-Гришко, га, Гришко.
-Чого Вам, Дядьвась?
-Відкатав у молодої кришку?
-Що було, то було.
-А, мо` то вже до тебе постарався хто?
-Ніхто. Я в неї першим був.
-Точно? А, кавуна пробивати не довелося?
-Нє-а.
-А, хоч помідорчика тонкокорого?
-І чого, Ви, ото, до мене вчепилися?
-Ну, не дуйся. Робочу розмову дядько з тобою зав`язати хтів. Он день який довгий, а, чув же, що на мій хвостовика з планетаркою привезуть з області лише надвечір. Отож, на сьогодні застиг ремонт, мов кізяк на радіаторі. А, ти, чого, молодість, тут на холостому ходу дидиркочеш?
-Тестя чекаю. Пішов до головного.
-Домашній Т40 забарахлив?
-Ага. А запчасть нова дорого коштує.
-Так вам можна туди бухнути й беухнуту?
-Тільки аби ще при доброму здоров`ї була.
-Пойнятно. Що ж, може й наділить, як тесть не обділить.
-Повинен й так підсобить. Вони ж бо однокласники.
-Хронйогозна, синок. Тут по півсела у одному класі вчаться. А як треба, то й в курячу дупу за шурупом й послати нікого. Та, як добрий могорич, то віддасться й сивий сич.
-Це вже точно.
-Ну і як тобі, молодятлик, життя сімейне?
-Нічого. Помаленьку.
-Да, швидкий ти. З маминої циці та й дружині під спідниці. Чи сідниці?
-Все шуткуєте.
-Доводиться. Знаєш, а я свого часу майже до 30 напарубковував.
-Бабів?
-Років, звичайно. Ти диви. Молоде яке, а й дядька підпекти не бариться.
-А я такий.
-Вергун глевкий. Злегка жував, незлегка клав. Не хвастайся-бо. Ще не виросло в тебе чим. Краще розкажи, як ото, воно тобі в приймах живеться? Назад у Пісну Вертутівку до мамці на вертути не тягне? Правда, в тебе для цього тепер ціла теща завелася.
-А нікому не скажете?
-Та хай мене дощ літній заперіщіть.
-Тесть задовбує. Запрілим дурнем взиває. А сам...
-Та не бери, синку, в голову. Одразу діли на 48. На кого ж ще нам все валить, як не на молодших?
-Та, Ви, все одно слухайте, як воно було. Дістав він мене.
-Ну, добре. Давай, вивалюй свою діставалку. Цікаво як, дядько, он, аж вуха на верстаті розклав...
- Ото, поїхала моя Снєжанка на два тижня, у область на зостановочну сесію до інституту. Завушно вона там вчиться. У цьому році поступила. Без козаменів , за самі гроші.
-Ага. Молодця дівка. Якщо голова не хвости крутити та відра з кізяком носити.
-Ні, в неї у обтестаті самі четвірки й дві п`ятірки.
-Співи та фізкультура?
-Звідки знаєте?
-Мені багато чого вєдомо.
-Отож, тепер вивчиться й буде у школі працювати.
-Майже моя колега.
-А, Ви, що, Дядьвась, хіба ж не тракторист.
-Тепер – да, але так було не завжди.
-Що, і в школі працювали?
-Було колись. Істориком.
-А моя буде з малюками по всім предметам. З осені. Добре, якраз в нашій школі місце звільнилося.
-Ага, це ж Ганна Михайлівна на пенсію пішла. То, твоя на її колію стає?
-Угу.
-Ну, й що там в тебе з тестем далі?
-А... Отож, поїхала моя і залишилися ми уп`ятьох... З кабаном та коровою...
-Добре рахуєш. Справжнім підрахуєм ростеш.
-А через день, ну, Ви ж чули, теща ногу зломила.
-У хліві послизнулася, як корову виганяла?
-Угу. Забрала її швидка аж у район. А перелом складний, аж кістка гомільчата іклом на вулицю стирчала. Отож, трахматолог і залишив її там на якихось п`яльцях. Чи як вони там? Не запам`ятав.
-Мабуть, на розтяжці.
-Ага. Коротше, поставив на припон її на цілий місяць. Ну, Снєжці ми нічого не сказали, як по телефону додому дзвонила.
-Не хтіли, щоб хвилювалася?
-Угу. Отож, возили тещі по черзі з тестем два літри молока кожен день. Щоб швидше кістка зросталася. Трахтолог приписав. Казала, що більше нічого їй не треба. Там все є.
-А, хто ж корівку вам доїв?
-Хто, хто? –Я. Тесть не вміє, бо знає, що я зумію. Навчився, як мама хворіли.
-Молодець. Я теж навчений за вим`я тягати. Але більш поважаю за цицьки.
-І я.
-Голівка від чир`я. Але вірною дорогою йдеш, синку. Ну, а далі що?
А, отож, десь тижня запівтора теща попрохала привезти, хоч ківшик вареної картопельки м`ятої із шкварочками. Казала, що вже не може те лікарняне їдло ніяким оком бачити. Ну, ми й зготували. А вона у ківшику тому до торбини не влізає.
-Ото халепа куля з лепа .
-Ага. Ми з тестем, кожен по черзі на око прикинули: ні, з ручкою таки не влізе. Ніяк. Що робить?
-І що ж?
-Взяли й ручку ножівкою по металу спиляли.
-Сильно...
-Ага, ми з тестем такі. Отож, щоб харч в дорозі не вичахла, накрили той ківшик з картоплею кришкою, потім замотали його газетами, а поверх фартушком обіп`яли і – в торбу. Зверху туди ще огірка-помідорка та й повіз я, ото, автобусом тещі гостинця...
-Ну й як тебе друга мама, лагідно приймала?
-А звідки Ви знаєте? Невже, тесть нажалівся?
-Ніхто мені нічого не розказував. Сама вася здогадавася.
-Ну Ви й даєте... Вам би в страценти піти.
-Хтозна, може й піду замість такої пенсії... Так, що там в тебе далі було?
-Що далі? –Ледь мені теща в морду не далі. Спочатку все добре проходило. Дякувала нам з тестем за таку турботу з ліжка, ногою на прив`язі вдячно підтеліпуючи. А, як вгледіла, що ківшик вже без ручки... Наче сказилася. Тако мордяку скривила, що мене аж на три кроки назад віднесло. А вона на відстає.
-А ти, не бре`? Вона ж там за трос стриножена на якорі лежить?
-Вірите, Дядьвась, з ліжком на мене кинулася...
-Повітрям летіла?
-Ні, підлогою на коліщатах провищала... Три кроки й стала.
-Цікаво. А штаньми з-заду ти тоді не пожовтів?
-Ледь втримався. І спереду, доречи, теж. А таких матюків я не те, що від тещі, взагалі, ні від кого раніше не чував. Виявляється, то був її улюблений ківшик. Ще й не простий, а якийсь до серця хвільдеперсовий...
-От, побушувала вже бабця, аж буш з бушменами в буші здригнулися...
-Ага... Ледь її трахматолог головний повним шприцем у сідало заспокоїв, а потім гучно полаяв на, якогось медбрата за те, що ліжко було як слід не закріплене.
-Ой, мамо, ківшикідим, ківшикідим. Ой, мамо, ківшикідим, ківшикідим... Да, попав ти не в кільдим.
-І, дістає, що тільки я та я. Бо геть не вірить теща, що тесть теж брав участь у пилянні. Каже, що це тільки ти сам міг таке паскудство мені встругнути. І ще, що не знала, виявляється, вона, що я її не люблю так клято й затято. А той відмовчується, мов тихий пердун у переповненому автобусі, й не признається, що то ми разом так слюсарювали.
-Да, не позаздриш.
-А, моя ж, як із сесії приїхала і взнала про це, то й спитала мене, порузумнішалось їй, відітіль, там. Отож і каже:
Ти що, Гриньочку, то вона мене так, як сам на сам називає, тут без жінки зовсім наглухо здурів?
А я їй відповідаю:
І чого це я здурів. Я ж не пиляв, а тільки підтримував...
-Ой, мамо, ківшикідим, ківшикідим. Ой, мамо, ківшикідим, ківшикідим...
-От Ви й скажіть, Дядьвась, що мені тепер робити?
-Га? То, купи тещі такий самий новий ківшик. Хай бабця ним і далі втішається. Чим би дитя не тішилося, аби не вішалося.
-Дякую. Може ще й тестю, щось теж подарувати, за компанію?
-Молодець, шурупаєш. Та, знаєш що? Просто, подаруй йому... весь цей ківшикідим. У приймах же ти. А, мамця геть далеко. Сам знаєш. Отож, зменшуйся, синку... Ну, добре, не кисніть, в`юноша, по шву прорвемося. Бувай, молодятлик. Піду я вже. Рідний шлуночок обідати віднесу... Ой, мамо, ківшикідим, ківшикідим. Ой, мамо, ківшикідим, ківшикідим...
(Історії Малої Історії, 2007)
