Печаль ніколи не покидає мене, просто іноді затихає… і це пече, немов вогонь. До кожної клітинки, кожного м’язу, кожної волосинки… а ці сни… скільки можна нагадувати про себе??? Невже так важко просто піти??? Чи тобі мало того болю, що ти мені його завдав?
Ти мовчиш.. може хоч тепер ти щось скажеш? Що тобі байдуже, що ти кохаєш іншу…
Я сама це знаю, але наче мазохіст хочу почути це від тебе. Знову і знову повторюю в голові той вечір… Нічого особливого. Просто тоді ти зробив мені боляче, не помітивши того…
Проста заміна… Я ніколи тобі цього не пробачу отак просто житиму, і берегтиму згадку про твій вчинок… Так солодко, і гірко, ніжно і грубо… І так просто для тебе.
Та ти просто живеш. Я для тебе ніхто. Просто Льоля. Тепер тебе нема. Ти помер для мене, але залишив мені пекучий біль. І я його берегтиму, щоб одного дня повернути із подвійною силою, щоб ти відчув все…все те, що ти мені подарував, чим нагородив…Вперше…і востаннє я згадую тебе, ЗНИКАЙ!!!
