Бачу тебе щодня, виходячи на коридор, йдучи в душ чи на пари, ставлячи чайник чи готуючи обід, миючи посуд чи чергуючи на кухні... Ти вітаєшся, посміхаєшся, кладеш руку мені на плече, але все вже не так, не так, як тоді, коли ми були щасливі вдвох, коли ми годинами могли просто лежати і дивитися один на одного, не відчуваючи плину часу. Кожна мить, проведена разом, була для нас така щаслива, така приємна. Кожна хвилина на відстані здавалася годиною, днем, навіть тижнем... Навіть зараз, пишучи про це, в мене нестерпно болить душа, хоча пройшло уже досить багато часу. Так важко згадувати... і розуміти, що це вже не повториться...
Як все трапилось? Чому ми не змогли вберегти той зародок кохання, що вже почав розвиватися в прекрасне, безмежне та шалене почуття? Чому зараз не намагаємося все це повернути, хоча я впевнена, що обоє тільки й мріємо, щоб усе почати знову? Невже так важко підійти, визнати свої помилки, зізнатися в почуттях? Невже гордість, егоїзм та самозакоханість все ж не дадуть нам бути знову разом?
Скільки запитань... і ніяких дій, жодних зрушень ні на краще, ні на гірше... Просто все так невизначено... ми наче і разом в думками та мріями, а з іншої сторони так далеко один від одного... Просто треба раз і назавжди розібратися у всьому, що не мучити себе марними надіями та сподіваннями. Може, коли я буду чітко знати, що нічого більшого, ніж дружба, між нами бути не може, мені буде легше бачити тебе і своє життя, але уже з кимсь іншим...
Я досі чую фразу, сказану тобою в вечір нашого останнього близького спілкування, і думки про неї не дають мені спокою... „Не хочу псувати тобі життя собою”... Що за нісенітниця? Як можна було таке вимовити? Хіба ти не думав, що я сама в праві вирішувати, як і з ким жити? Адже я знала, на що йду, приходячи до тебе, і я робила це усвідомлено та за власним бажанням. Я була готова до багатьох негараздів, до труднощів... Чому ти цього не оцінив?
Так, може я ще мала, дурна, не знаю нічого про життя, проте я точно знаю, чого я хочу... А хочу я бути з тобою, відчувати лагідний дотик твоїх рук, солодкий смак твоїх губ, бачити на собі ніжний погляд, сповнений трепетних почуттів, прокидатися від твого поцілунку... Лише тоді моє життя насправді стане щасливим. За це я готова пожертвувати багатьом, тільки б знати, що ці жертви будуть недаремними. Якби ж і ти був до цього готовий...
