Життя потрохи відновлюється. Як би погано не було, а чорна смуга не може тривати безкінечно. Вперше за тиждень після приїзду Жанна вирішила вийти в люди. Тим більше привід є. Хоч-не-хоч, а материн будинок треба переоформляти на себе. Хоч до центру селища далеченько, жінка вирішила все ж не брати машину. Менше уваги до себе привертатиме. Та й прогулятися не завадило б, скільки всього в містечку змінилося.
Три людини – не черга. Ближче до обіду Жанна таки дібралась до Бюро технічної інвентаризації – тут уже легше. Лише троє відвідувачів. Дві жінки й говіркий привабливий чолов’яга. Мабуть, гуляка, і ловелас якийсь. Бачила вона таких сільських мачо передпенсійного віку. Він все щось розповідав, жартував, а жінки слухали, як заворожені.
Жанна придивилась. І справді, щось у ньому таке є. Дуже навіть симпатичне. Не Джордж Клуні, але десь поряд валявся.
Ігор лише на секунду глянув на Жанну, котра зайшла у приймальню, і одразу зніяковіло відвів погляд. Проте Жанна не розгубилась:
— Добрий день. Як приємно вас бачити. Це після того, як ви мене мало не вбили при в’їзді в селище...
Жіночки на секунду перестали притихли і здивовано подивились на Жанну. На учасницю ДТП вона однозначно не була, схожа. Навпаки, після невеличкого відпочинку від київського гаміру жінка виглядала навіть молодше. А модний діловий костюм і туфлі на шпильках вдало підкреслювали фігуру. Ефектно, як для глухого райцентру. Що ж зробиш, простіше вбрання у неї просто не було. Замовк і чоловік. Ігор лише зашаріло стояв потупивши погляд.
— Щось ви не раді мене бачити, — не вгавала Жанна. — Оце находишся по тих конторах, настоїшся в чергах. І скрізь крик, гам, хамство…
Ігор почував себе винним. Хоча сам не розумів чому. Під час першої зустрічі він все робив правильно. Більше – врятував жінці життя. Проте Ігор не любив сперечатися з жінками, тому вирішив поступитися:
— От тут вам поталанило. Якраз черги нема. А вам, стало буть, поступлюся місцем.
— Добре, що хоч тут спромоглися, — кинула Жанна по інерції. Вона за роки ведення бізнесу саме так вела себе з такими красенями.
Коли Жанна оформила всі документи – Ігоря в приймальні вже не було. Мабуть його прийняв інший чиновник. Може й так воно краще. А то такий красивий подразник в поліській глибинці виводив її з рівноваги.
Нова робота
Ходіння по муках тривало майже тиждень. Жанна не хотіла відкладати у довгий ящик оформлення всіх документів. Приємна не сподіванка підкралась не помітно. У управлінні соціального захисту населення жінка зустріла свою однокласницю. Точніше вона зовсім не впізнала Валентину Романенко. Подруга дитинства сама схопила її за рукав в коридорі.
— Жанко! Це?
— Так мене звати Жанна, а ви, вибачте хто?
— Та це ж я, однокласниця твоя. Валя з Берестецької.
— Точно. Я тебе геть не узнала. Що час з нами робить. А ти така солідна стала. Десь тут працюєш?
— Можна й так сказати. Я начальник цього управління. Слухай, йдемо до мене в кабінет, поп’ємо кави. Поспілкуємось.
Кабінет районного начальника «соцзабезу» не здивував Жанну сучасним ремонтом. Хоча вона очікувала кращого, облуплених стін, слава Богу, не було. Валя поросила секретарку хоч трохи не турбувати і дівчата сіли кавувати.
— Ну що, розказуй, де ти що ти? Я тебе вже років десять не бачила?
— Ну то й зрозуміло. Я сюди рідко приїжджала до мами в гості. Постійно в Києві жила. Бізнес у мене там був. А ти як?
— А я що? Після університету повернулись в район, працювала в різних установах. А це нещодавно перейшла в управління соцзахисту, перше працювала заступником начальника. А як він два місяці тому він на підвищення пішов – мене призначили головною. Так що тепер керую потроху. А ти до нас проїздом чи на довго?
— Ти знаєш принаймні планую на довгенько залишитись.
— А як же бізнес?
— Накрився мідним тазиком. Криза притисла. Майже все втратила на тому. А потім ще й з чоловіком розлучилась. Так і вирішила повернутись сюди.
— Слухай, ти ж раніше цілою фірмою керувала. Не хочеш до нас на роботу? Вже два місяці не можу знайти собі заступника. Підеш до нас?
— Хм… (Жанна зніяковіло посміхнулась). Здивувала ти мене. Щоб так зразу з моста в кар’єр. Я відсидітись трохи планувала. Ну добре я подумаю і завтра тобі скажу.
— Думай, думай. Вчились разом, може дасть бог ще й попрацюємо. Я буду чекати дзвінка.
