Кров цівкою стікає з леза сокири. Відрухи хлопця тепер лише рефлекторним смиканням шматка м’яса. Індик-Джон неквапом наближається до кутка, де сидить дівчина. “Чому ми?!” – у розпачі кричить вона. Відповіддю є лише свист леза у повітрі…
Екран згас, і одразу клас невдоволено загомонів.
– Тиша в класі, – вчитель історії постукав олівцем по столу.
– Я би цю суку вбив першою, – чийсь кровожерливий шепіт винагородився реготом.
– Романе! Стань, будь-ласка. Я так бачу, ти маєш щось нам розповісти?
– Вибачте, Іване Петровичу…
– Або завтра з батьками в школу, або правильно відповідаєш на питання! Отже, до якого жанру ти би відніс цей фільм?
– Нуууу… Це не горор…
– І навіть не романтична комедія. Не зволікай – ти не на радіовікторину телефонуєш. Підказок від мене не буде, від інших теж, – вчитель похмуро глянув учнів.
– Це… трилер?
Ну, досить. Що тут описувати? Звичайна лекція в звичайній гімназії. Ні, лекція трохи таки незвичайна. Назва теми вже інтригувала: “Історія – Мистецтво – Смерть”. Навіть коли історик приніс кінопроектор, я очікував побачити слайди з репродукціями Дюрера, Гойї, ну, можливо, освітній БіБіСійний фільм. Замість цього – ‘The Thanksgiving Day. Part 7 – Redemption’. Це слешер (до речі, це правильна відповідь на питання Івана Петровича) і це мій улюблений кіножанр. Хлопець в масці вбиває підлітків. Холодна зброя. Кров… Я не розумію як можна дивитися щось ще. З давніх давен королі залишали собі повідомлення на перстнях на кшталт memento mori, митці зображували в храмах сцени Останнього Суду, буржуа купували елаборовані черепи та картинки з danse macabre. Що менше думати про смерть, то швидше вона завітає до тебе. Я не король, в наших церквах тепер лише кітч, на гарну картину я не маю грошей – залишаються слешери. Звісно, саме я відповів правильно на всі питання Івана Петровича і отримав заслужений вищий бал.
– Ти, бля, долбойоб. Я тебе завтра урою, – чую як Роман тихо мені мовить. Сублімація. Мститися вчителеві – надто страшно для нього, простіше відігратися на мені. Але за що? Краще не відповідати. Мовчу. Відмінником бути важко, але ж хтось має ним бути? Лунає дзвінок. Шкода – я люблю вчитися. Сьогодні моя черга прибирати в класі. Всі розійшлися. Ганчірка, відро, швабра. Чекаю поки висохне підлога – тоді можна буде побачити вади мого прибирання та усунути їх. Кроки в коридорі. Хтось повертається. Мабуть щось забув.
– Парасольку, – відповідає на мої думки Іван Петрович. Нащо виправдовуватися? Я же нічого не питав. Він тут головний. І зараз саме він порушує субординацію.
– От скажи мені чесно, тебе не задовбує бути відмінником, – Іван Петрович сідає за свій стіл.
– Ні, – відповідаю коротко і правдиво.
– А чи знаєш ти яка доля у відмінників? Успіх у житті здобувають ті, хто погано вчився. Спокійно живуть ті, хто вчився посередньо. А от на відмінників чекає тупа офісна праця і депресія. Ти до скону життя питатимеш себе: як же це так – я виконував усі правила, але залишився на узбіччі життя? Це доля конформістів. Твоїм супутником буде геморой, а наприкінці путі тебе зустріне інфаркт.
– Це неправда, – спокійно відповідаю я, дивуючись цій покрученій логіці.
– Ти так кажеш, бо поки молодий. Я залишу тебе таким назавжди, – Іван Петрович дістає з-під столу маску індика та сокиру. Лише зараз я починаю розуміти, що ніде не чув про зйомки продовження “Дня подяки”.
– Це ви самі зняли той фільм, – кажу я.
– Він ще в процесі, – не погоджується Іван Петрович і натягує на себе маску індика. Я встигаю вдарити його шваброю по голові до того, як він візьме сокиру. Б’ю ще й ще. Потім беру сокиру. Схоже, Іван Петрович (чи краще Індик-Джо?) вчився у школі посередньо. Йому забракло розуму подивитися, що стає з тими постарілими відмінниками, кого не “привітав інфаркт”. Вони одного дня купують пістолет і навідують свій офіс. Що далі – стає відомо з випусків новин. Конформісти? Острови порядку в загальному хаосі. Я буду одним з тих, хто спробує поновити лад. Відмінником бути важко, але ж хтось має ним бути? Дістаю з кишені нотатник. В ньому має бути адреса Романа. Стягую закривавлену маску індика з голови Івана Петровича. Кладу сокиру в пакет (щоби не забруднила портфель), зачиняю двері класної кімнати, віддаю ключ технічці. Прогрессивные джекпоты Что может быть заманчивее огромного прогрессивного джекпота! Комнаты фриспинов открываются постепенно, это только подогревает интерес продолжать играть в лучшие слоты казино х. Игровой софт полностю одобрен о. Кюрасао и имеет лицензию, Турниры, акции и бонусы Casino X самые щедрые среди всех конкурентов. Если вы спросите честного лудомана про заработок в онлайн-казино, то скорее всего, получите однозначный ответ: это невозможно! Азартные игры на деньги – это увлекательное развлечение, которое дает возможность испытать удачу и получить крупный выигрыш.
– Добрий вечір, а Романа можна?.. Нічого я почекаю, – Роман виходить з ванної і здивовано дивиться на мене. Я риюся в портфелі. Кров цівкою стікає з леза сокири.
