Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46959
Рецензій: 91367

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Горор

Чистильник часнику

© Іван Влчеко-Валдис, 04-11-2009
Коли секретарка повідомила про його прихід, я трохи занервував. Мені не так часто доводилося брехати невинним людям, ще й з такого смішного приводу. Зрештою, я не міг запропонувати йому роботи, тож результат його приходу був заздалегідь відомий, а сам прихід – безглуздим.
Його оголошення я побачив у вечірній газеті, ковзнув поглядом по кількох рядках і вже заходився перегортати сторінку, аж тут усвідомив сенс прочитаного і ще раз переглянув повідомлення.
«Чистильник часнику шукає роботу», - було написано стандартним друкарським шрифтом, тільки перша фраза була підкреслена товстою лінією.
«Чистильник часнику? - здивувався я. - Хіба є така робота?»
Вочевидь, той, хто давав оголошення, теж дотримувався такої думки, бо зміст повідомлення був несміливим і обережним, ніби він був не певен, чи надрукують взагалі таку об’яву. Ніяких стандартних фраз про досвід роботи, освіту або «комунікабельність-цілеспрямованість-активність» текст не містив. Натомість шукач сором’язливо повідомляв, що за вісім годин здатен якісно почистити до восьмидесяти кілограмів часнику.
Я спробував уявити, скільки це – вісімдесят кілограмів часнику, проте скоро зрозумів, що мені важко уявити навіть один кілограм – я давно не готував сам. Пам’ятаю, мама часто просила мене допомогти на кухні, і тоді, мабуть, я й чистив часник востаннє. Ніяких приємних спогадів про ті моменти у мене не лишилось. Здається, в дитинстві я волів чистити вишні від кісточок або різати яблука на пиріг, і аж ніяк не часник. Я зіштовхнувся з галуззю діяльності, у якій мені нічого не було відомо, окрім як об’єкт праці – часник.
Що могло привабити людину чистити часник? Скрута, нестача грошей? Уява змалювала мені образ немитого злодюжки у лахміттях, з червоним обличчям від нескінчених п’янок, до яких, певно, часник був би доречним. Саме так, адже від подібних персонажів дуже часто смердить часником, цибулею – чи то їм більше нема чим закушувати, чи вони вважають, що так смакує більше.
Втім, останнє речення в оголошенні змусило мене змінити думку, а точніше, остаточно збило з пантелику і зацікавило надзвичайно: шукач просив не турбувати його з приводу чистки інших овочів та фруктів.
Я настільки сильно захопився цим незвичайним повідомленням, що навіть дозволив собі негідний вчинок: посміюючись, я попросив секретарку запросити чистильника часнику до мене на співбесіду, представившись не співробітницею заводу по виготовленню металічних деталей, а шеф-поваром ресторану китайської кухні. На той момент мені здавалося, що мене неможливо викрити – адже у китайській кухні багато часнику, правда?
- Євген Вікторовіч… запитала секретарка, яка чекала моєї команди. Збрехати, що зайнятий, але той чистильник буде ж чекати. Він приперся сюди, аж на окраїну міста, то просто так не піде. І взагалі, що за дитинство? Не ховатися ж мені, як школяру якомусь від завуча.
- Я прийму. – кажу я і заспокоюю себе тим, що зараз поговорю з цією людиною, швиденько випроводжу і забуду.
Двері в кабінет відчиняються. Я бачу чоловіка років десь під п’ятдесят, худого, у потертому піджаку і з їжаком чорного, жорсткого волосся. Клітчата сорочка, тонка шия і невеличке, ретельно виголене обличчя. Ціпкий погляд невеличких очей.
- Доброго дня. – каже мій гість. Він помітно хвилюється, але в його рухах немає тої шанобливості, яка зазвичай буває у роботяг, що приходять в кабінет до керівника. Він не втягує голову в плечі, не нахиляється трохи вперед, не киває головою.
- Добридень, сідайте. – показую я рукою на стілець. – Слухаю вас.
Я не знаю, що говорити, то нехай почне він.
- Я хотів би обговорити умови роботи і оплати та дізнатися, коли виходити. – каже чоловік.
Я на мить замислююся. От же і хороший привід закінчити розмову. Спитати його ціну, потім сказати, що занадто дорого, згадати про кризу і попрощатися.
- Скільки б ви хотіли отримувати?
- Сто п’ятдесят гривень за повний робочий день. За очистку вісімдесяти кілограмів часнику.
- Справа в тому, що у нас немає таких обсягів. Нам потрібно чистити десь кілограм 30-40 на день. – кажу я і сам не знаю навіщо. В мене багато роботи і мені неприємно розмовляти з цим диваком, але якось не можу його вигнати.
Він щось думає.
- Добре, я погоджуся на пів-ставки. Але це не сімдесят п’ять гривень в день, а сто. Ви знаходитеся далеко, щоб доїхати до вас в мене будуть досить великі транспортні і часові витрати.
Чоловік дивиться на мене. В нього якийсь неприємний погляд.
- Ні, сімдесят п’ять гривень в день я не можу платити. – кручу я головою.
- Чому?
- В мене стільки отримують висококваліфікована робітники.
- А ви думаєте чистити часник легко? – питає він. – Думаєте для цього не потрібна висока кваліфікація? До того ж я чищу з мінімумом відходів і без псування зубців, вони всі залишаються цілими. Я чищу часник спеціально розробленим мною ножем.
Я дивлюся йому в очі. Він знущається наді мною? Що він верзе?
- До того ж це досить шкідлива робота.
- Шкідлива? – дивуюся я. – Чим?
- По-перше, травмонебезпечна. Уявіть, вісімдесят кілограмів часнику в день! В кілограмі десь двадцять головок. В кожній десь 6-8 зубчиків, які треба очистити. Я чищу часник по власній технології, за допомогою лише двох надрізів, але в день це виходить біля двадцяти тисяч рухів ножем! Наточеним, дуже гострим ножем! В мене натреновані до автоматизму руки, але все одно час від часу трапляються порізи. Ось подивіться на моїй пальці. – він простягає до мене свою ліву руку. Вона дивна, бо вкрита шкірою, як у якогось доісторичного ящура. – Бачити, вона вся в порізах. Я рахував, що в середньому в мене буває десь три порізи у тиждень. Одні загоюються, з’являються інші, це ж досить небезпечна робота. По-друге, мені доводиться працювати сидячи, у більш-менш одній позі. Права рука стискає ніж, ліва тримає часник. Таку одноманітну роботу важко витримувати психіці, до того ж вона шкідлива для організму. По-третє, не можна забувати, що у часнику вміщуються органічні сполуки сульфідної групи, які, при довгому і систематичному впливі можуть стати причинами різних хвороб, від алергії до токсичних отруєнь.
Він замовкає, мовчу і я. Мені неприємний його погляд і я ховаю очі.
- То ми домовилися? Сімдесят п’ять гривень за півдня, сорок кілограмів часнику.
- Ні. – мотаю я головою.
- Чому?
- Розумієте, зараз криза. Я сподівався, що все обійдеться, але ось тільки-но мені подзвонили з банку і сказали, що не зможуть подовжити кредит. Через це мені треба різко скорочувати витрати і я не можу брати нових робітників. – брешу я. Навіщо я брешу? Я - директор! Нехай і якоїсь корпорації, а невеликої фірми по встановленню дверей, але досить прибуткової фірми, яка вже сім років на ринку і має добру репутацію. Мене теж поважають! То чому я витрачаю свій час, брешу щось цьому чоловіку зі злим поглядом. Так, погляд у нього став злий, як у собаки, яка от-от зірветься з ланцюга.
- Я не просто робітник. Я висококваліфікований робітник. Я вирішу вам проблему з часником! До того ж я і так пішов на суттєві поступки.
- Я вдячний за це, але криза…
- Кризу вигадали такі, як ви. – зненацька перериває він мене.
- Що? – дивуюся я, вже не собі, а йому.
- Те, що чуєш. Ви патякаєте про кризу, прикриваєтеся нею, щоб ще більше здирати шкіру з робітників! Криза? А чому ж ти не продав свій позашляховик, який стирчить біля офісу? Чому не звільнив секретарку? І по ресторанам мабуть ходиш, як і раніше! І на коханці не економиш, так! – він аж трохи підвівся, так рознервувався, ще й майже кричав.
Я здивувався, а потім роздратувався.
- Слухай, мурло, хто ти такий, щоб говорити про мою машину, чи моїх коханок? А ну пішов звідси! Геть! – я навіть не кричав, просто говорив з презирством, як він того був вартий.
- Хто я такий? Я тобі покажу, хто я такий. – він теж не кричав. Якось швидко, блискавично, з огляду на його вік, чоловік перемайнув через мій робочий стіл, захлопнувши лептоп, звалив мене з крісла і приставив ніж мені до горла. – Хто я такий? Я – чистильник часнику!
Мабуть ніж у нього був у кишені піджаку. Але як же щвидко він його витягнув, як швидко перемайнув через стіл і ось зараз смерть холодила сталлю мою шию. Двадцять тисяч рухів ножем в день. Скільки рухів йому потрібно, щоб перерізати мені горлянку? Щоб відрізати голову?
- Ти думаєш, що якщо сидиш у окремому кабінеті, якщо їздиш на чорному позашляховику, якщо в тебе є секретарка, то ти можеш принижувати мене?
- Ні. – хриплю я.
- Що?
- Ні, я так не думаю. Вибач. – мені важко говорити, бо ж ніж на горлі, гострий ніж і сильна рука тримає мене за волосся.
- Хіба так вибачаються? Я не чую в твоєму голосі бажання, щоб тебе вибачили.
- Вибач. Благаю, вибач! – шепочу я. Я хочу жити. Я не хочу загинути від рук цього божевільного, цього ідіота! Точніше, я сам ідіот! Ідіот бо зацікавився тою об’явою, попросив секретарку подзвонити, впустив цього покидька у свій кабінет. – Прости! Вибач! Я помилявся! – хриплю я, наче в лихоманці. – Вибач! Благаю!
- Благаєш? А про що ти думав, коли принижував мене? Коли торгувався за кожну копійку! В тебе ж є гроші! А я вже місяць, як безробітний! Останній тиждень годувався хлібом та чаєм! І все! Я сюди йшов пішки, бо в мене не було грошей на маршрутку! Пішки! Майже дві години пішки! А ти виганяєш мене зі свого кабінету, як собаку!
- Вибач! Вибач! Я помилявся! Вибач! Я не хотів! Я не подумав! Прости мене, прости! – я огидний сам собі у своїй жалюгідності. Сука, блять! Коли мене грабували якісь гопарі біля супермаркета, їх було четверо з кийками проти мене, я не засцав, я поклав одного пляшкою, іншого пригостив трояндою розбитою пляшки, перед тим, як вони завалили мене і почали втоптувати у бруківку. І втоптали, якби не вибігли охоронці.
- Ти думаєш це легко, чистити часник? – шепоче він над моїм вухом. А я навіть не можу покрутити головою, бо ж ніж, той клятий ніж, який в’є з мене мотузки! – Легко?
- Ні! Ні! – хриплю я. – Ні!
- День за днем чистити той проклятий часник. Головку за головкою, зубець за зубцем! І ніхто не розуміє, що це за робота! Всі думають, що це наче картоплю чистити! А це ж зовсім інше! Це ж непросто, той часник! Знаєш, чому?
- Ні.
- Бо його треба правильно чистити. У два рухи ножем. Не більше. І в потрібних місцях. Бо у часнику живуть душі мертвих людей! І якщо чистити його неправильно, то ти вб’єш ті душі. А це неправильно! Розумієш?
- Так.
- Не бреши. Це мало хто розуміє, тим більше такий дурень, як ти. Навіть моя жінка, вона була розумна,  а теж не розуміла.
Він замислюється. Його ніж у мене на горлі, його рука тримаю мою голову.
- Її звали Альона. Красива жінка. Вона пішла від мене. Сказала, що їй набрид запах часнику, що вона божеволіє від нього, хоче вити. Вона прокляла часник і пішла від мене. Ось так! Ось чим мені довелося заплатити за свою професію! А ти ще смів принижувати мене, торгуватися.
- Вибач, вибач! Я не хотів! Я – дурень. Прости мене! Прости! – я шепочу це і відчуваю, як по щоках течуть сльози. Господи, я не плакав з третього класу, коли побачив, як машина збила сусідського собаку. І ось тепер я плачу. – Вибач.
- У неї була біла шкіра. Не біла, як сніг, а біла, як топлене молоко. Як часник. Вона була жінкою з характером. Не якась кашка, а з характером. Про таких кажуть «з перцем», а я б сказав «з часником».
Він зітхає. У мене в голові блискавкою миготить думка про те, щоб схопити обома руками його руку з ножем, відвести її від горла, а потім вдарити його, збити з ніг і бити до тих пір, поки він буде дихати.
- Я кохав її. Кохав. І я не міг без неї жити. Якби знав, що вона десь, а я не з нею. І я вбив її. Розумієш? Я кохав її і я вбив її. Хоч вона не ображала мене, не поводилася, як з собакою. А ти поводився саме так. І я вб’ю тебе. Це буде найкращим уроком для тебе.
- Сімдесят сім. – хриплю я.
- Що, сімдесят сім.
- Людей працює в цій фірмі. Якщо ти вб’єш мене, вони залишаться без роботи.
- Вони знайдуть собі роботу.
- Слухай, ти ж спеціаліст у своїй справі, можливо найкращий чистильник часнику у світі і ти місяць не міг знайти роботи. А вони прості люді, вони непогані, але вони не найкращі. Їм буде важко. Хтось знайде роботу, а хтось і ні. Ось я про що.
- Ти шантажуєш мене тими людьми?
- Хіба може людина з ножем при горлі шантажувати людину, яка той ніж тримає?
- Я все одно вб’ю тебе. – його пальці стискують волосся на моїй голові. Воно досить довге. Я люблю пишні зачіски, ненавиджу голомозих. Я починаю тремтіти. Я відчуваю рух ножа. Якісь долі міліметра. Я розумію, що це кінець і мені нічого втрачати і варто таки спробувати чинити опір,  гірше вже все одно не буде! Я думаю це і нічого не роблю, бо я зосереджений на русі ножа. Долі міліметра складаються у цілий міліметр. Перші краплі крові падають на ламінат, гучно, наче постріли. – То твої діти? – питає він. Рукою трохи піднімає мою голову і повертає її до фотографії на столі. – Твої діти?
- Так. Син – Василь і донька – Оксана.
- Хороші діти. Я хотів дітей від Альони. Але все ніяк не виходило. А потім, коли вона пішла, то у неї вийшло. А я не міг її вибачити. Ніяк не міг.
Він щось думає. Думає з ножем у мене на шиї.
- Хороші діти.
Він прибирає ніж, відпускає голову і уходить. Я лежу за столом. Чую його кроки, чую, як хлопнули двері, чую наступну тишу. Я лежу і боюся підвестися, бо мені здається, що як тільки я визирну з-за стола, я побачу того чоловіка і тоді він вже точно мене вб’є. Проходить кілька хвилин і тільки тоді я наважуюся підвестися. Зі штанів капає. Господи, я обіцявся! Сеча і краплі крові на підлозі поєднуються у дивний коктейль. Я знову починаю тремтіти і мене тягне блювати. Ледь встигаю відкрити вікно.
Я не міг спати потім кілька тижнів, приймав заспокійливі, ходив до психолога, кілька разів зривався у запій. Потроху відійшов лише через рік. Але часник не можу їсти досі, навіть запах не переношу. То ноги моєї не буде у китайському ресторані.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

На мою думку це типовий сон всіх начальників

© Надія, 08-04-2010

не горор

© Захар ван дер Бюйтен, 04-11-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.6092848777771 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …