Небо набубнявіло бузком та громом. По ньому пробігали блискавки ніби жили по налитій кров'ю плоті. Бубран та Гуматанс бігли степом попереду своїх двох племен. За ними бігли жінки та діти. Немічних старих членів їхньої сім'ї пожерли койоти, які зненацька напали на їхній табір.
Ці койоти мабуть зачули запах гнилого бізона, якого так і не закопала моя дружина Аркашон! - подумав Бурбан. - Я ж їй казав позбутися того бізона!
Бурбан пробіг ще сотню метрів а тоді різко зупинився, підняв угору палицю і закричав “Йовуггга!!!” Обидва племені зупинилися. Бурбан голосно прикликав до себе свою дружину.
Це через неї на наше село напали койоти! Це через неї ці тварюки загризли мужнього воїна Априкія, його побратима Афаліпа і Афіліпового сина Бірона!
Бурбан своєю дужою рукою схопив за чорне, з сивими пасмами волосся красивої Аркашон і гепнув з силою довбнею її по коліні. Та заскавуліла і впала на землю. Тоді усі воїни взялися шарпати й рвати плоть, волосся та одяг Аркашон. Вона скавчала та харчала. А усі жінки почали голосно квилити. Бурбан замахнувся довбнею та роздробив череп дружини.
Раптом з кущів вибігла бура брудна гладкошерста тварюка.
Койоти! - закричав Гуматанс, і прохромив своїм важким списом тварюку. Та з кущів почали вискакувати ще десятки і десятки таких істот. Вони рвали шкіру на ногах у людей, стрибали до їхніх горлянок. Вони гинули під палицями і каменюками кинутими воїнами племені, але прибігали нові й нові. Бурбан та Гуматанс стали плечима один до одного та оборонялися від набігаючих вовчурів. Тоді у старий дуб, під яким відбувалося побоїще, лупнула блискавиця і всі собаки припали до землі. Бурбан та Гуматанс кинулися навтьоки. Бігли лісом, перестрибували через корені та ліани. Добігли до велетенського скелету гігантського слона. Такі слони століттями водилися у їхньому лісі. А цей помер скрутившись у клубочкок, і його ребра й кості перетворились на велику клітку. Кості слона були погрижені могутніми щелепами койотів. Але всередині засохлого скелету все ще були залишки нутрощів.
- Бачиш! Цю поживу обгризали койоти! - сказав Бурбанс. - але вони не змогли залізти всередину. Там ще залишилися нутрощі, до яких вони не змогли дістатися. Значить якщо ми заліземо туди, койоти не зможуть дістатися до нас. А ми зможемо деякий час протриматися якщо будемо їсти ці нутрощі.
Гуматанс розігнув своїми дужими руками слонячі ребра і Бурбанс протиснувся до середини. Тоді Бурбанс вклав свою довбню між розтисненими ребрами і Гуматанс теж заліз всередину скелету. Бурбанс забрав довбню і ребра зімкнулися з голосним деренчанням. В цей момент загриміло і з неба полилося.
Нам потрібно роздягнутися, щоб зберегти свою одежу сухою! - сказав Бурбанс.
- Точно! Якщо мій соболиний жилет намокне, ми задубіємо без вогню холодної ночі у цьому скелеті.
Дужі воїни роздягнулися і засунули свої одежі у череп слона, у якому було сухо. Дощ стікав дрібними цівками по їхніх напнутих, налитих степовими вітрами та напоєних теплими ріками тілах. Їхня шкіра почала вкриватися маленьким пухирцями “гусячої шкіри”.
- Знаєш, ми сьогодні позбулися своїх жінок, - сказав Бурбанс. - але я анітрохи не сумую. Я відчув таке полегшення, коли роздробив череп цій дурепі.
Гуматанс дрібно трусився. Він був радий, що залишився зараз наодинці зі своїм другом. Без крикливої дітвори та надокучливих жінок.
Прибігли койоти. Вони гризли кості слона, але не могли забратися до середини. Чути було скрегіт їхніх зубів та те, як вони плюскаються у калюжах налитих дощем. Хлопцям було страшно.
- Обійми мене швидше! - сказав Гуматанс.
Бурбанс притис дуже тіло друга до себе. Тоді погладив його живіт і притиснувся губами до губ Гуматанса. Хлопці сплелися своїми верткими дужими язиками. Аж тут блискавиця пальнула прямо у скелет слона і обидва закохані воїни попадали у конвульсіях на кості. За хвилину їхні тіла перестали рухатися а серця битися.
- Бачите, що буває з підарасами! - сказав вожак койотів до свого стада, яке налякане блискавицею знову повільно наближалося до скелета. - Геєм бути погано! Йдем звідси мужики, я навіть їхнього м'яса їсти не хочу!
