– В чому сенс життя?
Дідусь підніс до свого зморшкуватого роту трубку і, прижмурюючись, втягнув сірий дим, зморщившись від того ще більше.
– Бачиш цю зірку?
Полум’я невеличкого вогнища грало на обличчі старого, роблячи блиск його очей таємничим, містичним і навіть схожим на зерна істини. Трубка знову потягнулась до роту.
– Бачу
– А он ту? – дідусь показав пальцем в нічне небо.
– І ту бачу
– Опусти свої очі тепер! – він задумливо звернув погляд своїх вицвівших очей десь
далеко-далеко за ліс. – ти бачеш тут зірку? Біля цього вогнища? А десь за деревами? Чи може далеко-далеко за лісами? – слова звучали тихо і розмірено.
Після дяких митей мовчання він відповів
– Ні, не бачу
– Ти сліпий. Тобі не відкриється сенс життя. – старий перевів погляд на танцюючі паростки вогнища. – не відкриється, якщо ти не почнеш помічати їх тут, на землі – вони тоді і скажуть в чому сенс. А шукати одного для всіх те саме, що наситит всіх голодних, або напоїти всіх спраглих на землі, по якій ходимо.
Дим клубочками здіймався з потрісканих губ туди далеко, де почорніле небо та небесні вогники освічують шлях.
– Маячня . Ти старий наркоман і те, що народжується під кайфом в твоїх прокурених мізках – маячня.
Старий розсміявся.
– Ти сліпий. Від того і злишся.
– Замовкни! І взагалі ти приніс?
– Так. – відповів дідусь і дістав цілу сумку чудесної, незабутньої, неперевершеної, милої серцю, прекрасної-розпрекрасної трави.
