Бріан Журбер вийшов з під'їзду. Смачно затягувався сигаретою. Він був одягнутий у світлий плащ та темні окуляри. На руках — рукавички з тонкої шкіри. У пальцях тонка сигарета.
Бріан хвацько перескочив калюжу та застрибнув у підземний перехід. У переході він високо підкинув одногривневу монету. Та продзвеніла у повітрі і вляглася прямо у коробочку жебрака. Бріан вийшов з підземного переходу та поправив своє русяве волосся. Рішучим кроком пішов до жінки, яка стояла біля пам'ятника Адаму Міцкевичу. Вона поглядала на свій годинник і нетерпеливо тупцювала на місці. Бріан Журбер підійшов до неї ззаду, жартома налякавши. Обняв і граційно підняв її на руках. Кисла і зла міна дівчини моментально перетворилася на миле усміхнене втішене личко.
- Де ти так довго був! - сказала вона.
Готовувався до зустрічі з тобою, крихітко, - відповів Бріан Журбер задіявши увесь свій шарм.
Після цього пара обнялася. Бріан підняв в обіймах Лізу (саме так її звали) над землею і прокрутив кілька разів довкола себе. Тоді вона взяла його під руку і Бріан врешті викинув недопалок сигарети, яка весь цей час була у його зубах, а коли цілувалися між пальцями. Обійняв Лізу за стан і вони рушили у напрямку входу в підземку - До ресорану, у який вони прямували було всього кілька станцій.
Під землею тихо гудів ескалатор. Бріан цілувався з Лізою їдучи донизу. Східці здригнулися і ескалатор зупинився. Світло у тунелі погасло.
мені страшно! - сказала Ліза Бріану на вухо.
Не бійся, я поруч, - шепнув на вухо Лізі Бріан.
В цей момент десь зверху скреготнуло і почувся сильний гуркіт. Склепіння тунелю над ними обвалилиося. Бріан та Ліза побігли донизу. Він присвічував запальничкою. Бігли також багато інших людей. У декого на лиці та на одязі була кров. Бріан та Ліза побігли далі, у темне нутро підземки. Всередині робилося задушливо спекотно. Бріан сів на кам'яну долівку і обперся на стіну з барельєфом червоноармійців.
- Бля, що за херня! - викрикнув він до людей які безсенсовно бігали в темряві. - Чого ці уроди топчуться мені по ногах!
Ліза просто стояла й верещала. Люди бігали. Ті що загубилися, кликали один одного. Дехто у темряві підсвічував сірниками, запальничками. А от Бріан уже пожбурив кудись свою бензинову зіппо.
Враз лемент стих. Замовкнути натовп заставили динаміки системи оповіщення метро. Динаміки клацнули і звідти понісся голос.
- За переїдання та надмірне споживання питної води, африканською організацією СРАБ вас приречено до смерті через спалення! - гучно говорили динаміки. - І нехай цей вогонь очистить ваші розбещені тіла!
Слова промовця затихли. Замість них з динаміків полилассь африканська музика. Люди мовчали і слухали - може скажуть ще щось.
В підземці стало неймовірно задушливо. Почав вчуватися запах нафтопродуктів. Звідти, звідки зазвичай прибуває потяг метрополітену, почало пробиватися тьмяне світло. Текла якась в'язка, розжарена тліюча рідина.
- Правда ти мене не покинеш! - сказала Ліза до Бріана. - мені здається, що те що ми тут разом зовсім не випадково.
Бріан Журбер істерично ляснув долонею по долівці.
- Та йди ти дурепа! - верескнув він. - Я! Я Бріан Жульбер! Мене зачали під ейфелевою вежею у машині! Чого я зв'язався з тобою! Чого моя мама не залишилася жити у Парижі!? Я тут би не мав взагалі бути! Якби ця курва переспавши з французом не поїхала назад у Київ!
В'язкої гарячої субстанції робилося все більше. Люди скидали свої одежі — було дуже спекотно. Гаряча каша повільно виповзала на перон станції покидаючи впадину відведену для колії. Крик людей змішувався із звучанням африканських тулмбасів та гортанного жіночого співу у динаміках.
Люди всі збилися під стіною, і вогонь повільно підступав до натовпу. Ліза спробувала обняти Жульбера. Але він відштовхнув її від себе.
- Він ніколи не відпихав мене так коли приходив до мене в ПТУ, він обіймав мене ніжно перед усією групою! - подумала ображено Ліза.
Розжарена каша була вже за кілька сантиметрів від ніг людей, що збилися в купу під стіною. Ті що були на краю почали вилазити на голови тим заднім.
Врешті один чоловік не витримав і вибіг з натовпу прямо в пекло гарячої субстанції. Його взуття почало диміти, він стрибав і верещав від болю, розкидаючи довкола себе бризки-іскри. Врешті не витерпів — впав на долівку, поборсався у гарячій каші і знерухомів. Його божевільний танець супроводжувала африканська музика яка лилась з динаміків.
Через хвилину схоже почалося з усіма. Як тільки гаряч сягала людських ніг, люди зривалися бігти. В божевільному танці викручувалися й вихилялися сотні пасажирів метро. Бріан, коли відчув на черевиках гаряч вискочив на плечі Лізи. Та не втрималася і впала в гарячий плин. Вона хотіла скинути зі спини свого хлопця, але за кілька секунд затихла навіки. Бріан стояв на спині Лізи, але бачив, що гаряча каша піднімається. Він почав стягувати інші трупи. Люди один за одним падали біля нього. А він притягував їх. І складав під собою. Врешті опинився на вершині досить великої купи. Внизу уже нікого живого не було. Музика з динаміків затихла.
Гарячий плин уже не підступав, але було невимовно спекотно. Бріан роздівся догола і мовчки лежав на купі тіл. Хотілося пити — вся волога покидала тіло з потом. Хотілося не дихати — повітря було сповнене смороду від паленої полоті...
Через день по застиглій шкірці на нафтовій лаві у метро дісталися рятувальники. Вони йшли спустошеними обпаленими коридорами. Дихали через кисневі апарати. Світло їхніх ліхтарів вихопило з темряви страшне видовище — на вершині пагорба з попалених склеєних клейкою речовиною трупів сидів спершись на лікті голий чоловік. Волосся його посмалилося, а тіло було зморщене та висушене.
- 357 пасажирів підземки загинули від опіків, - передали у новинах. - І лише один з них — Бріан Журбер, пішов з життя внаслідок зневоднення.
