Пляж у Криму. На задньому плані - кілька пансіонатів. Праворуч - «Росія». Архітектура, що викликає повагу, – гібрид барака та обкому. Ліворуч - «НАТА». Пристойний, але позбавлений смаку. Між ними, у глибині – пансіонат «Україна». Мальовничий, але побудований із картону та ще й на піску – хитається від подиху вітерцю … Пансіонати розділено парканами, але на пляжі всі постояльці загоряють разом.
Глядач бачить стежку, що веде від пансіонату «Росія» до пляжу. Там, де починається пісочок, досить незрозуміла (поки що) загорожа. На ній - табличка «Вокзал» (?!!).
Пляжники розмістилися усуміш, але натреноване глядацьке око відразу може впізнати ху є ху.
Контингент з «України» п’є й закусює, з «Росії» - п’є, з «НАТИ» з жахом спостерігає за першими й другими.
Є ще деякі дрібні деталі, характерні для збірних образів представників тих чи інших національностей – вуса, бороди лопатою, оселедці, пейси, моніста, балалайки, циліндри та смугасті жилети, і таке інше.
Постояльці «Росії», крім того, мають при собі валізи.
На передньому плані, трохи осторонь – бригада турків-будівників. Біля смуги прибою вони будують вбиральню типу «сортир», раз у раз звіряючись із кресленнями. На кресленнях помітно стилізоване зображення турка в чалмі та турчанки в чадрі.
Пересічний Українець(щойно перехилив чарку й заїдає помідором. З повним ротом до сусіда):
- А нащо ото «Росії» вбиральню лаштувати приспічило? Щоб загоряння не переривати, чи що? Сусід( полковник російської армії, що видно навіть коли він у самих плавках):
- Дак каналізація не работаєт втарой день… Хадили в «Украіну» - а клятиє хахли плату дакумекалі требавать! А до «НАТИ» хрєн дабежіш… Українець: -Тю, дурні… А море он нашо?! Полковник: - Да тут такоє дєло… (Із надією дивиться на хвилі, промовляє собі під ніс): Может, ушлі… Вродє нє відать… Встає й прямує до води. Роздивляючись навколо, потихеньку заходить у воду… до колін… глибше… ще глибше.., і раптом з лементом вискакує і мчить до берега. За ним із води виринає Зелений, в аквалангу й з електрошокером у руці. Він показує Полковникові піднятого догори середнього пальця, пританцьовує й знову ховається під воду.
(Веселий сміх)
Полковник: (вертаючи до свого лежака): . - Пісталєт запрапастілся на хрєн кудай-та… а то б я етава зєлєнажопава враз замачіл… Українець: (життєрадісно): . - Ти диви непруха яка… (набиває рота хлібом із салом, тримаючи пляшку перцівки в іншій руці). . – Тут без ста грамів не розбересся. Полковник: - Точна, нада випіть… (Дістає з валізи пляшку з написом «Водка», наливає в паперові стаканчики собі і Українцю. Випивають. Українець швидко ховає свою горілку під тапчан. Заїдає салом, решту теж ховає під тапчан) .
(Веселий сміх)
Полковник(дивиться на Українця спочатку ошелешено, тоді розлючено. Той – нуль уваги. Полковник, червоний як мак, повертається до свого сусіда з іншого боку. Це – поп-співак начебто грузинського походження, Леонтій Мілокшвілі) :
- А давай-ка, мілок, вип’єм с табой. Па случаю дня ражденія великай рускай імпєратріци Єкатєріни Втарой!!! (Мілокшвілі дивиться на водку з огидою, але заперечувати не наважується й бере стаканчик. Уже підносить водку до рота, але в цю мить вступає сусід, що лежить візаві на газетці. Це старий Єврей) . Єврей: - Я, звісно, дуже вибачаюся… Але я собі так подумав - можливо, пан співак радше випив би з нагоди дня нагодження генегала Єгмолова? Це йому якось ближче, хіба ні? Як лицю кавказької національності… Полковник: - А што разве севодня день рождєнія ґенерала Єрмолова?! Єврей: - А хіба Категини Другої? То яка гізниця, питаю я вас? Мілокшвілі ( обурено) : - Я ето не воспрінімаю… кавказской нє кавказской… Гордіться что ти грузин все равно что гордіться что ти роділся во вторнік… Я чєловєк іскусства! Іскусство нє імєєт граніц. Я пою для СНГ в целом!!!
(намагається лягти в романтично-героїчну позу, позираючи скоса на Пишну Русявку, що сидить неподалік). Єврей ( Українцю): Ви знаєте… Не тільки в нашого Президента є кум в Грузії. У мене там теж є тгохи родичів! Так от я собі чув, як там співають… Звісно, якщо вдома можеш виступати тільки у пгитулку для глухонімих, то такі-да тгеба співати для СНГ в цілому! (веселий сміх . Для тупоголових музичним фоном проходить многоголосий грузинський спів ). Полковник: - Будєм на Кавказє на пастоє, то ість, на отдихє, вип’єм за Єрмолова. А в Криму – за матушку Катєріну! Паскольку пакаріла Крим, перваю прісаєдініла ево навекі к вєлікай і нєдєлімай.... Іноземець ( сидить неподалік в шезлонгу, задерши ноги на білий круглий столик. На колінах – ноутбук, у руці – пляшка кока-коли. Зненацька вклинюється до розмови ):
- Sorry, тобто перепрошувати... Я є спеціаліст із ЮНЕСКО... випадково слухав Ваш промова... Мені є цікаво – чому Ви казати, що Кетрін the Секонд перша приєднувати thе Крим? Адже з давних давен тут було Тьмутараканське князівство, що визнавало Київська князь... Полковник ( багровіє ще дужче ): - А вам лучше памалчать, гаспадин специалист па тараканам! ( Ляпає себе по плавках ) – Блін, как назло пісталєт задєвался кудайта на хрєн... Іноземець ( гне своєї ): Крим є острів скарбів... для історика... археолога... Ми в ЮНЕСКО хочемо спонсорувати тут розкопки.... копати, розумієте?
( Ті, хто почув ці слова, починають рити пісочок біля себе.
Єврей першим витягує якийсь папірець, розгортає його – то виявляється купюра 200 грн. Непомітно ховає бамажку під єрмолку.
Полковник риється в піску обома руками. Витягає кришечку від пива, тоді – використаний презерватив, риє ще глибше, раптом із воланням висмикує з піску руку. За палець вчепився великий краб. Полковник схоплюється на ноги, струшує краба на лежак, хутко встромляє ногу в чобіт, і заносить ногу, аби роздушити бідолашне звірятко. Раптом просто з піску постає Зелений у відповідному маск-одязі, стріляє в розгубленого Полковника фарбою, і поки той тре кулаками очі посеред обличчя, що перетворилося на російський триколір, бережно бере краба, пестить того по голівці, і разом із ним знову зникає в піску .
(Веселий сміх). Українець ( із повним ротом, лежачи, мляво копирсається в пісочку великим пальцем лівої ноги ) :
- Ото Бог дав сусідів... Усе з-під носа розхапують... Не встигнеш за ними, як не вертися... ( повертається на інший бік, витягає перцівку й робить великий ковток ). – А тобі лише непотріб різний залишають... ( Встромляє пальці в пісок і відразу ж витаскує скульптуру Венери Мілоської, тільки з руками. У руках амфора, а на шиї – пектораль. На голові – тіара, точнісінько як у Нефертіті )... О, бачте - опудало якесь... А нехрещеному – Леся Українка!!! Хіба це справедливо?!
( Побачивши знахідку Українця, Іноземець з ЮНЕСКО видає здушений писк і падає зі стільця )
(Веселий сміх)
( Від хвилювання вчений забув українську й будь-яку взагалі мову й тільки, дриґаючи ногами, простягає до Українця руки та хапає ротом повітря ). Українець: - У цих іноземців у голові клепки бракує... Отака потвора, а йому, бач, приглянулася. Типа сувенір хоче додому привезти, ясна річ. Ну ми теж не пальцем роблені – комерцію розуміємо! ...Скільки ж йому, буржую, заправити, щоб не відлякати. ... Тут помізкувати треба...
( Цю сцену перериває хрип, а тоді й голос із гучномовця, установленого на пансіонаті «Росія» ):
- УВАГА! Шановні постояльці пансіонату «Росія»! При ремонті каналізації сантехниками витягнуто із труби оренбурзьку хустку. Прохання терміново звернутися до адміністратора з питань повернення майна та відшкодування збитків. Дівчина-росіянка, що загоряє трохи осторонь, каже Жінці, що лежить поруч:
-Мама, праснісь! Ти слишишь – єта же твой платок! Ми єво абискалісь, а он евон ґде аказался!
( кричить через голови пляжників Українцю ): - Ми правільно понялі на єтай вашей мовє – убиткі нам вазвратят? Українець ( переглядається з Євреєм, підморгуючи ): - Ясна річ... А тоді доженуть і ще раз повернуть...
( Дівчина й Жінка хутко йдуть у напрямку пансіонату. Чути, як Дівчина дорікає матері): - Я же ясно, кажется, гаваріла : «...накінь на плєчі.»... а ти куда... Для тупоголових музичним фоном проходить відповідна пісня, «Оренбургский пуховый платок», і тоне у веселому сміху.
... Гучномовець оживає знову. На фоні відповідної пісні для тупоголових він видає наступне оголошення:
-УВАГА! Хто впустив в унітаз лапті – негайно звернутися до адміністратора! З килимка, явно поцупленого в тому ж пансіонаті, підводиться молодий Російський Мужик, стрижений під Лівшу, у піддьовці в горошок. Він роздивляється на свої босі ноги, тоді каже :
- А на кой ляд за німі хадитьо – калі он, тятька новиє сплєтьо! З килимка підводиться ще один Російський Мужик, схожий на першого, як дві краплини води, але ще з бородою клинцем. Зі словами – А єнто дело нам пару разов плюнуть! – він бадьоро прямує драти лико до липової алеї неподалік. Син простує за ним. Не встигають Мужики зламати гілку, як із дерева сплигує ватага Зелених і відганяє їх .
(веселий сміх)
А з гучномовця тим часом лунає нове оголошення:
-УВАГА! Яка падлюка закоркувала каналізацію валянком, хай тільки з’явиться – усі ноги повідриваємо!!! (для тупих фоном іде спів Русланової. Його глушить ну дуже веселий сміх)
З шезлонга, що стоїть неподалік від Мілокшвілі, встає дуже пишна Русявка, Російська Красуня. Русявка: (характерним рухом поправивши пишні груди, гордливо скинувши голову, увінчану кокошником, глибоким, сповненим почуття голосом):
- Пьос іх забєрі, єті валєнкі... Я к мілому на свіданку басіком хаділа, хажу і хадіть буду!!! Розвернувшись павою й характерно пересмикнувши повними сідницями, прямує до кущів неподалік. Мілокшвілі, злодійкувато озираючись, біжить за нею підтюпцем, не забуваючи намагатися надавати собі романтичного вигляду...
Найбільш кмітливі з тупих уже починають сміятися, бо, дійсно, лише на мить зелена гущавина дає притулок двом закоханим серцям... А тоді нещасливі коханці стрімголов вилітають із кущів, притримуючи залишки одягу, та ще й мокрі як миші... За ними слідом, з переможним улюлюканням вискакують Зелені із брандспойтом, з якого ще скапує вода...
Веселий сміх у кінці цієї сценки, де, звісно ж, ніхто не почувається ображеним, перекривається вже зовсім зловісним хрипінням і кахиканням Гучномовця. Гучномовець:(сповненим муки голосом):
- Офіцери! Росіянє! Який козел змив у пісуар пістолет та ще й знятий з запобіжника?!! Полковник(востаннє запускає руку в плавки в пошуках пістолета. Із криком:
- Што?!!! Я вам пакажу как іздєваться над славаю рускава аружія!!! – стрімголов, у одному чоботі,несеться до пансіонату).
(Сміх - трошки переляканий.)
Здаля, берегом, до пляжників підходять двоє. Це – Свідомий Патріот України й Вже Геть Жебрак . Роздивляються, оцінюючи обстановку, тоді Свідомий Патріот робить Вже Геть Жебраку знак приготуватися й голосно вигукує:
- Слава Україні! Відповідає сам собі, ще голосніше :
- Героям слава!
Чекають на реакцію присутніх. Реакції жодної. Тільки Українець привітно махає у відповідь пляшкою – наразі це віскі, яке він, вочевидь, виміняв в Іноземця на скіфсько-єгипетську Венеру. Патріот (розгублено своєму товаришеві):
- А вчора ж працювало... Просто Українець(зі співчуттям дивиться на своїх співвітчизників, не забуваючи напихати рота закускою. Дохрумтівши зеленим огірком, стиха, Патріотові):
- Не так робиш, дурний. Диви, як треба. Встає, відкорковує ще одну пляшку, отриману від ЮНЕСКО, цього разу це Мартіні, голосно вигукує:
- Шановні пані й панове, любі москалики! Сьогодні – день народження Степана Бандери! Святкуймо разом! Ці слова справляють на мешканців «Росії» такий ефект, наче вибухнула бомба. Усі вони, як один, підхоплюються на ноги й, схопивши в оберемок валізи, біжать до загорожі з таємничим написом «Вокзал». Миттєво похватавши самокати та велосипеди, що стояли там напоготові, вони щодуху, не озираючись, мчать до «Росії». Справжній Патріот( хвильку дивиться на них, роззявивши від подиву рота, а тоді, схаменувшись, починає скандувати їм услід):
- Чємодан, вокзал, Росія! Чємодан, вокзал, Росія!
(Схвальний регіт). Іноземець(він уже зняв із себе купальний халат, футболку, бейсболку, і найретельнішим чином загорнувши культурне надбання людства, пригорнув статую до себе, як дитину):
- Я am sorry, та хотілося б взнати, чому ви говорити - сьогодні Бандера’s Birthday?! Бандера мати свій Birthday перший January, isn’t it so? Українець: - Зажралися ви там у себе в Європах… Не зрозуміти вам наших проблем… День народження Бандери буває раз на рік, а їсти народові хочеться кожного дня! Указує Іноземцю на Справжнього Патріота та Вже Геть Жебрака.
… Ті радісно збирають і складають до лантуха порожні пляшки, що залишилися на пляжі.
(Веселий сміх) Українець: - Зачекайте, браття, зараз я Вам ще пляшечку дам!!! (одним ковтком допиває пляшку «Вдови Кліко» й смачно відригує).
Лунає заключний Ну Дуже Веселий сміх, бо - МАЄ Ж БУТИ СМІШНО…
