Сьогодні у мене перший день, як я працюю. Руки тремтять і взагалі не знаю як буду тримати підноса. Я бачив, як у різних ресторанах його носять так, ніби, приклеївши до руки. Через вікна все здається таким чарівним. Звичайно, якщо ти стоїш на дворі.
Карл постійно мене критикує, каже, що я криво ставлю салфетки і наливаю забагато вина в бокали. Проте за останній тиждень мені підмигнули дві відвідувачки. Одна була трохи п’яна, а інша худа і не дуже приваблива. Але ж підмигнули. А Карлу ніхто не підмигує. Отак от.
Я працюю вже більше місяця. Вже трохи нудить від цих столиків, особливо я не люблю, як деякі багатії, що чекають замовлення більше двох хвилин, показово гмикають, або рвуть салфетки і розкидають їх по столу. Потім за ними потрібно прибирати і часто вислуховувати купу скарг. От якби я був багатієм – я б точно так не робив. Адже я геть зовсім не такий, як вони.
Пройшло майже два місяці і сьогодні мені, нарешті, дали мою першу в житті зарплату. Я так хвилювався, що не спав всю ніч, а коли треба було зайти до адміністрації на видачу – я шість хвилин стояв під дверима і збирався з силами, а коли увійшов – ледь не втратив свідомість. Ввечері я зайшов додому і розклав їх по купюрі перед собою і довго їх і детально роздивлявся, ніби ніколи й не бачив. Байдуже, що у мене є тільки ліжко і старенький холодильник. Проте тепер у мене є гроші і я можу купити абсолютно все, що захочу.
Сьогодні я побачив одну дівчину. Вона проходила по вулиці і, мабуть, не побачила мене, адже вікна у нас віддзеркалюють. Але я її побачив і вона мені цілий день не виходить з голови. Навіть, як я прийшов додому – то думав про неї, і як лягав спати – теж про неї думав. Цікаво, чи зустрінемось ми колись.
Коли Карл мене вперше похвалив – я був настільки збитий з пантелику, що випадково зайшов в жіночий туалет. Прийшлося сидіти там, зачиненим в кабінці, цілих двадцять хвилин. Карл питав, чого мене так довго не було і чого я почервонів. А я змовчав. А що було казати? Не розказувати ж про туалет. І взагалі, туалети – це не тема для розмов.
Я працюю вже третій місяць і збираюся звільнятися, як тільки дадуть зарплату. Шеф посміхається мені, здоровається за руку і часто хвалить. Друзі мені кажуть, що він пронюхав, що я звалити хочу і тому так поводиться. От дурні, якби я не працював так сумлінно – шеф би мене і не помітив. А вони – і не друзі мені зовсім. Бо друзі так не роблять. Вони просто заздрять. А от шеф – людина порядна, може ще в нього трохи попрацюю.
