Я до моря прийшов, а воно викинуло мені під ноги дитинча мертвого тюленя. Я підняв тюленя за лапку і побачив, що у його маленькій пащі блискотить камінь. Я вийняв камінь із зубів і мене пройняв страх. Я побіг. Біг вперед тримаючи у руках блискучу каменюку. За спиною в мене висіла рушниця. Я біг високо підстрибуючи. А камінь у руках виблискував і підлітав угору. Я підстрибнув зависоко, і він впав у високе жито.
Я повзав шукаючи каменюку, та вона не світилася. У житі побачив розтоптану стежку. Схопив у руки рушницю і побіг тою стежкою. Жито стало меншати, а рушниця у моїх руках перетворилася на весло. Жито меншало й меншало і перетворилося на траву. А посеред трави стояв Миколай. З синім мішком, бородою та ангеликами. Від нього пахло мандаринками. Я побачив, що біля Миколая стою я маленький. Я сильно-сильно зажмурюю очі, щоб не побачити Миколая. Вірніше, щоб Миколай не побачив, що я його бачу. Тоді обличчя у мене великого спалахнуло і я побіг геть. Жито росло. Велетенське з колючками. Я біг, я викинув весло, а тоді впав ниць. І жито загорілося від вогню мого обличчя...
Мене нудило я підвівся на коліна і виблював. Виблював собі у руки маленьке дитинчатко. Усе в крові та шмарклях. Я боявся що воно згорить! Але дитинчатко зістрибнуло з моїх рук і гайнуло у мишачу нірку. Горів я. Я стукав до нірки, просив, щоб і мене впустили туди. Заглядав оком у її вхід, і відчував як горить моя спина, мої руки. Я бився у конвулсіях, товк обгорілими руками землю, а дитинча разом з мишами одягнутими у маленькі костюмчики та платтячка пило чай. Білосніжною серветкою воно елегантно стирало мою кров та блювоту з кутків свого маленького рота.
