4
Вони повернулись у сутінках. Я аж здригнувся, так безшумно вони пересувались. Нав’ючені як досвідчені носії, тяжкими мішками і рюкзаками. Хто не мав рюкзаків, замість них були великі хустки зав’язані у вузли і закинуті за плечі. Справжнісінькі тобі десантники - спробуй впіймай таких у лісі. Дівчата були збуджені і веселі, їм знову вдалось залишити прикордонників із носом.
- А якби ж впіймали? – запитав я, коли всі всілись біля мого варива. Палити костер можна було тільки вдень, щоб не привернути уваги прикордонників, тому їли холодну юшку, та і який із мене повар.
- Ага, хай би спробувалі, - нахвалювалась червонощока. – Алє і уха добра! – пирхнула вона в ложку.
- В прошлий раз то потіха була. Зловілі такі нашого Грішку. Кажуть: Давай документ, а то арєстуєм! А гон, - Пустіть я прінєсу! Воні нє хочуть, - якщо пустім, нє вєрнешся. Тогді вон роздєвся до трусов і каже: Я в залог штани залішу, як же я без штанів до сєла пойду? Е ні, - кажуть, - усьо знімай, тогді пустім! Гон зняв і як пошов, то толькі його і зналі. Правда мусів сидіти в кущах аж смєркло, шоб в хату пробратіся, - жінки покотилися зо сміху.
- Но ти, Марушко, всьоравно вісліділа.
- Вон же просто на мєнє пре, весь лістом обкручений…, - регіт піднявся десь до вершечків найвищих сосен.
- Якби ж не відпустили? – поцікавився я.
- Раньше давалі штраф і забіралі ягоду, а тєпєрь у іх новий закон війшов: три года іхнєй тюрмі дают.
- Ото за те, що ягоди на болоті позбирали?
- Мі для ніх – нєлєгали.
- Он воно як. – Я був вражений їхньою безтурботністю і відвагою. А як що… це ж границя і тут патрулюють із зарядженою зброєю. Та про це я навіть не хотів думати.
Цілий вечір я не зводив очей із Мальви, та вона була зі мною напрочуд стримана, якийсь смуток не полишав її. Коли всі розійшлись, я взяв її за руку. Вовчиха різко повернулась до мене і висмикнула пальці.
- Забудь, між нами нічого не було!
- Але ж…?
- Ти мене зрозумів! - вона повернулась і пішла спати до сусіднього намету.
Я як примара ходив поміж соснами, ляскаючи на шиї комарів. Потім не міг заснути, все чекав її. Мальва не прийшла.
Яка кішка пробігла між нами, за цей день? Що так змінило відношення Мальви до мене?
Я крутився в палатці, обдумуючи всі події, поки сон таки не зборов мене.
Прокинувся від легкого шарудіння в таборі, визирнув на двір. Вони вже йшли.
- Дівчата, я з вами!
- А нє боїшся, що от пуск можеш на три года продовжити? – як завжди пожартувала червонощока Марушка.
- Нічого, тоді хоч відісплюсь! – Я вже закидав на плечі свою плямисту сумку.
- Ході, якщо Мальва нє проті, ти ж її ухажор! – В Марушки червоніли ямки на її щоках.
- Що ж, людина приїхала побачити екзотику. Хай спробує, життя українських тубільців. – Мальва зло глянула на мене.
Та я був у захваті від цієї жінки: звідки вона така розумна, начитана тут, серед цієї справді первозданної природи, за сотню кілометрів від найближчих міст, зовсім не схожа на своїх односельчанок. Те з якою легкістю вони їй підкорялись, як вони виконували всі її вказівки, хоча серед гурту жінок були і набагато старші за Мальву, ставило її на який вищий рівень, прирівнювало до лісової богині.
Ми йшли в ранковому тумані, по знайомій тільки їм стежині, посеред безмежного безкрайого болота. Тільки невеликі островки порослі верболозом і очеретом змінювали однотонне довкілля.
Я був у піднесеному настрої, відчуття тривого і майбутніх пригод підганяло мене.
Ми вже давно залишили позаду кордон.
5.
- Чого рота роззявив? Падай хутчіш під кущ! - Мальва шарпонула мене за рукав. Я з розгону гепнувся в траву, якби ж то в траву. Трава була тільки зверху, а там під сподом хлюпала смердюча, застояна вода. І тільки зараз я зрозумів таку тривогу Мальви - у небі над болотом гуркотів вертоліт.
- Знову прочісують. Вчора, бач, не було. Тепер поки пальне не закінчиться буде кружляти.
Перспектива найближчі півгодини лежати в багнюці, мене не тішила, хоча зовсім недалеко від мене, в осоці лежала моя Вовчиха.
- А де ж усі інші? – Я покрутив довкола головою і не помітив нікого. Всі жінки ніби провалились в болото, ніби вросли в його, ніби виводок куріпок наляканих мисливцем розчинились в траві.
- За них не турбуйся, ще не вродився такий поганець, щоб міг впіймати моїх дівчат.
Тепер я розумів, що то не просто слова, довкола нас наче і справді не стало нікого.
Ми відповзли трохи вбік, на порівняно сухий острівець. Гул гвинтокрила віддалявся.
- Вони, що, полюють на цих жінок, щоб відібрати у них журавлину?
- Напевно думають, що ми шпіони. – Мальва скинула намоклу сорочку і викрутила із неї болотну воду. Її тугі, налиті ніжністю перса випромінювали теплоту і звабу із-під тісного бюстгальтера. Я підійшов і торкнувся її стану.
Мальва, як дика кішка, відсахнулася від мене, ніби і не було тієї ночі.
Вона блискавично вихопила ножа і приставила мені до шиї.
- Ніхто, ніколи, без мого дозволу, не може до мене доторкнутись, - просичала мені в лице.
- Чого, ти Мальво! Я ж тебе кохаю!
- Знаю я вас. Для тебе це чергова пригода. Такі як ти тільки і мріють, щоб звабити жінку, а потім кинути. Зі мною так та не буде.
- А як же та ніч?
- Її не було, забудь! Я заміжня жінка.
- Але ж я все рівно тебе кохаю!
Я продовжував наступати, хіба ж може спинити мене погроза цієї тендітної жінки. Вона була тут поряд, її схвильоване гаряче дихання, гнучке тіло, її пахощі паморочили мою голову. Зупинився тільки тоді, коли кольнуло ніби жалом у шию. Я відступив, по сорочці капотіла тоненька цівка.
- Ой, вибач! Я, здається, тебе порізала. – Мальва заховала ножа в халяву і торкнулась рукою рани.
– Не дивуйся, я часом трохи дурна. – Зі мною вже розмовляла ніби зовсім інша жінка – турботлива і ніжна. Вовчиха швиденько насмикала якоїсь трави, пожувала її в роті, виплюнула на відірвану ганчірку і підійшла до мене.
- Дай, прикладу!
Подряпину зразу ж затягло, ніби і не було ніякого порізу.
- Невже б ти мене зарізала? – запитав я розгублено, тримаючи руку на шиї.
- Не знаю, не знаю! – засміялась вона, оділась і пішла до наших кинутих торб. Вона йшла як фея, з розпущеним волосся, потопаючи по пояс в болотній траві і ніжно торкалась пальцями тоненьких павутинок, що порозвішували між кузниками осінні ткачі.
