Дуже люблять у нас писАти. Все пишуть і пишуть, ніяк не зупиняться. Спочатку на парканах. Для кого? Для чого? Не знають, але пишуть. Потреба така – писати. Вона десь так глибоко в нас закладена, що Маслоу із Фрейдом не побачили.
Ці двоє просто ніколи не були у нас в місті.
Вчора вийшов на вулицю – великими літерами: «Маша, я тебе кохаю. Альбертік». Хто – кого? Наче азбука морзе якась. Потім – цілі епіграми, матюгальниками вимальовано перехід – сумно буде без таких креативів! Ну де ще таке прочитаєш? Хіба що в Леся. Котрий Гаврюшу придумав.
А це ось: «Льоня, коли виходиш на вулицю, смітник в тебе праворуч, а зупинка по ліву руку» – і це на асфальті синьою фарбою. Нижче, хтось слушно зауважив, що Льоня козел. Ну, звісно, могли б і делікатніше сказати людині правду. А так – усе в нормі.
Писати люблять. Причому всі! Пишуть в зошитах, на землі, малярськими фарбами і крейдованими шматочками, пишуть ідіоми і ідіотизми, пишуть закони і вірші з романами. До цього привчають раніше ніж з першого класу, причому відразу в зошит у лінійку. «Васю, ну де твоя каліграфія?»
А ціни? Хто пише в нас ціни? Мине пару років і на цінниках будуть самі лише знижки. Пара капців – три відсотки, три пари капців – десять. Ковбасна нарізка «моє життя» розігрується в подарунок. І це не жарти! В кожнім гастрономі – лототрони! Прийшов – виграв сто грамів естонського сиру (гострого) (більше в одні руки не дадуть). В інший пішов – сітку картоплі. Набігався, начебто і не голодний. Дешево і зручно.
Вчора були з малим в зоопарку. Леви, тигри усурійські – дитя читає усе, що написано на вольєрах. Біля приматів він мені тицнув на напис: «Друззя! Пам’ятайте! Мавпа – це теж людина! Не треба готувати її простроченим віскасом. Пліз». А чим її годувати, скажіть будь ласка? В гастономах вже шостий день банани участь в розіграші не беруть! Я ж казав – тільки ковбаса і естонський сир.
А реклама? Дуже люблять у нас рекламу писати. Реклама взагалі потрібна для того, аби із користю для себе згаяти час. Ну принаймні не забути літери (книжок ми принципово не читаємо відтоді, як навчились писати). Ввечері десь між «Либідською» і «Поштовою» пара-трійка чудових плакатів з картинками читаються набагато цікавіше, ніж те, що зранку вхопив на паркані. Користь від цього нескінченна – з ними ти не зможеш забути про прання із «Ваніш», вечерю з «Мівіною» і радість від улюбленого каналу ТВ. А коли закінчаться літери глянцевих реклам-наліпок, погляд знову вихопить знайоме з дитинства «Мытищенский машиностроительный. Вагон № 2345». І ти розумієш – все в нормі. І ти розумієш – життя продовжується!
