Дві збірки
Ось переді мною дві нові збірки Костянтина Мордатенка «Кров з-під криги» та «Шум великої води». Ці збірки – ніби продовження трьох попередніх, про які я вже писав на сайті ГАК,у.
«Липка, гаряча і солонувата
струмує правда, як з-під криги кров…»
Концепція правди – правди вражень, почуттів, подій, правди життя врешті-решт – домінує в поезії Костянтина. Про саму ж поезію він говорить:
«Так само, як черниці живуть у келіях,
поезії в книжках живуть…»
Можна додати, що так, як черниці слугують Богові, так поезії слугують людям, навертаючи їх на поцінування прекрасного і величного.
Про саму поезію Костя пише часто, знаходячи нові і нові образи:
«Я вірш в юрбі і в мовчанні шукав –
знайшов, того мало – ще мушу…»
Для того, щоб:
«Я віршами душу виллю…»
Автор запевняє читача:
«Та є ще вірші у порохівницях…»
Поезії про щастя, добро, кохання, болі, сумніви – все це притаманне творчості Кості.
«Лише примножуючи добро, пізнається щастя.»
Просто і невимушено, цитата – як математична аксіома, яка не потребує доведення.
«Якщо зробив добро – не кайся,
а зло вчинив, то сподівайся…»
Ось так контрастно і афористично карбує поет. А про вразливість та нетривкість щастя:
«Криваво-листяне есе,
грибні рядки стоять на часі.
Вітер з павутинками несе…
щастя.»
І виносить вердикт:
«Більше від смерті – щастя боюся,
бо воно таке швидкоплинне…»
Не завжди легка для сприйняття поезія Костянтина, але яка ж багата на не засмальцьовані тропи:
«Ростуть дерева так, ніби гвіздки хто забиває з того світу в цей…
Чи Землю хочуть прицвяхувати до Небес?»
А для зірок Костя знаходить, не повторюючись, нові образи:
«Ніч зірки носить, наче Бог сухарі в торбинці…»
Про текст, про змістовність поет влучно підкреслює:
«Найзмістовніший текст тоді, коли читач сам домислює, що недоказав автор».
І справді – поезія Кості примушує задумуватися, часто – вишукувати в словниках та довідниках маловживані слова, використані (звідки?):
«Чотирьохтомний словник Бориса Грінченка, як чотирьохтомник Природи: весна, літо, осінь, зима, – там усе!».
З цієї Природи поет бере чисту джерельну силу, піклуючись, щоб життєдайна криниця не замулювалася.
Про поезію Костянтина Мордатенка можна писати багато, а можна просто навести його ж слова:
«Пишу я так, як і живу – метаморфозно.»
Це – творче кредо митця, який без зайвого пафосу може сказати про себе:
«І я колись увійду до храму,
щоб крізь мене проросло життя…»
Можна додати, що поети самі будують храм, назва якого Храм Поезії. Тому можна сміливо сказати, що Костянтин Мордатенко – один із його будівників.
