Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48254
Рецензій: 92952

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Мати-мачуха за викликом

© Юрій Дюг, 10-11-2009
Ще один щасливий день для молодих людей. Вони називають його першим днем нового щастя. Дивно, адже після реєстрації шлюбу життя не починається з чистого аркуша. Навіть навпаки – історія життя пишеться на тому ж, тільки двома почерками, як у мультику про Простоквашино. І не завжди щасливо. Хоча в шлюбі Жанни все спочатку складалось щасливо. Одруження з Сергієм було чи не найбажанішою подією у її 35 років. Скільки вона до цього йшла! Вона обрала саме того чоловіка, якого хотіла. У неї було саме таке весілля, яке вона планувала. І довгождане щастя, яке вона сама для себе по камінчику будувала. Вінчання в Києво-Печерській лаврі, банкет у дорогому ресторані...
Ні, вона не ходила отак з гостями гуртом по вулиці. Жанна зупинилась на узбіччі, щоб пропустити весільну процесію. Дивно, навіть у них у поліській глибинці не було прийнято кланятися автомобілям. Хоча у цьому селі перехожих не так багато, тому молодята раді кланятися й випадковим проїжджим. Та й вона не планувала заїжджати в це село, якби не ремонт траси “Київ–Варшава”. Жінка вирішила скоротити об’їзд через село, бо знала ці краї.
Хоча куди їй поспішати? Вперше за останні роки їй і справді не треба нікуди поспішати. Не треба катувати стареньку “Тойоту” швидкісними випробуваннями. Радіти треба. На її місці повинна була бути нова марка, Жанна мала їхати не сама, та й чекати її мали в пункті призначення...
Жінка на секунду замислилась і ледь не проспала перехрестя. Її “Тойота” вискочила на перехрестя. Скрип гальм, — у неї ледь не вдарився мікроавтобус. Добре, що водій встиг зреагувати. Авто зупинилась в кількох сантиметрах від водійських дверей Жанни.
Водій, як ошпарений, вискочив з автобуса і підбіг до Жанни.
– З вами все гаразд? – чоловік стурбовано запитав у неї. — Добре, хоч загальмувати встиг, а то б дві машини “всмятку”. Хто вас їздити вчив?
– Та я, я... – Жанна тільки зараз усвідомила, що злякалась. Вона так сильно стиснула кермо – аж пальці побіліли. – Я якось не звернула уваги, розгубилась... задумалась...
— Ну, добрий день. Розгубилась... скільки лиха було не наробила!
— Та не кричіть ви на мене! — вона не могла второпати, чого незнайомець так завівся.
— Якщо вже купила права — навчись їздить, — не вгавав чоловік. — Тобі-то що! А у мене...
— Татку, чого ти там довго? — голос з мікроавтобуса перебив чоловіка. Услід за голосом висунулась з вікна дитяча голова. — Я ще хочу встигнути “Татусевих дочок” подивитися.
Чоловік запнувся, сів у мікроавтобус і поїхав далі. А Жанна так і стояла на перехресті. От тобі й зустріла гостинністю рідна поліська земля. Хороший вийшов початок...
“Треба поспішати, щоб встигнути ще засвітла, — взяла себе в руки Жанна. — А то не застану сусідку вдома й буду ночувати на вулиці”.
Жанна виїхала на дорогу, яка вела до знайомого і колись рідного поліського райцентру. Колись, а тепер попереду – невідомість.

Втрата

Жанна під’їхала до будинку сусідки, проте сигналити не наважилась. Тут так не прийнято. Жінка вийшла з машини і підійшла до хвіртки – далі зась. Малий, але злий собака вірно несе службу.
– Тьоть Люба! Агов! Ви дома? – щосили гукнула Жанна.
За кілька хвилин двері старенького будинку відчинились. На ґанок вийшла огрядна пенсіонерка:
– То ти, Жанночко? А то я геть не бачу так далеко!
– Я, я! Оце тільки приїхала.
– Зачекай я ключі від хати зараз візьму, та й піду с тобою, розкажу тобі, що де. Ти-то мабуть і забула все. Коли останній раз в мами була?
– Ой давно, тітонько, давно.
Жанна повільно попрямувала з сусідкою до оселі, в якій виросла і провела дитинство.
Бездоглядна хата ще не встигла стати пусткою. Хоча двір геть заріс бур’янами. Воно й зрозуміло, старенька за своїм двором не може доглядати, а то ще й за чужим.
– Я так потрохи наглядала за будинком, щоб нічого не розікрали, – пенсіонерка показувала Жанні господарство матері. – Тільки в будинку треба буде поприбирати перед тим, як будеш ночувати. То нічого. В мене цю ніч перебудеш. А в будинку, відколи мати рік тому померла, ми геть нічого не чіпали. Зробили все, як вона просила, а документи усі й заповіт у мене лежать. А де ж Сергій твій? Ти ж сама приїхала?
– Сама. Ой, тітко, я вам пізніше розкажу...
– Чи не нещастя, не приведи Господи, трапилось?
– Та ні. Зі мною все добре. Жива-здорова.
– То ходімо. Ти, мабуть, з дороги зголодніла? Не забула ще, який борщ тітка готує?
– Не забула. Я й вам гостинця до столу привезла.
Пенсіонерка здивувала Жанну не тільки борщем. Жінка у свої сімдесят тримала будинок в ідеальному порядку, берегла тепло та затишок. Жінки всілись вечеряти.
– Мати тебе крепко любила. Тоді, як ти до Києва поїхала, дуже переживала. Але поки батько ще жив, то й тримались разом. А потім як його не стало, геть Наталя засумувала. Тільки тої радості – ти в гості приїдеш. Вона при тобі свого суму не показувала. Частенько до мене заходила, розказувала про тебе, про твої успіхи. Більше вигадувала, згадувала, як ти малою була. А що їй, старенькій, ще робити?
– Винна я перед мамою. Рідко я приїздила. Та що ж зробиш, все якісь справи та проблеми. Як би ж я знала, що так буде... – Жанна заплакала.
– Дочко, та в чому ж ти винна? – тітка Люба теж плакала. – Всіх нас старість в могилу зведе. Це як Степанівна померла, – то ми тобі й телеграму давали, і телефонували додому. Все без толку. Мусили так і поховати, бо ж не було як покійницю довго тримати.
– Я тоді за кордоном була. Геть не знала, що тут робиться...
– А Сергійко, він то вже міг поцікавитись... Тобі сказати...
– Тітко, тітко... – плакала Жанна. – Я тоді в Чехії була, бізнес підлагоджувала. А чоловік тут керував. Як повернулася взимку, він нічого зразу й не сказав. Як потім виявилось, не до того йому було. Й місяця не минуло з дня повернення, як мене покинув. Мало того, змовився зі своєю коханкою-бухгалтеркою і більшість грошей з рахунків фірми викрали. І поминай як звали. Я куди тільки не зверталась, нічим міліція допомогти не може. Добре вони свою аферу прокрутили, поки мене не було. А потім одразу поїхали переживати кризові часи у тепліші краї. А я в Києві крутилась, як могла. Та яка то вже робота – коли скільки грошей вишептали. Так всіх притиснуло, і не тільки мене. Кредити, банки... Все втратила – і сім’ю, і бізнес... Навіть квартиру — вона в заставі у банку була. Так я намучилася за тих півроку... Не можу я вже в Києві бути. Всі сили випили з мене. Я там божеволію. Все, що я так довго будувала, зруйнувалося мало не в одну мить. Того й повернулася сюди. Тут мені було добре.
– Бідна дитина, намучилась ти немало, – заспокоювала Жанну сусідка. – Нічого. Підемо завтра до матері на могилку, провідаємо, помолимось. А там і в хаті порядок наведемо. Все буде добре. Будеш жити, як і всі.

Далі буде...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Тала Владмирова, 11-11-2009

[ Без назви ]

© Тала Владмирова, 11-11-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.64499711990356 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …