6.
Ви знаєте, що таке справжнє поліське болото? Це дитя моря і лісу. Саме від них воно успадкувало кращі риси: таке ж просторе, безкрає, величне і, звичайно ж, мокре – як море, а від лісу – силу, загадковість і незбагненність. Коли, хоч раз потрапиш сюди, відчуєш свою мізерність і нікчемність. І ніякий ти вже не цар природи, а малюсінька комашка на цьому величному просторі, дрібний мазок на цьому первозданному тлі, на цій прекрасній картині. Певно, так себе почувала прадавня людина, коли вступала на герць із цим нерозгаданим світом.
Враження незабутні. Навколо тебе, куди сягає око, численні острівки посеред незміряної води. Вода кругом: під ногами, в заростях , вкрита мохом і рястом, осокою і очеретом. Тільки на невеличких острівках можна знайти, відносно сухі місця.
У відкритих водоймах аж кишить від малька, а виводки диких качок, просто пливуть тобі під ноги і спокійнісінько хлюпаються в якомусь метрі від тебе. Навкруги даль така, що обрій, десь, впирається краєм в нескінченне болота, лише інколи, коли напружиш зір, можна помітити шматки далекого синього лісу. А над головою, висять - перекочуються білоголові баранці хмар. Шир і даль безмежна. І ти як тріска посеред тихого розміреного моря. Так саме моря, бо поліські болота інакше, як морем назвати не можна. Тут розумієш вічність і пізнаєш її з кожним кроком.
Незворушна тиша і палюче сонце - таке поліське болото посеред ще досить спекотного вересневого дня.
І лише гидке хлюпання під гумовими чобітьми порушує цю ідилію природи.
Так, вбираючи в себе поліські краєвиди, я брів позаду своєї провідниці . Моє серце було на поетичній ноті, але ноги вже починали нити від утоми. Добряче попетлявши між острівками, ми таки вперлись в поле, що червоніло ягодами. Їх було стільки, ніби хтось перед нами просто розсипав із відра рубінові кульки.
- Це я тебе на нерухи* вивела. Збирай і не здумай кудись в сторону лізти, тут навколо трясовина, - сказала Мальва і, не чекаючи моєї згоди, відійшла до іншого ягідника. Я став зривати, але більшість червоних ягідок, чомусь попадали не до корзинки, поки оскома не звела мені рота. Тоді я присів і став розгортати руками ягідник, щоб вибрати всі до однієї. І тут із самого низу, із вогкої прілої трави на мене глянули крижані очі.
- Ш-ш-ш! – зашипіло прямо під руками.
Оте «ш-ш-ш», роздвоєний язик і неморгаючий погляд були настільки гіпнотичними, що я скам’янів. Навіть покликати Мальву не було сили, язик перестав мене не слухатись. Так з виряченими від жаху очима, я сидів навколішки перед скрученною, як зведена пружина, гадюкою. Скільки часу ми дивились один одному в очі я не знав; може кілька хвилин, може й годину. Поки Мальва не повернулась із повним козубком.
- Який лежень, ти досі нічого не назбирав? – сказала вона, глянувши у мій кошичок.
Я тільки на мигах показав їй в сторону де сиділа змія.
- Не ворушись, - попередила, а сама присіла біля мене.
- Ах тих моя маленька. Налякав тебе цей дурень. Ходи до мене. – Те що я побачив далі було, просто, за межами мого розуміння. Мальва повільно простягла руку до гадюки, та зробила спробу вхопити її за пальці. Миттєво зреагувавши жінка продовжувала говорити:
- Не бійся, я тебе не кривдитиму, тільки віднесу тебе звідси. - Змія ще продовжувала шипіти і висовувати страшний роздвоєний язик, але вже не була такою напруженою. Мальва торкнулась кінчиками пальців її голови і легенько погладила. Гадюка розправилась і перестала шипіти.
- Ідемо звідси, а то цей слон ще розтопче тебе чобітьми. – Моя Вовчиха взяла однією рукою змію за голову, а другою підшопила під черевце і ніби шматок шпагату понесла до острівка. Я був ошелешений.
- Ти що вмієш заговорювати змій? – звернувся я до Мальви, коли вона повернулась.
Вона розсміялась:
- А ти в штани, хоч не наклав? – потім додола уже серйозно: - Я просто їх розумію, хочеш і тебе навчу?
- Може краще почнемо, ну хоча би…, - я повернувся довкола – о,… із жаб.
- Згода! – вона знову мило всміхнулась. - Але нам ще треба он скільки назбирати. Та ще й мені потрібно збігати, тут недалеко.
- Ти надовго? – глянув я благально.
- Не бійся, більше тебе тут ніхто не зїсть. Я скоро.
* нерухи – місця де перед вами ще ніхто не збирав ягід. (діалект)
