Осінь зробила дерева жовтими, і я висів на одному з них. Мене розхитував вологий вітер, а довкола зібралися діти та собаки. Діти грали піньяту, і коли одне з них замахнулося на мене фарбованою палкою усі собаки завмерли в очікуючи свята м'ясного дощу. А у мене перед очима пробігло життя. Згадав своє останнє кохання — Цю солодку смугляву жінку яка подарувала мені поцілунок з ароматом кориці та ванілі. Разом з коханням бігли перед очима події з часу мого перебування у Пиріжковому світі.
В цей світ я потрапив зовсім випадково. Йшов сльотливою вулицею біля будки з написом “Пиріжковий світ”. Тоді я думав, що це лиш такий бренд. Вигадка рекламників. Але виявилося, що це правда у яку ніхто чомусь не хоче вірити.
Так от я проходив збоку. Навіть не дивився в бік киплячої олії та біляшів, які мучилися у ній. Та мене покликала продавець.
Пане, перепрошую, допоможіть мені будь-ласка — сказала товстенька жіночка у сірому береті. - У мене тут нога під ящиком застрягла. Не можу її звільнити.
Я озирнувся по боках та підійшов. Нога у чобітку та товстій вовняній шкарпетці. Під ящиком. Я підійняв ящик, щоб звільнити ногу жінки, та побачив, що під ним є якийсь прохід. Я заглянув туди. Від здивування аж зойкнув — будиночки, вулиці, ставки розмістилися на зелених пагорбах. Всередині світло та туманно.
Я застиг нагнувшись над отвором. Розкрив рота. Тоді жінка, ногу якої я щойно витягнув з-під ящика, штовхнула мене коліном в зад і я полетів шкереберть до тої діри.
Бебевхнувся на якомусь майдані. Мало всі бебехи не розтряс на тій бруківці. В очах потемніло, голова боліла. Міцно-міцно зажмурив очі. Відкрив їх. Перед собою побачив якусь смажену пику. Невеличка істотка з пухирчастою золотавою шкірою. У формі еліпса. З маленькими очками та з піпеткою у руці. Виглядала як смажений пиріжок. Тільки з очками і тоненькими ручками. Я ще раз міцно зажмурив очі. Відкрив їх. Істотка торкнулася піпеткою моєї щоки, і я стрепенувся від болю, розтираючи попечене місце. Так, ніби з тої піпетки крапнули киплячої олії. Невдовзі почали збігатися сотні схожих істот. Круглі, пухкі, великі, з сосисками та котлетами які стирчали з розломів у їхніх печених тілах.
Ми пиріжки Горохові, воїни князя Біляша! - сказав перекрикуючи галас пиріжково-пампушкового натовпу пиріжок Гороховий, який попік нещодавно мене своєю олійною піпеткою. - Зараз ми відведемо тебе до його світлості! Поводься перед його величною особою пристойно, і виявляй повагу. Тоді усе буде з тобою добре.
Горохові воїни повели мене до палацу, схожого на будку для великої собаки. Він був розміщений на краю площі. Пиріжки Горохові наказали мені стати на коліна і просунути голову до входу у палац.
Коли моя голова опинилася усередині, я відчув страх — кожен з пиріжків міг безперешкодно доторкнутися моєї щоки, губи чи навіть ока своєю олійною піпеткою. А це дуже боляче.
Князь Біляш зійшов сходами гордовито та повільно. Він був закутаний у мантію пошиту з просочених олією целофанових кульків. На голові у нього красувалася корона з газетного паперу. Саме мантія та корона відрізняла князя від решти дворян-біляшів які товклися у вестибюлі палацу.
Усі придворні біляші оточили князя, а він простягнув спечений край свого тіла вперед. Кожен з придворних біляшів відкусив запечений шматочок шкірки, не сміючи вкусити м'яса. Тоді усі придворні біляші стали півколом, затихли і вклонилися. У вестибюль замку увійшла істота огорнена сріблястим блискучим целофаном. Вона була схожа на сувій пергаменту наповнений нарізаними м'ясом та овочами. Присіла біля князя, а двоє Біляшів розправили їй блискучу сукню.
Вітайте княгиню Шаурму! - проревів голос з віддаленого кутка палацу.
Усі біляші, крім короля тричі плеснули своїми пухирчатими боками до масної від олії кам'яної долівки.
Тоді шаурма влупила шматочок біляша і принесла його мені. Вона провела своєю тоненькою ручкою мені по губах. Я відчинив рот і вона поклала туди шматочок тіла князя. Біляшина шкірка була твердувата, однак жувалась легко та хрумтіла на зубах.
Чужинцю, я виявив до тебе велику повагу дозволивши тобі взяти участь у обряді князів з родини Біляшів! - сказав мені громівливим голосом князь. - Тепер ти можеш стати одним із нас!
Я хотів було сказати, що не хочу бути біляшем а хочу додому. Бо маю негодованого кота і голодну на чоловіче тіло дружину. Та княгиня Шаурма витягла з-за спини піпетку і торкнулася нею моєї губи. Я злякано сахнувся, очікуючи пекучого болю. Однак рідина, яка потрапила мені на губи з піпетки, була солодкавою та приємною на смак.
Після Шаурминого частування світ закрутився, повіки зліпилися самі собою, і все кудись зникло.
Прокинувся я у якійсь розміром з невеликий хлів кімнаті. Склепінчасті стеля та стіни збудовані з маленьких бетонних блоків, схожих на цеглини. Замість фронтальної стіни — великі металеві двері з двох стулок. Я лежав на бетонній підлозі. На рівні моїх очей був ряд невеликих засклених дірочок-віконець. Я заглянув наче у шпарину у одне з них. Побачив ангар схожий на мій. У мого ангару та у сусіднього, вочевидь була спільна стіна. Усередині сусіднього приміщення були довгі вузькі лави. Десятки рядів. На лавах лежали білі м'якотілі біляші, пиріжки, булочки. Вони вочевидь були ще не випечені. Білі тільця легко ворушилися, однак піднятися і поповзти не могли. Вони були прив'язані до лавки тоненькими шворками. Чути було, як вони тихенько пищать і хриплять.
Я хотів було підвестися, щоб відчинити двері, але не зміг. Тіло зробилося якимось м'яким. Я помітив, що лежу оголений. І що моє тіло біле і прив'язане тоненькими шворками до бетону. Однак розірвати їх не можу. Сили ледве вистачає щоб ворушити головою. Я зомлів.
Коли прочунявся, двері були відчинені. У моїй кімнаті було з десяток біляшів. Кілька бігали перед моїм лицем з маленькими пилками. Решта щось копирсалися біля моїх ніг та рук. Я навіть не міг підвестися щоб подивитися, що вони там роблять. Один з біляшів, що проходив біля мого обличчя помітив, що у мене відкриті очі.
Ей! Наркоз! Ви що там заснули! - крикнув він кудись вгору махаючи руками. Щось скреготнуло і я знову зомлів.
Коли прочунявся, помітив що моє тіло біле і обвисле. Воно потроху здувалося, ніби виростало тісто у діжці. Тяжким зусиллям я перекотився на бік, і побачив, себе. Ніг і рук у мене не було! А місця де вони раніше кріпилися, виглядали пласкими та зарубцьованими!
Я зомлів. Прокинувся від лоскоту у животі. Відчинив очі. Головою рухати не міг — підборіддя вросло у розпухлий тулуб а шия зникла. Відчував, що мої щоки товсті та обвислі.
Обидві стулки дверей знову були відчиненими. В них повільно вкочувався великий казан на візку. Його тягли кілька десятків пиріжків Горохових. Казан прикотили впритул до мого живота. Пиріжки Горохові дружно потягнули за линви прикріплені до казана і перехилили його. Відчув як у мій живіт заливається щось густе й гаряче. Я знову зомлів.
Прокинувся від того, що хтось гладить мою голову. Маленька рука ковзала по шкірі голови. Саме по шкірі. Відчув, що волосся немає. Я захрипів. Перед моє обличчя вийшла рум'яна пухка істотка. З великими вологими очима.
Я булочка Здобна, - представилась істотка граційно присівши в реверансі. Мені дуже шкода тебе, і я прийшла трішки розважити.
Говорити, через розпухле підборіддя мені було важко. Я прохрипів до неї - “дгхе мггої рукххи й ноххи?”
У тебе в животі, - відповіла Здобна. - Їх зварили разом з твоїми легенями, серцем, печінкою та перемололи на фарш. А тоді засипали тобі в очищений від нутрощів живіт і зашили. Зашивала, між іншим, я. З тебе хочуть зробити біляша. Залишилося лише випекти у киплячій олії.
Усередині в мене похололо і забурлило. Відчув як у нутрощах піднялася бульбашка. Раптом двері скреготнули, і почали повільно відкриватися.
Мушу бігти! - сказала Здобна, і припала мені до вуст своїм ніжним духмяним ротом.
Цей поцілунок... Ніколи ще поцілунок жінки для мене не був таким солодким. Від неї пахло корицею та ваніллю. А коли вона відірвала свої вуста від мене, на моїх губах залишилося кілька краплинок теплого, дуже солодкого чаю.
Здобна побігла геть.
Двері відчинилися, і в приміщення вкотили металеву вежу на коліщатках. На її вершині був зачеплений гак. Пиріжки Горохові разом з біляшами перерізали шворки, якими я був прив'язаний. Почув, як вони метушаться біля моєї маківки. Тоді мене потягло вгору. Усі біляші та пиріжки тягнули за линву перекинуту через гак на вежі. Линва вочевидь була прив'язана мені до голови. Я повільно підіймався вгору. Відчув, як розтягується тіло. Воно було припудрене борошном. Я зомлів.
Прокинувся, коли відчув жар біля нижньої частини свого тіла. Я висів над ванною киплячої олії. За линву прив'язану до моєї голови мене тримала та сама пані у сірому береті. Линва була перетягнута через ту саму металеву вежу, тому їй вдавалося легко втримувати мене. Зараз я відчував себе маленьким, бо був без ніг та без рук. А пані виглядала набагато більшою. Як і чорні бородавки на її підборідді. На прилавку перед нею лежали біляші та пиріжки. Вони усі припали ниць та не рухалися. Стиха поглядали з-під лоба на свою повелительку, на своє божество, стиха бурмочучи свої олійні молитви. Пані владно вивищувалася над ними — у її владі було продати кожного з них, кинути голодним псам чи з'їсти самій.
Кожен з пиріжкового царства мріє опинитися у моєму череві, це для них як рай, як стимул бути найкращими, - проказала до мене пиріжкова богиня. - Звичайні ж простолюдини, які сильно не прогрішилися, будуть продані і їх з'їдять звичайні люди. Тих, хто проштрафився, я кину собакам, щоб ті їх розірвали та з'їли. А зрадників викину на дорогу, щоб їх роз'їхали, розчавили, рознесли по брудному асфальту машини. Тебе ж я готую для себе, то ж можеш тішитися.
Жінка відпустила мене, і я з розгону плюхнувся у киплячу олію. Та я був більший, за тих всіх біляшів-пиріжків, які попадали ниць перед старою. Моє тіло здійняло хвилю киплячої олії, і ця хвиля плюснула прямо в обличчя старої. Вона завила, заверещала! Я ж закрутився та й розхитав казан з олією. Він упав. Олія вилилася й розтеклася розлякуючи бродячих псів, які вешталися тут шукаючи поживи від щедрої бабці-пиріжкарки.
Я впав на землю. Спробував перекотитися і поповзти геть. Проте моє тіло уже не було таким еластичним. Воно тріскалося, коли я пробував згинатися. Думав, що тут мені й кінець. Стара зараз прочуняється, і жорстоко мене покарає. Та розлякані олійним бумом собаки почали збігатися назад. Відразу чотири великих облізлих пси вхопили мене зубами та потягли геть. Я зомлів.
Прокинувся від дитячих голосів. Пси мене затягли у якийсь двір. А до нас бігла зграйка хлопчаків. Один з них тримав у руках барвисту палицю-битку. Він пожбурив палицею в собак і ті повтікали. Діти забрали мене і почепили на гілці яблуні. Захотіли грати піняьту. Ось і все...
Сонце котилося на захід. Золотило і без того золоті осінні дерева. На пожовклій яблуні висів велетенський біляш. Хлопчик років тринадцяти, тримав у руках битку. На очах у нього була пов'язка. Він замахнувся та й зацідив биткою прямо по біляшу. Печена шкірка тріснула і на землю посипався теплий фарш. До нього кинулися діти та пси. Вони їли, вимащували ним свої лиця, гризлися за крихти.
А на вершину яблуні злетів метеликом поцілунок. Останній поцілунок з ароматом кориці та ванілі.
