Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48266
Рецензій: 92964

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Sachertorte

© Явна Уляна, 23-11-2009
... Підзамче жило  своїм маргінальним життям, а ми вривалися в нього, розсікали його трамваєм, заглядали прямісінько в  душу його будинків і двориків. От в тих  охололих  вечірніх  під’їздах  і були наші найпалкіші поцілунки, ще й  зараз хочу, щоб хтось  так  ніжно торкався моїх сідниць....


Банально писати про своє пусте ліжко і його холод  в ці  ночі, коли газу й далі нема. Нас чекає ще одна, десята, чи яка там по рахунку, інстанція  і тоді врешті цей будинок вперше  спізнає  радість тепла від батарей, його труби-артерії  наповняться газом  і може  тоді я  таки спечу торт «Захер»  і шматок подарую В. Отак-от  прийду  чергово в «Масони», посміюся  в  ресторанній прихожій, де дядько, заради конспірації і  розваги, ходить в кальсонах  і смажить собі картоплю, тоді ввійду до залу сяюча  і гарна, привітаюсь з білявим  симпатичним  офіціантом  Митусиком, зачеплю оком  якогось респектабельного пана і  осідлаю стільчик  в компанії  решти  таких же осяйних  панянок. Тоді побачу  незмінного, погордливого, хоч насправді  вразливого і може з трохи зраненою душею (коли чоловік ховає свої маленькі слабкості, хіба це не варте захоплення?), В. Він віддаватиме розпорядження, а потім сяде біля нашого столика, трохи змучений  від  недоспаних ночей, але, як  завжди,  чарівливий  поміж жінок. І тоді подарую йому шматок    Sachertorte, на спомин  про  свої солодкі  дні з ним колись (хтозна, якими вони були для нього?).
  В пломені  свічки, в півтемряві  залу, на  дерев’яних  балках, що тримають стелю, затріпочуть голограмою мої Підзамче, Знесіння і Кайзервальд. І буде весна, замість цієї  осені в антигрипозних   масках, а потім спотворений університетською  сесією червень. Часто Муха-собака  ставатиме нашим якорем  і  проводирем  водночас, протягну її  на шкірянім  повідку  через всі  можливі клумби, вона  з усіх сил  намагатиметься  помітити  ці нові  території, а  ми, тим часом, вестимемо незрозумілу  гру  напівсимпатій.
  
***
  Ця  пандемія ввірвалася  абсолютно  негуманним чином в наші життя. Знищила всі плани, загнала нас в домівки, почепила  на лиця пов’язки  і постійно, ніби кровожерний  казковий дракон, вимагала  безневинних жертв. Чи тільки з’явиться чарівний лицар і вирятує нас – прекрасних принцес із лап  злого  каліфорнійського  монстра?
  Істерія затягувала, мама  постійно  розмовляла по телефону, телебачення безперестанку  тараторило  одне й теж… Я  ж почала шукати будь-які ознаки  в собі, помічати те, на що б колись і не звернула уваги. З самого ранку  ще й  несподівано зашкреблося  в горлі. Ввечері ж  вже пошила дві марлеві  пов’язки. Одну забрав тато, а інша  висіла  погрозливо  в коридорі. Тоді два пропущених дзвінки  на екрані телефону. І моя дезорієнтація, бо чомусь  зранку почала писати саме про нього, а тепер от – хворий…  

***
  Два дні в ізоляції. Вчорашній вечір минув  з приступом паніки. Чомусь ця розмова з  В. вибила мене з колії. Чого ж дзвонив? Питався, чи здорова. Думав, що це я джерело його хвороби? Чи може дійсно дбав за моє здоров’я? Не знаю, не знаю… Навіть після   чотирирічного знайомства  майже ніколи не здогадуюся, що ж він думає насправді.
  Тоді, на початку цих дивних відносин, мені  іноді ж навіть здавалося, що почуває щось до мене. Хоча  не могла з певністю сказати, чи щось теж почуваю до нього. В цьому були однаковими. Колись цілував мене  і  було більш ніж приємно, а оцей  недавній цілунок, такий випадковий і недоречний… Чи  так же ж боїться  бути щирим перед мною, як і я перед ним? Не  можемо бути ані  добрими друзями, ані  пристрасними коханцями. Та чомусь і  розлучитись безповоротно  не можемо. Схоже на прокляття. Смішно, еге ж. Прокляття за мою зраду, таку давню і вже неактуальну зараз. Не чекала  сумирно свого моряка тоді. Пив з товариством  десь на  чорноморських узбережжях, а я зараджувала собі як могла.  
   Моя зрада  розтягувалася  в довжелезні тижні. Зрада, яка так і не відбулася. Ми тільки  гуляли вечорами по Знесінні  і Підзамчі. Перебувала в якомусь екзальтованому зачудуванні, може поганський дух Знесіння  напучував мене до того. Язичництво було  в моїй крові, відчувала  непереборне бажання  в жертвоприношеннях, нехай  доводилося  платити дань своїм тілом. І наш перший поцілунок був там, між старезних дерев. Зляканий  цілунок, бо перед тим  бавилася  жахалками  про місцевих привидів так, що вже й дійсно налякалася і  цього вечора, і  цієї темряви, і цих  капищ, і цієї нашої близькості.
   І навіть тепер, коли наші стосунки обмежуються  статусом добрих знайомих, а він розповідає мені  про своїх дівчат, хочу заткнути вуха  і нічого не чути, хвиля  ревнощів піднімається в мені, розносячи все інше на шляху. Але ж мовчу на те, посміхаюся, розказую про своїх хлопців у відповідь. Хоча, чи  терплю  любов будь-якого іншого чоловіка  до когось, окрім мене?
   Підзамче жило  своїм маргінальним життям, а ми вривалися в нього, розсікали його трамваєм, заглядали прямісінько в  душу його будинків і двориків. От в тих  охололих  вечірніх  під’їздах  і були наші найпалкіші поцілунки, ще й  зараз хочу, щоб хтось  так  ніжно торкався моїх сідниць, стегон, живота, грудей, проникав пальцями в найпотаємніші  місця, лоскотав і м’яв, розгортав  і прикривав. Щоб знову було це так  гостро і сполохано, в страхові  перед випадковими мешканцями, які  по праву  могли  пройти повз нашу непевну  схованку  для непристойних забав. Наша боязнь була скоріше зухвалістю, викликом  порядним  панам  і паням, які зобачивши таке  неподобство  потім ще  з  тиждень скаржилися знайомим на сучасну  молодь, смакували деталі, розвивали шматочок побаченого  у сценарій  подальших  наших пригод, а самі  потаємно мріяли  про такі ж пригоди, а  нечастими ночами  скидали  напругу  в сімейних ложах. То ж, якщо б ми доклалися тими поцілунками до  чиєїсь більшої, аніж завше, пристрасті, могли б вважати  свої вчинки немарними. Тоді  вже нахлинув сесійний червень  і я писала  сама собі:
  
   «В перші дні  задушливого червня  я згадувала  сніг і зиму. Зиму з її печальними вечорами, які навіть в хвилини найбільших розваг  видавалися мені  чимсь  створеним для ностальгії.
   О пів  на першу ночі  я знову дивилася «Секс і місто». За тиждень  я буду у Нью-Йорку  і побачу  справжніх  ньюйорківців. Я боюся  летіти, бо ніколи раніше  цього не робила. Мені страшно, бо десь всередині прокидається забобонний страх  про заздрість богів, богів  Олімпу, що не терплять, коли люди щасливіші  за них. А я таки щасливіша. Але Боги мої не з Олімпу, а тутешні ж, то може вбереже мене  Мокоша  і  громовержець Перун?
   Щаслива, бо після палкої  вечірньої радості  з  кимсь, їла  абрикосове варення. Смакувала  цим марципаном, ще вся в слідах  його  доторків, ще вся в плямах його цілунків.
   Завтра буде лише мате. В  проїзді, серед  кам’яно-будинкового  мішка якого росте стара покручена  столітніми болячками  панна  Крива Липа, в  її  гілках  ще де-не-де  лишки паперових  білих голубів, заплутались  бідолашні, так і не злетіли, так і не полюбили, так і не  вигодували пташат, бо розмокли  по перших дощах, сковані своїм паперовим  тремким тілом. З диневого  горщечка  попиватимемо Аргентину, а Хорхе Борхес, Борхес Хорхе  писатиме за сусіднім столиком не  прочитані мною «Сім  вечорів».
   І його рука  ляже на мою ногу, і побіжить  легко і владно  до  темного  мережива панчіх, і я усміхнуся у відповідь, а він посміхнеться  комусь завтра  моєю усмішкою, бо  світ – як ланцюг, що подаруєш одному, те він подарує другому.
   Я  вдовольнила хіть. Бо  плахта  з Буковини  (Гуцульщину вже розпродали?) опинилася  в моїх руках  і вдома  я  прикладала її  до голих стегон, відчувала  хвилююче поколювання  зітканих  в  полотно  з-овечок-ниток. І його згадувала, бо йому в  моменти пристрасті уявлялася  я  - в Південній Америці, серед  поля, у відкритім старім кабріолеті, як не дивно  у  вишитій сорочці, соромливо задертій. Колосся  шумить (чи там кукурудза лише?), палюче сонце, відчутно?
   П’ять  днів  до  мого  польоту… Я щаслива ще, щастя миті не короткі, а вічні. Лише  чи  побачу  тебе восени по поверненню? 11.06.08».

   Ми побачилися  таки, тієї осені по  моїм поверненню  з  країни  ідеального побуту. Привезла в подарунок  ремінь  і пляшечку пекучого  південноамериканського  соусу. Пройшли навіть попри те місце  спально-промислового  району, де  в пориві  нестримних наших забав  він прив’язав мене  своїм ременем до паркану, а я в тім же пориві  його безповоротно зіпсувала. От, новий, як спомин  про мене  і як  вибачення  за той, зіпсований.  Три  місяці  моєї  відсутності і мої панічні страхи перепалили  в нас  будь-які бажання, осадом лишалася  злість невикористаних можливостей.  
  Потім пірнула знову  в довготривалі стосунки з  випадковим для мене чоловіком, бо він дбав про мене  і любив, а чомусь нічого більше й не хотілося. З  Віталіком майже не бачилися, лише іноді  сколихували  монітори  рідкісними повідомленнями. Але з ким б я не  була  на Знесінні, чомусь  згадувався завше він. І  наші  нічні  проходи  старим цвинтарем, серед  осипаних  гробівців  і  зрівняних  із землею могил, які позначували лише поржавілі впалі  хрести, і наші  тонкі ігри, і незакінчені  натяки на близькість…
   І  от тепер, по проході  року, цілісінького,  живого  і  мінливого  року  ми мали той  випадковий поцілунок  і випадкову  ніч, проведену  по-товариськи  чесно в одному ліжку. Трохи сп’янілі  від шампана, обоє змучені (він  першим  вихідним  після  важкої  багатоденної  праці  і я  після розважання  туристів і кількагодинного  примусу їх  полюбити це  мокре  і сіре місто), надивлені  голлівудським кіном  і вдоволені  шматками смажених фруктів (в процесі приготування яких, заледве не спалили  мою кухню)  лежали під  купою  покривал і коців  в  холодному  моєму  ліжку, в холодному будинку  моїх батьків…
  Вітряний  ранок, оглядаюся, чи  праведні сусіди  не помітили мого нічного  гостя. Бувай! Це знову не кінець, та вже й не початок. Ми  з ним  на середині  гри. Гри невикористаних можливостей.  
   2009

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

хочу шматочок торту :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 28-11-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Макс Завері, 27-11-2009

Сентиментальне кіно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© black3012, 26-11-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.93482112884521 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …