Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2587
Творів: 47068
Рецензій: 91466

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих дітей

Карлсон одружується

© Влад Савенок, 20-11-2009
Мій будиночок на даху згорів.

Так мало статися. Бо спочатку нашу споруду оточили високі та зухвалі багатоповерхівки. Вони нахабно позирали згори і сміялися: ”Карлсоне, ти, в натурі, застарів разом зі своїм допотопним будиночком на даху ”.

Найпечальніше трапилося, коли я опинився в лікарні з гострим апендицитом. Як потім розповіли, з якоїсь багатоповерхівки викинули недопалок цигарки – всі великі нещастя починаються з дрібниць. Недопалок влучив у незачинене вікно мого будиночка. Я залишив його, не очікуючи, що потраплю на операційний стіл. Пожежні врятували будинок, але моя оселя на даху згоріла. А я не знав. Валявся в післяопераційній палаті. Самотньо.

Та й і хто б мене провідав?
Фрекен Бок перетворилася на немічну стареньку. Її відправили до геронтологічного будинку. Там розпашіла куховарка дивувалася:
- Гля, ця шкапа ще чвалає . Теж, мабуть, їсти хоче.

Малюк давно став дорослим кіношником і повіявся в якийсь Голівуд. Хтось казав, що він знімає фільми, від яких сучасним малюкам сняться кошмари, і вони пудять просто в ліжко.

Про Матільду і Дружка розповідати не буду. Вони виявилися найвідданішими друзями. Втрачати їх було найважче.

Після операції я зрозумів, що треба мати постійного друга. Він може прийти і гукнути на всю палату, що аж медсестри перелякаються:

- Карлсоне! Коханий! Я мало не збожеволіла, коли дізналася, що ти в лікарні!

Цей симпатичний друг з довгим білявим волоссям і волошковими очима кине коробку цукерок на столик, зробить кілька кроків стрункими ногами назустріч і почне душити мене в обіймах.

Я заволаю від радості в серці і болю в рані. На поміч кинуться медсестри. А мій справжній друг розгублено відскочить і, зашарівшись, прошепоче:

- Ой, вибач, любий. Я забула… Я просто не могла не торкнутися тебе, коханий. Я скучила за тобою…

Вона скаже це ледь чутно, але всі медсестри лікарні почують її, мого справжнього друга, і вже з цікавістю та симпатією поглянуть на мене.

Її, кого я називаю справжнім другом, чоловіки кличуть дружиною. Тобто другом, але жіночого роду. Думаю, що дружина - це найближчий, найрідніший, найбажаніший друг. До неї можна притиснутися щокою, уткнутися у волосся і відчути, що саме цієї миті ти справді живеш.

Ніяких сумнівів, я вирішив одружитися – і з насолодою мріяв про це на лікарняному післяопераційному ліжку.

Медсестри, які приходили кольнути мене в одне місце, не помічали, що я - справжнісінький Карлсон, єдиний на світі та ще й мужчина у повному розквіті сил. Вони навіть не посміхалися! Чому ? Бо серед них не було моєї дружини.

Потім прийшов висохлий і зморшкуватий чоловічок у потертому костюмі з обов’язковою краваткою. Він привітався, дихнув викуреною цигаркою і назвався страховим агентом. Замість цукерок він тримав під пахвою теку. Відкриваючи її, він проскрипів, що мій будиночок на даху згорів. Тепер він допоможе мені оселитися в порожній квартирі першого поверху. Він довго щось говорив, а потім пішов з палати, намацуючи в кишені цигарку і кашляючи.

Я ніколи не хникаю, але почувши про долю будиночка на даху, ледве не розкис.

Але перша ж мрія про дружину відкинула горе. Вона, моя майбутня білява красуня, не зможе жити на даху. Все одно з будиночком довелося б розпрощатися. Через це ми б і посварилися. А коли ж будиночок згорів, то й суперечки не буде. Я навіть зрадів.

Через кілька днів виписався з лікарні і пошкандибав до нової оселі. Без квітів, цукерок, посмішок.

Страховий агент тицьнув у руку ключ від квартири і сказав:

- Тут жила старенька, яка померла. А тепер благочинна організація пожертвувала вам усе разом з меблями. Цього вдосталь для щасливого життя.

Я подякував і подумав, що люди, які не літали, не розуміють, що таке щастя. Для цього потрібно мати друга!

Але літати, піднімати і напружуватися – мені заборонили лікарі. Залишилося чекати дружину. І я чекав.

День, другий, третій…

Вона не приходила.

Я сидів біля вікна і бачив, як білявки проходять мимо. Серед них не було дружини.

Тоді розчинив вікно і чекав увечері. Марно.

Коли ж кроки перехожих стихли – з-за багатоповерхівки вигулькнув місяць. Я розповів йому усе – про операцію, самотність і чекання.

Не варто було говорити вголос. Здавалося, ніхто не слухав, але через кілька днів усе містечко теревенило про мене. Жодного доброго слова !

Виявляється, я – божевільний. Тому і спалив дружину в будиночку на даху. І проковтнув докази злочину. Поліція відправила мене на операційний стіл аби добути їх. Як тільки мене розрізали, я вихопив докази і кинув у миску з сірчаною кислотою, яку приготував заздалегідь. Тепер я чекаю на нову багату дружину. Від першої мені дісталися мільйони, за які я купив острів з палацами у теплих морях. Я багатий, як Монтекристо і кровожерний, як Бармалей.

Останнє, мабуть, приваблює. Бо незабаром на порозі моєї квартири постала білявка поважних років і міцної статури. На перший погляд вона чимось нагадувала фрекен Бок. Але у гості на щоці нервово сіпався м’яз.

- Добрий день, Карлсоне! Нам варто одружитися. І негайно виїхати з цього бридкого містечка, від лихих людей і назавжди поселитися у палаці на нашому острові. Теплі моря нас давно чекають!

Білявці були потрібні мої скарби, яких не існувало.

Щоб вигнати її, я не накривався простирадлом і не вдавав привида. Як радив Дружок, я став на карачки і загавкав на гостю. Вона перестала говорити про наше щасливе кохання і заволала:

- Рятуйте! Він – божевільний!

Білявка вилетіла з квартири. Тоді я піднявся, обтрусив засмальцьовані на колінах штани і вперше засумнівався – чи варто одружуватися?

Уночі я вже мовчки розмовляв з місяцем і міркував: чи довго б прожив з білявкою поважних років? Ні, поважність – не основна риса майбутньої дружини, - вирішив і заснув.

Наступного ранку, коли я водив електробритвою по щоці, двері розчинилися. Білявка середніх років одразу побачила мою бритву:

- Привіт, Карлсоне! Сподіваюся, після одруження ми витуримо цю допотопну шкрябалку на смітник і купимо справжню, фірмову.

- Але ж цю мені подарували друзі, - спробував опиратися.

- Гарні друзі не дарують поганих електробритв.

-У них просто не було грошей, - не здавався я.

- Карлсоне, - прошепотіла вона звабливими вустами, - речі мають вдихати щастя і гармонію в подружжя. Я вишукано вдягатимусь для тебе, а ти – даруватимеш мені гарні квіти. Ми матимемо вигляд найкращої у світі сімейної пари. Я носитиму найвитонченішу білизну, користуватимусь найвишуканішими парфумами і вони зведуть тебе з розуму.

Блондинка середніх років була схожа на мою  майбутню дружину.

Я застиг із бритвою в руках, а вона оповила мою шию, вибрала поголену щоку і легесенько торкнулася вустами. Відхилилася. І я зазирнув їй в очі.

Диво!

Нічого, що вони зеленіли, як у русалки. Пожила б зі мною і очі б стали волошковими. Але… У її зіницях віддзеркалювався не я!!!

Як з екрана телевізора, із зелених зіниць білявки середніх років на мене дивилося її зображення!

Нічого доброго це не віщувало. Але я, сподіваючись на щось, запропонував їй кави.

Ми сіли одне напроти одного, і вона заговорила, як спортивний коментатор, що не чує нікого, крім себе:

- Найголовніше для жінки – це увага чоловіка. Тоді вона розквітає. Пам’ятай про це, Карлсоне! Наприклад, мій перший чоловік…

І вона почала розповідати про своїх чоловіків. Тоді я згадав, що брехню інколи називають казками:

- Пробач, будь ласка, але зараз повернуться мої мама, тато, дідусь і бабуся.

- Хіба вони не померли? – вона здивувалася.

- Ні. У нашій родині – всі довгожителі, - не моргнувши оком, я продовжив казку.

Моя вихована гостя допила каву і мовила:

- Шкода, але через кілька хвилин я мушу бути у перукаря.

Вона розтанула. А я полегшено зітхнув.

Наступного дня я сидів біля вікна, коли помітив юну струнку білявку з довгим волоссям. Просто тобі Весна в коротенькій спідничці! Під пахвою вона тримала коробку цукерок.

Якого кольору очі?!

Не помітив, як зіштовхнув горщик з квітами, і він гепнувся на тротуар перед нею.

- Вибачте, я не навмисне. Просто задивився на вас, - сказав я, не відриваючи погляду від її волошкових очей. - Зараз я вийду і підберу горщик, бо квіти загинуть.

Коли я вискочив на вулицю, вона вже збирала черепки. Квіти не постраждали, і ми з Весною пересаджували їх в інший горщик уже у моїй оселі.

Потім пили чай і сміялися зі знайомства.

За кілька хвилин до нашої зустрічі вона купила коробку цукерок – їй страшенно захотілося солодощів. А я згадав, як ведмедиком вошкався на підвіконні, поки не зіпхнув горщик. Сміючись, вона згадала розповідь подруги про жахливого Карлсона – Синю Бороду, якому варто глянути на дівчину і та перетворюється на стареньку.

- Жахливий Карлсон, - повторювала вона, скубучи моє волосся, щоб після цього одержати привід погладити.

Коли почало сутеніти, ми сиділи поруч і говорили серцем та вустами.

За тиждень вона проговорилася, що її мама проти наших зустрічей.

- Чому ?

- Вона вважає, що ти надто поважного віку.

- Але ж я – мужчина в повному розквіті сил!

- Я й намагаюся її переконати, але даремно. Вона боїться, що я стану літати з тобою.

Старі пісні про головне.

- Ну, що ж. Маму треба слухати.

- Ти не хочеш мене бачити? - злякалася вона.

- Навпаки. Але зі старшими треба рахуватися.

Ми довго сиділи голова до голови і думали, що нам робити.

…Через кілька днів комп’ютерна система підготовки до польоту зменшила мене до потрібного розміру аби відправити у Всесвіт. Мене запевняють, що Всесвіт – всесильний. Саме він принесе молодість. І я повернуся, щоб одружитися з моєю білявкою-Весною.

Удома я залишив листа. Цілу поему-освідчення. Тепер вона знатиме, що я її кохаю. А закінчив листа словами: "Я відлітаю, але обов’язково повернуся аби ніколи-ніколи більше не розлучатися, кохана.

Карлсон”.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Не можна писати такі сумні казки...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 22-11-2009

Тема актуальна

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Надія, 21-11-2009

Бути чи не бути?

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Любомир Коблик, 21-11-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.55728888511658 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …