Здаля великими літерами світилось “Розпродаж”. Куратор Європи глянув на миготливе сяйво, хмикнув і наблизився до магазину. Він нечасто навідувався на розпродажі, та й зараз наміру купувати не мав, але бачив, що покупці ще не збіглись, юрмища не товпились, а вільного часу якраз трохи було, тому вирішив зиркнути на товар.
Однак, кураторові майже відразу стало зрозуміло, що виставили усілякий мотлох, який довгенько залежався на полицях. “Сто тисяч душ. Суцільна сірятина”, - думав очільник континенту, розглядаючи мало привабливий крам. Та, хоч посполиті душі його не цікавили, проте ціна була дуже вигідна. Попит на звичайних нині доволі низький, але й вони потрібні, щоб створити певний прошарок між чорними та білими. У Європі ситуція склалась таким чином, що спостерігався надмір геніїв обох ґатунків, тому куратор прикинув, скільки б сірятини взяти, щоб трохи зменшити напругу між темними та світлими.
Він надумав брати половину, тобто п’ятдесят тисяч. І заплатити за них треба буде всього одним епохальним шедевром. Смішна ціна, якщо згадати скільки він відвалив на останньому аукціоні за співака. А що поробиш, коли на його континенті бракувало голосистих?! Виклав за душу чотири винаходи і то неабиякі! Чого вартував один з них – гасова лампа...
Куратор відкараскався від невчасних думок, бо треба поспішати, поки конкурентів нема. Сірятина сірятиною, варто все ж придивитися до товару зблизька, може є серед величенької купи неліквіду щось пристойне. Він заходився перебирати душі, висмикуючи ті, що ледь блимали слабкими вогниками посеред геть невиразних. Невдовзі “світлячків”, як їх називала братія, назбиралось зо тридцять.
Наглядач Європи терміново викликав молодих спеціалістів. Молодняк вишикувався в чергу і начальник хутко роздав виловлену здобич охоронцям. Коротка затримка виникла лише раз, коли якийсь нахаба закомизився, мовляв, хіба можна щось путнє виростити з такого слабенького “світлячка”. Довелось гарикнути на юного зухвальця, щоб не затримував їнших, бо може взагалі залишитись без підопічного. Узагалі-то треба дорости до того, щоб дали душу генія, спочатку слід повправлятись на менш важливих персонах. Тому ангел-охоронець, хоч і невдоволений тьмяним нерівним світлом виданого “світлячка”, підкорився волі куратора.
Коли вчорашні студенти розбіглися прилаштовувати щойно вручені душі, їхній начальник повернувся до свого заняття. Раптом він помітив наближення куратора Азії і покинув пошуки. Вдаючи, що не завважив конкурента, очільник Європи взявся нагортати гамузом душі у кошик.
- Привіт! Прикуповуєш сірятинки? – весело поцікавився прибулий.
- Та ось, розпродаж... Випадково побачив, - відгукнувся покупець.
- Ага... – раптом зацікавлено промовив куратор Азії, вздрівши ціну.
- Ось тобі й “Ага”. Хто рано встає, тому Бог дає!
- Та-ак, подивимось, кого тут роздають, - не звернув увагу на приховану кпину куратор Азії.
Уже через кілька хвилин він розчаровано хмикнув, серед сірих душ не було майже нічого цікавого. А більш вдалий перший покупець лише хитро посміхнувся у спину конкуренту, адже він провернув чудову оборудку, встигнувши до з’яви інших відібрати найкращий товар і передати його своїм ангелам-охоронцям. Звісно, що він стер посмішку, коли йшов розраховуватись за душі, але невдаха все ж провів його недовірливим поглядом. “Ха! А спритно я купив ці п’ятдесят тисяч!” – тріумфував переможець.
Похмурий учорашній студент приглядався до свого “світлячка”: “Ледь тліє... Такий слабенький. От біда! Хоч би трохи яскравіша душа нагодилась, а то так – непотріб втиснули. І суши собі над ним мізки! Хіба з такою чогось досягнеш? Халепа... І то треба було вчитись на охоронця, ще й отримати диплом з відзнакою, щоб нарешті вовтузитись із якимось невдахою, котрий майже позбавлений талантів. Душа з розпродажу, яку віддали майже задурно... Що там ця душа хоч має?”
Ангел-початківець зазирнув у напівпрозору сіру кулю, всередині якої клубочились задатки і жеврів манюсенький пломінчик. Звичайно, у нього були добрі вчителі, котрі навчили помічати найменші здібності, та, крім уяви, що й блимала зеленкуватим вогником, ангел номер чотири мільярди сімсот вісімдесят одна тисяча триста сорок один зумів побачити лише дрібку ораторського таланту та крихітний, як макове зернятко, зародок харизми. Решта – то якраз недоліки, поміж яких схильність до лінощів, не надто чистих оборудок і брехні. Ще пиха...
Проте довго він не сумував. Всі знають хрестоматійні випадки, коли не надто обдаровані душі завдяки зусиллям своїх ангелів змогли вирости у непересічні особистості. І ніяке це не диво, а каторжний труд, на який молодий спец уже загорівся. Адже його амбіції ніяк не погоджувались зі статусом звичайнісінького охоронця, що валандається тисячі літ від душі до душі. Хотілось росту, швидкого успіху, просування вперед. Хай йому і не пощастило так, як ангелу Леонардо...
Як?! Ви нічого не знаєте про цей випадок? А-а-а... І справді: звідки? Розповідаю. Якось ВТК, себто відділ технічного контролю, виявив, що в одну із душ надміру щедро заклали талантів. Таке трапляється час від часу. Ну, інструкції у них чіткі – не варто випускати у матеріальний світ неймовірно здібних. Чому? Та для такої душі це ж означає потрапити у жорстокі реалії, зіштовхнутись із нерозумінням, наражатись на кпини дурнів, терпіти заздрість нездар, вити від самотності серед сірятини. Врешті-решт усе закінчується котримось із видів втечі від себе чи від світу: божевіллям, алкоголізмом або самогубством. Оце так вибір: де тут менше зло?
Отож, черговий інженер ВТК забракував душу, відкинувши її у контейнер для переплавки. Та один із ангелів, до речі, теж учорашній студент, котрий щойно влаштувався на роботу у відділ контролю за якістю, пошкодував ясну, мов схід сонця, душу... Не зумів інакше, хоч знав, що його можуть вигнати з роботи, та й узагалі з раю... Дурний?.. Може. А ви би бачили, як виглядає це неповторне видиво, теж важко було на переплавку віддати. Такими барвами, прегарним сяйвом міниться!
Тому ангел таємно протяг її через прохідну за межі заводу й прилаштував у тіло. Його щастя, що одразу ніхто нічого не помітив, та й потім теж не похопились якось. Поки душа не видала такенних шедеврів, що хутко докотилось аж до Самого.
Розбирались довго. Dura lex sed lex*. Здавалось, ангелу капут, але змилосердився Сам. Зваживши, скільки праці вклав неслух у душу генія да Вінчі й зумів - о, справжнє диво! - вберегти його від звичної страшної долі, не покарав. Навпаки, після ще кількох вдалих робіт, підвищив до куратора. Поміж ангелів також іноді бувають дивовижно талановиті.
А нещодавно цей щасливчик відкрив і свій завод. Це ви дарма... Який солдат не мріє стати генералом? Новий світ створити – не проблема, а от хороших організаторів виробництва не так уже й багато. Ех, дорости до такого рівня – це неабищо! Гаразд, повернімося до наших ба... е-е-е... героїв.
Отже, охоронець взявся до роботи. Спершу вручену душу треба прилаштувати. А то дуже відповідальна частина роботи! О, від батьків залежить багато...
Історія у своїх архівах зберігає безліч випадків, коли обдаровані душі, потрапивши до невідповідних мами й тата, не змогли вповні розкрити свої задатки. І навпаки теж бувало.
Тому ангел прискіпливо та довго придивлявся до пар, котрі невдовзі призведуть на світ своїх нащадків. Одну таку – дуже підходящих жінку і чоловіка – йому з-під носа встиг вихопити старший охоронець. Та вчорашній учень уже не зважав на труднощі, він наполегливо шукав далі.
Якби ж то було легко! Доводилось прораховувати долю підопічного при впливі батьків, середовища і ще неодмінно виводити архангельське рівняння, перевіряючи результати хоча б зо два рази.
Ангел глянув на годинника. Ого! За пошуками збігали роки...
Що? Ви гадаєте, підлеглі Самого живуть хвилинами? Вічні – і хвилинами?! Ха! Ні, вони, звичайно, можуть і мить розкласти на дрібнюсенькі шматочки так, що вона протягнеться роками, але загалом наш відлік часу для них сміховинний. У них, як правило, доби втікають секундами.
Далі буде.
___________________________________________________________________
* Суворий закон, але ж Закон!
___________________________________________________________________
Перепрошую читачів за невеликий повтор, а саме - першої сторінки тексту, але "Кар'єра" довший час не "хотіла" писатись :-), тому я наважилась її почати ще раз з початку. :-)
