У нас в сім’ї дуже мало традицій. Я не знаю, добре це, чи погано, їх просто мало і все тут. Ми не збираємося на суботні вечері, не святкуємо дні народження, не вітаємо одне одного зі святами, але є в нашій сім’ї щось таке… ну таке, якого нема в інших сім’ях. Крім того, в нас ніколи не поставало питання звідки ми – від Бога чи від білозубих мавп. Нам це не треба знати. Жоден з нас ніколи не ходив до школи, але я люблю свою сім’ю і дуже поважаю всіх її членів. І ще… як би це не звучало, але в нашій сім’ї – самі чоловіки. Ні, ми не геї, і жінки мають місце бути, але вони не грають основну роль. І це не гендер. Просто в нас така сім’я.
Прадід.
Бездоганний Карузо, або шалене здивування.
Моїх прадідів залишилося дуже мало. Я ніколи не бачив їх особисто, але багато про них чув. Мені розказували.
Перший мій прадід з’явився у 1877 році. У нього ніхто не вірив. Тобто, не вірили у те, що він може з’явитися. До його появи голос завжди звучав реально. Але коли всі напивалися до такого стану, коли не могли нормально співати, бо язики запліталися, а слова забувалися, мій свіжо вигаданий прадід прийшов на допомогу.
Мій дід миттєво став популярним у Європі і США. Він допоміг стати популярним Енріко Карузо. Мій прадід співав краще за Карузо (і це щира правда). Пояснюється це все дуже просто – у тенора могли бути невдалі виступи, в нього могли хворіти зв’язки у горлі, а мій прадід завжди співав однаково – найкращу спробу співу Енріко він міг повторити безліч разів. Потім він дуже переживав, коли його син, мій дід, зайняли його місце. З популярністю завжди важко розлучатися, її важко втрачати.
Сьогодні популярність мого прадіда частково йому повернули. Він займає своє почесне місце у музеях світу…
Інше ім’я мого прадіда – Здивування. Його появі просто здивувалися
Дід.
Мелодійний Донжуан, або очікувана поява
Дивно, але мій дід з’явився того ж року, що й прадід. І якщо в появу прадіда не вірили, то діда зустрічали оплесками. Він був кращим за діда. О, так, він був бездоганним.
З появою діда в нашій сім’ї з’явилася перша жінка. Без неї існування мого діда було б неможливим.
Розумієте, я люблю прадіда, але в нього була одна вада – він був надто великим і незручним. Через це його не дуже любили. Дід же міг знаходитися в будь-якому місці, витончена жіночка лягала на нього і вони… співали. У мого діда було багато жінок і з усіма в нього були дуже специфічні стосунки. В залежності від того, яка жінка, вони у парі могли викликати радість, сльози, гордість. Зрештою, дід ніколи не погоджувався, що жінка в його житті – основний персонаж. Він завжди тяг на себе ковдру, але я й досі думаю, що ці чорняві, ні – навіть чорні ебонітові красуні були справжнім ноу-хау в житті людства.
Ім’я мого діда – Очікувана поява. Безглузде ім’я, але яке є. Як звали його жінок – не пам’ятаю.
Батько.
Просто дитячий спокій.
Не можу сказати, що батько став значно популярнішим за діда, але трошки таки став. Основна чеснота батька – масовість. Він побував у багатьох квартирах на просторах колишнього СРСР. Він був галасливим і крикливим. Мабуть тому, що в нього з’явилися такі великі горлянки: на правий і лівий канали.
Жінки у житті батька займали теж важливе місце, але переважно вони говорили чомусь чоловічими голосами.
Мало не забув – мій батько зі своїми жінками могли не лише співати, вони ще й розказували казки. О, так, їхні казки були бездоганними на той час.
На стільки бездоганними, що зовсім незнайомі люди довіряли моєму батькові своїх дітей. Люди могли сидіти на кухні, дивитися телевізор, спілкуватися зі знайомими у іншій кімнаті. А мій батько просто заколисував дитину своїми казками. Йому довіряли на 101 відсоток, і з жодною дитиною нічого не сталося. Діти завжди були спокійними.
Ім’я мого батька – Просто дитячий спокій. Дурне ім’я, але так вже його назвали. Я назвав, якщо бути точним.
Знаєте, найбільше я турбуюся про свого правнука. Його вже кілька років намагаються народити кілька тисяч людей. Переважно китайці. Гарно в них виходить нас народжувати, але правнука вони мені ще не подарували. Я ще чекаю…
Син і онук.
Комерція і Автономність
Коли на світ прийшов мій син, - його сприймали з острахом. Мною користуватися було значно простіше. Але дивно, він не дуже довго протримався. Певно тому, що перейти від мене до онука було простіше. Надто велика прірва була між мною і сином, але менша, ніж між мною і онуком.
Син, як і я, як і батько з дідом, але на відміну від онука, працював у тандемі з жінками. Його жінки були красивими. Вони могли бути вже кольоровими, одна жінка могла співати понад 300 пісень! Нам таке й не снилося, але його жінки в магазинах дуже дорого коштували… люди собі не могли їх дозволити. Хоча його жінки – це автономні субстанції. Вони диктували правила і моду. Вони заробляли гроші, але саме сина назвали Комерція.
Онук крутий. Він так стрімко увірвався в простір людей, що досі тримає їх у напрузі. Йому не потрібні жінки. Він працює сам. Він автономний, він гордий, він співає пісні і переповідає книги. Погляньте у транспорті – у кожного третього є мій онук. Молодь з ним міцно здружилася. І я думаю своє зіркове місце він ще не скоро віддасть правнуку, якого ще не вигадали…
Я.
Почуття важливості.
Не люблю говорити про себе, але розповідь має бути завершеною.
Коли прийшов я – спочатку це було дорого. Мене провозили контрабандою. Потім я стояв на всіх ринках пострадянського простору. Місцями я ще й досі там є. Мої жінки… я думаю, що тут не можна говорити «мої» жінки, це я був їхнім. Я віддавався їм бездумно, про що ніколи не шкодував. Ми співали скрізь, але не це найцікавіше.
Я подарував людям почуття власної важливості, тому й мене звуть Почуття важливості. Ці ритуали на кухні чи в залі маленької квартири. Я міг попсувати людям нерви, кусаючи жінку і жуючи плівку, але потім я вгамовувався.
Мене єднали зі мною за допомогою дроту. Мене повинно було бути два в одній кімнаті. Але важливішими тут були все одно жінки. З однієї жінки хотіли зробити копію. Її мудрість і звички хотіли копіювати, робили клони. Від цього люди стали почувати себе творцями музики і культури.
А я ще досі стою у багатьох квартирах, а мільйони жінок лежать поряд зі мною. І це приємно.
І традиція в нашій сім’ї є лиш одна – дарувати людям радість і насолоду. Адже без музики жити не можна…
Пояснення.
Треба внести трошки ясності у все це.
Прадід – фонограф. Його вигадали у 1877 році. Він записував голос на вбудовані доріжки.
Дід – грамофон. Його жінки – це ебонітові платівки, на які здійснювався запис звуку. Платівки могли змінювати, а дід міг бути одним, на відміну від прадіда.
Батько – патефон. Його жінки – вінілові платівки. В радянських сім’ях з’являлися платівки з записом казок. Тому мій батько міг розказувати казки зі своїми жінками.
Син – CD-програвач. Його жінки – CD-диски. Вони можуть бути різнобарвними і кольоровими, на відміну від платівок. На МР3 диску може вміститися дуже багато пісень…
Внук – МР3-плеєр. Правда ж їх багато наплодилося?
З правнуком все просто – його ще не вигадали.
Я – магнітофон, мої жінки – касети. Пам’ятаєте як переписували з однієї жінки на іншу свою улюблену пісню? А я пам’ятаю…
