Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47032
Рецензій: 91434

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Галька з Підзамча

© Явна Уляна, 04-12-2009
***
   Підзамче охоплювало кілька вулиць. Точно, зрештою, означити його межі буде важко, але ймовірний початок – за Краківською брамою, біля колишніх Кракідалів, тепер одного з  центральних ринків, а  кінець – рогатка (місце, де колись знімали податок  за в’їзд у місто). Цей район міста відзначався  деякою загадковістю, хоча, що у Львові позбавлене загадок?
   Сама назва натякає  на його розміщення – «підзамче», тобто  територія під замком.
А замку  вже давно немає. Але  його фантом все ще витає над містом. Він ніби ампутована кінцівка, яка  нагадує про себе ночами - свербить  і навіть ворушиться, але, коли відкриваєш очі, бачиш  лише  культу. Так  же ж і з  замком. Тільки одна  стіна, що залишилася,  дозволяє  закрити очі  і уявити могутню бастею, яку  століттями не могли захопити найлютіші вороги. Фортеця  стояла на узвишші, а в підніжжі  замкових  гір  розкинулося поселення – Жовківське (бо  зі сторони містечка Жовква) передмістя, яке зараз стало повноцінною частиною Львова.  
   В  п’ятдесят шостому будинку  було всього п’ять квартир. Для  Гальки  число «п’ять»  дещо важило. Народилася вона  п’ятого дня  п’ятого  місяця, себто травня, і жило їх п’ятеро в   квартирі номер п’ять,  і  школа  її, де вчилася  колись  була номер сім, а  це все  одно  що п’ять  плюс два, і трамвай шостий їздив попід вікна, а це те ж що і п’ять плюс один, або ж  вона собі трохи придумувала з тим п’ять, а може  й дійсно  щось було у тім надприродного.
  Ну от, а тепер ще й ішла  двадцять п’ята весна  Гальчина, то може й принесе їй щастя?
  Їхня  оселя  вічно була повна чиєюсь присутністю. Тобто, бабця все була вдома, дідо  лише щотри доби для додаткового зарібку  ходив сторожувати  на дещо віддалену  стоянку  автомобілів, мама працювала  всього шість годин, тому  після четвертої дня  вже господарювала на кухні, а тато ж  навпаки  довго і невизначено міг бути поза  домом, бо часто після  роботи  ходив  на гру в карти  до  сусіди нижче поверхом  або в поближню забігайлівку  «Сливка»  на пів-літру пива, цей новітній шиночок  знаходився якраз у підходящому місці – навпроти  колишнього парового млина  славнозвісного пивовара Роберта Домса. Мама  і бабуся  створювали багато шуму, бо вічно тарахкотіли  кухонним начинням  чи просто сперечалися про щось голосно, дідусь же  найчастіше  дивився новини  на всіх  каналах і слухав засідання Верховної Ради  по  старому радіо-колгоспнику.
   На щастя, кімнат  було три. Чи то б пак, на горе для такої  великої і строкатої  родини. Зрозуміло, що одну займали  бабця з дідом, ще одну батьки, а останню, найменшу – Галька. Кухня була  малюсінька і плавно переходила в таку ж  прихожу. З лазнички  навіть виходило невелике  віконце, наглухо зашторене запорошеною тюлю, аби  часом  хто не вгледів  туалетних  ритуалів сім’ї, чи, не-дай-боже, якого їх голого  органу.
   Галька  працювала  на двох  роботах – іноді  підторговувала  в газетному кіоску, двічі або тричі  в тиждень, бо так домовилася з сусідкою, якій  було не зле мати заміну, бо тоді могла щось поробити в хаті  і посидіти з внуками, а  три дні  з тижня  проводила екскурсії  в  одному з міських музеїв, де влаштувалася за сприянням мами. Екскурсоводом   була не конче добрим, бо завчала тексти, а  загалом  не любила історію, тому  розповіді  її були  не дуже цікавими, хоча старалась як могла. Заробляла  мало, але  оскільки виросла  в родині  з невеликими  достатками, то й вимоги її  були  не такі й високі. Одягалася просто і невибагливо, була миловидна, не худа, але з доладними формами  і з розкішним каштановим волоссям. Цей її  простакуватий  вигляд  дуже  тішив  маму  і бабусю, які  вважали  це ознакою  скромності, але не  її  тітку, рідну  сестру  мами.
   Тітка  Марічка, старша  сестри Галчиної  мами – це окрема і довга історія, їй добігав п’ятдесят  перший рік. З  чоловіком розлучилася, мала дорослого самостійного сина. Чотири роки вже пробувала на заробітках в Греції, то набралася різних  не наших  звичаїв і звичок, приїжджала всього двічі на рік, на  Різдвяні  і Великодні свята як і більшість заробітчан. Галинку, свою племінницю і похресницю, дуже любила, бо так і не мала донечки, якої хотіла, а лише сина, хоча й той був материною любов’ю геть не обділений. Надзвичайно рухлива  і жива  завжди всюди встигала, мала багато товаришів і занять, просто повна протилежність  своєї  молодшої сестри – спокійної і апатичної.
   Саме  тітка  дарувала  незвичні речі Галці. Бо вважала, що жінка  має цей світ прикрашати і тішити, а не ховатися  в сірій  порошняві  невиразних  одежин. Одним з  таких подарунків було чудне літнє фіолетово-лілове платтячко, здавалося б  дуже  просте і невибагливе, але на Галці  сиділо  чудово  і гарно  підкреслювало  волосся. А  до нього  ще й  зелені мештики і  така ж  сумка. Вдяглася отак – то й де ж зникала непомітна мишка, а з’являлася молода вродлива жінка!

***
   Весь тиждень готувалися. Погода випала добра. На маленькій кухні і варилося і пеклося. Бабуня  випікала найважливіше, вигнавши всіх з  хати, щоб не плуталися під ногами  і не сполохали  паски. Приємні  передчуття  гніздилися  повсюдно – у блискучих вимитих вікнах, щойно пофарбованих  дверях під’їзду, гаморі дітвори надворі, дзенькоті трамваю, зчервонілих  і побабчених від води руках, у всьому  матеріальному ритуалі, що передував  великому духовному  святі.  
  На Великдень сім’єю  йшли до церкви, точніше це було у великодню суботу, бо так  у Львові ведеться, що святять кошичок у цей день. Дідо-бабця  пішли першими, щоб зайняти собі вигідні місця ближче до  лавок. Галка з мамою  ще збиралися, а батько до церкви ніколи й не ходив.
  Служба була коротка. Потім всі стали колом  біля церкви. Освятили  кошики з  пасками. Опісля  Галка   вже несла свячене додому. За хвилю  хтось  її легко торкнув за руку. Це був симпатичний чоловік, вбраний дуже якось по-європейське, чим виділявся  з маси чорних і сірих  піджаків. Підніс  їй  вишиту серветку, яку загубилася  з  кошика по  дорозі. Усміхнулася і подякувала. Коли  заходила в будинок оглянулася – він  стояв біля  авто, притримував дверці, поки  старша пані, може його  мама, сідала на переднє сидіння.
  У Великодню неділю, після снідання свяченим, Галчина  найближча подруга  пропонувала йти на  гаївки до  Шевченківського гаю. Вагалася   трохи, рідко  виходила в світ. Та таки пішла. Хай вже, подихають свіжим повітрям. Пасха  була наприкінці  квітня, то сонце вже добряче шкварило, так що  пасував навіть літній одяг. Галка одягла уже згадуване лілове плаття, покрасувалася перед дзеркалом  і сповнена  приємного  передсвяткового  відчуття, готова була до виходу з дому. Оля  забігла до неї, бо жила трохи  далі по вулиці  і вже  від Галчиного будинку попрямували  в центр  аби ще трохи  прогулятися і потім сісти у трамвай.
  На толоці  розважалася строката маса  у вишитих  сорочках. Діти і молодь бавилися, співали, усміхалися, втікали й доганяли. Де-не-де  сиділи  веселі гурти, сюди приносили святошні страви, аби продовжити розговіння  з товаришами. Часто можна було зустріти однокласників, сусідів, співробітників  чи просто знайомих, всі здоровили одне одного  з воскресінням  Христа, розпитували про  справи, чи  розминалися лише з усмішками.
  Дівчата  поринули в свято, що панувало навколо. Раптом побачили  свого сусіда, він, правда, давно  вже переїхав  з їхньої вулиці, але  ще іноді навідувався до  батьків, які залишилися жити  у старій квартирі. Підійшов до них  і привітався, перекинулися кількома словами, а за кілька хвилин, на Галчине  здивування,  долучився до них  і той  чоловік, що підібрав  її  серветку в церкві. Незнайомець, як виявилося, товариш сусіда, теж жив неподалік від Галки  колись, а потім  виїхав вчитися в іншу країну, пробув там кілька років, тепер же повернувся додому. Звався  Олегом.
   Виходили  з  гаю  надвечір, знову зіткнулися  з  хлопцями. Додому поїхали  разом, розвізши всіх по домівках, якось несподівано залишилися  в авто тільки з Галкою, так  хитро склався маршрут.


***
  Це  було якесь зачудування. Автомобіль розсікав  тепле травневе надвечір’я. Олег подарував їй  неймовірний день. Вони снідали  ще у Львові, кава і налисники  на  вологій  від нічної роси терасі, загубленій  серед  вузьких   брукованих  вулиць, а тоді  чудесний палац. Ніжилися  на сонці, сидячи на  кам’яних  сходах. Читали  легенди  у  глянцевому  путівнику, а тоді  ховалися одне  від одного між старезних  паркових дерев. Обідали вже  в Бродах  в смішному кафе, Олег  розповідав  щось про відомого письменника  і готель описаний  ним, життя якого було пов’язане з цим містом. Галка  ж розніжено  дивилась  на нього. Їй було дивно, що такий  чоловік  хотів бути з нею, іноді вона навіть незручно себе  почувала, коли не розуміла  його розмов, коли їхала поряд  в авто, коли блукала  разом з ним така невиразна і сіра, думаючи, що більшість  жінок  дивуються, бачачи їх разом  і вважають, що вони  б виглядали краще біля нього, хоча це скоріше були її  вигадки.  
  Прогулялися містом і рушили додому. Тоді він зупинився на обочині і поцілував Галку. Вона була розгублена і здивована, то було так приємно, так добре, що до кінця дороги вона мовчала  і лише посміхалася.
  В таких  зустрічах минув ще деякий  час. Коли видавався вільний  день вони  рушали  пізнавати довколишній світ, все було таке нове  для  Галки. Олег  же тішився  роллю  її  наставника.
   Ніхто не впізнавав  Галку, вона світилася  якимось внутрішнім яскравим світлом. Тепер  рідко бувала вдома і часто одягала свою лілову сукню, тоді вона подобалася Олегові найбільше. Він  міг  подовгу дивитись на неї, а потім цілувати, цілувати, цілувати…
   Прийшла осінь. Їхні зустрічі стали  рідкістю. Галка  іноді довго вагалася, перш ніж йому подзвонити, він відповідав коротко і завше не мав часу. З часом Олег абсолютно зник  з її  життя, не телефонував, не писав повідомлень, не пропонував  зустрічей. А однієї  неділі  Галка  побачила як  зі  свого  авто  він  випустив  гарне дівча  і  вони вдвох, тримаючись  за руки, пішли до церкви… Галка  глухо ридала всю ніч. Але надії  не покидали її, бо їй все ще двадцять п’ять, а  п’ять – її  щасливе число, тому  попереду  є ще місце  для  чуда…

***
  Минуло три роки, Галка  й далі  працювала на двох роботах,  жила з батьками  і вірила  в щасливе число п’ять. Лише чуда так і не сталося. Вона ще більше  знепомітніла, іноді  її  навіть важко  було вирізнити з-поміж  сірих  обдертих музейних стін. Оля  одружилася  і вже бавила  свого первістка, Галка часто заходила до неї. Решту ж часу просиджувала з мамою і бабцею на кухні, переймаючи від них  ті ж  крикливі роздратовані нотки в голосі і  замилування в побуті. Тітка ж ще деколи робила спроби  розворушити племінницю, але намарно. Їй  не  хотілося нічого міняти. А без змін в собі не  приходять зміни зовні. Хоча світ час-від-часу дає нам  потужні поштовхи. Деколи  зустрічала Олега, тоді він так нічого й не пояснив, а тепер  лише байдуже кивав їй головою.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Низка бісеру, що чарує, або сеанс гіпнозу. І ще: ГалЬка чи Галка?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Пані Дереза, 11-08-2010

хочу в Підзамче :-)

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Victor Artxauz, 06-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Макс Завері, 05-12-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 05-12-2009

1

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тед Лещак, 05-12-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 12.206012964249 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …