Одного вечора не так давно, пані, яку дядько Ремус зве „міс Саллі” загубила свого сина-семилітка. Обнишпоривши увесь будинок і подвір'я, вона почула голоси із хижки старого, а зазирнувши у віконечко, побачила дитину на колінах у дядька Ремуса. Хлопчикова голова заледве сягала дядькових плечей, і він невідривно і спрагло дивився у зморщене, наче вітрами посічене, обличчя, що так лагідно схилилося до нього. І ось що „міс Саллі” почула:
Отож, закількадень відколи братик Лис був робив, що міг, аби вловити братика Кролика, а братик Кролик був робив, що міг, аби той 'го таки не вловив, братик Лис змикитив для братика Кролика гарнісіньку штуку. І він сидів у лісі, аж доки не увидів братика Кролика на курному шляху, а той вже був такий товстий, 'петитний та пухкенький, ще й гоцав і пританцьовував, наче лоша у вівсі.
– Доброго здоровлячка, братику Кролику! – ка'е братик Лис.
Отак і ка'е.
– Ой ніколи м'ні, братику Лисе! – відповіда братик Кролик.
Отак і відповіда, налягаючи на п'яти.
– А я хтів би-м потеревенити із тобою, Кролику-братику, – ка'е братик Лис.
Отак і ка'е!
– Що так, то й нехай, братику Лисе, ті'ки ліпше стій, де стоїш. Маю напрочуд стрибучий настрій сего ранку! – відповіда братик Кролик.
Отак, достеменно.
– Я, – ка'е братик Лис, – видів учора братика Ведмедика. То він м'ні такої дав березової каші, за те, буцім, що ми з тобою не признаємось та не родаємось. А я йому на те, 'вляв, дай лиш увиджу взавтрі братика Кролика!
Отак і ка'е.
Тоді братик Кролик, вагаючись, почухав за лівим вухом, та й ка'е:
– Та то нічо', братику Лисе. Коли би-м ти покинув своє збитошництво, я би-м запросив те'е на обід. Ми, звісно, не маєм нічо' 'собливого, але моя стара й дітки пошукають, чим би-м напхати тобі тельбухи.
– Я з радістю, братику Кролику! – ка'е братик Лис.
Отак і ка'е.
– То я на те'е взавтрі чекаю, – ка'е братик Кролик.
Отак, достеменно.
Наступної днини містер Кролик та місіс Кролик повставали раненько, удосвіта, як ото міс Саллі кухарка, і пішли на вгород, а на вгороді нарвали капусточки і трояндових пелюсточок, і соковитої травички, тай наладнали смаковитий обід. Отож, небавом одне з малих кроленят, що бавило на подвір'ї, забігло у хату і зарепетувало:
– Ой, мамонько! Ой, мамонько! Там дядьо Лис ідуть!
Тоді братик Кролик скликав діточок і посадовив їх на лавицю за стіл, а в'ни із місіс Кролик теж посіли, ждучи на братика Лиса. Ждали ціленну днину, та братик Лис не прийшов. Тоді братик Кролик тихесенько підійшов до дверей і обережненько визирнув надвір – йому здалоси, що вдалині блимнув кінчик рудого хвоста братика Лиса. Тоді братик Кролик щільнесенько причинив двері, сів за стіл і заходивси чухати за вухом, наспівуючи отаку пісеньку:
– Я за сільцем розлив мазут,
А ти заковзавси й упав,
Бо хто ж просив шукати тут,
Все те що ти шукав?..
За день братик Лис передав містером Норкою записку, у якій він вибачавси, 'вляв, йому було дуже зле, та й нинька зле, тож він прохає братика Кролика прийти на обід уже до нього. Братик Кролик попрохав переказати братику Лису, 'вляв, прийде.
Отож, наступного дня, ледь тіні поставали 'статньо довгі, братик Кролик причепуривси і почимчикував просто до братика Лиса. Підходе він д'лисячої хати, аж чує як хтось голосно репетує, тоді він зазирнув у хату й увидів братика Лиса. Сидить, знач-ця, той у кріслі-гойдалці, загорнутий у ковдру і вигляда страшенно хорим. Братик Кролик роззирнувси по хаті, добре роззирнувси, але ніякісінького обіду не увидів, лише на столі велику пательню, а поруч – різницького ножаку.
– Здається мені, у тебе на обід курча, братику Лисе! – ка'е братик Кролик.
Отак і ка'е!
– Еге ж-бо! Гарне, свіже і 'петитне, – відповіда братик Лис.
Тоді братик Кролик закопилив губу, та й ка'е:
– А де ж осоковий корінь, га, братику Лисе? Я звик так їсти курчат, тож теперка і шматок до горла не полізе, без тої приправи, осокового кореня.
Із цими словами братик Кролик вискочив із Лисової хати, сховавси у заростях осоки і став виглядати братика Лиса. І довго ждати й'му не довелоси, аж ніяк, бо братик Лис, щойно не стало видки братика Кролика, вискочив з-під ковдри і пробіг просто до заростів, де ховавси братик Кролик, за осоковим коренем.
– Агов! – гука тоді братик Кролик. – Я вже приправив твою сьогоднішню страву, тож теперка влови її, доки свіжа!
Він вискочив із кущів і погнав, наче вітер, додому. А братик Лис, скажу я тобі, ніколи не міг наздогнати братика Кролика, тож цего разу, золотко моє, і не намагавси.
