на лавку. – Я так часто про тебе думав, - збрехав я.
- Так часто, що за стільки часу не з’явився, не зателефонував, - вона з докором глянула на мене і моєму серці щось перевернулось. Я знову кохав її.
- Як ти жила, весь цей час і що з хлопцем? Я б не сказав, що він хворобливо виглядає.
- Потім розповім, спершу до лікаря.
Я ще не відпустив таксі і ми поїхали до клініки. Дорогою Мальва розповідала, а я слухав не зводячи з неї погляду, бачив її карі блискучі очі, я відчував її, і до мене поверталось із новою силою те давнє притихле почуття
10.
