Ранок, осінній ранок, тиша, кругом мене все наповняється емоціями, прокидаються люди... Я відчуваю щастя, в перше в житті я відчуваю його так сильно... Я сиджу майже в пустій кімнаті біля вікна, відчуваю морозне повітря яке надходить з двору, кожен його подих, він наче охоплює мене. Я б взлетів, як що б я вмів літати, взлитів й не приземлився б вже ніколи, хіба що тільки тіло, але то б вже був не я... кожного дня, прокидаючись, я думав про те, скільки ж мені всього потрібно зробити, моя душа немала спокою, але не сьогодні... кожного дня, я йшов в свій офіс, й думав що можливо саме сьогодні щось зміниться, але ні...кожного дня я посміхався, тому що цього від мене вимагали, але не сьогодні... в цей день все зміниться, я це відчуваю... Я встав, подивився у вікно, подивився на світ який ж він прекрасний, побачив як падає листя, як в школу з батьками йдуть діти, я був просто щасливий за те що це все є...потім, пройшовши в інший кінець кімнати я лягнув на ліжко, я закрив очі... Я хотів згадати все, хотів відчути найбільше щастя в житті.
Перше що мені стало перед очима це озеро. Це те саме озеро, куди ми з татом їздили майже кожного місяця. Я дуже любив кругом нього бігати, воно було просто прекрасне, для мене це було наче єдина на той час місце де я відчував себе самим собою й не потрібно було щось робити проти своєї волі, тільки тому що цього від тебе вимагають... Біля озера було велике старе дерево, одного разу, набігавшись я впав на траву й дивився на павутиння яке тоді пролітало по блакитному небі, підвівши голову в мене зявилась думка, чи побачу я свій дім з вершечка дерева. Я почав на нього вилазити, минаючи гілку за гілкою я все далі відчував наскільки воно мені рідне, долізши на самий верх, я сів й почав роздивлятись все навкруги. Свого будинку я так і не розгледів. Я закрив очі й заснув...
Цей спогад наповнив моє серце ще більшим щастям, це було ніби казкою для мене...Мені хотілось ще більше згадати все щастя яке траплялось мені в житті...Я починаю поринати у свій внутрішній світ і бачу....
Ліс...Одного разу, мого тата віправили в іншу країну, вирішити якісь справи, він взяв мене з собою, я вже не памятаю що це була за країна, тому що ми так туди й не доїхали... Я тільки памятаю, як ми доїхали до кордону й там було дуже дуже багато машин, й нам сказали що прийдеться чекати як мінімум до ранку... Тоді ми з татом вийшли з машини й пішли в няпрямку лісу. Я не розумів для чого ми туди йдемо, але було там дуже гарно, хоч і вже починало темніти...дійшовши до лісу ми побачили біля нього невелику річку. На дворі було тепло, це було влітку. Мій тато сів на впавше дерево, глибоко вдихнув повітря. Він сказав мені, щоб я пішов й назбирав деревцяток, а він піде в ліс й принесе більших дров....
На цьому я прокинувся, хтось постукав в двері. Я не відчинив, я продовжував лежати... з посмішкою на душі, це ніби як кожною частинкою тіла відчувати життя...це просто неповторно... через декілька хвилин, стук в двері умовк, я закрив очі, моє щастя просто виливалось з мене... я знав що це був останній мій погляд на цей світ... я знав що мій вибір правильний... в мене не було жодниз сумнівів... я відчував кожен удар свого серця, він бився все менше, моя душа... я відчував як вона піднімається... я з посмішкою на обличчі покидаю все... я люблю це все що навкруги, я радію що я тут був... я відчув останній подих, я не "помру" я буду жити вічно, там де я люблю, там, де я це я...все... це був мій останній день, останній день в цьому тілі....
