Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46986
Рецензій: 91390

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Кривий Джек

© Віталій Мюнхен, 29-10-2009
У похмурий сірий вечір, коли з вулиці вже не долинають звуки французького акордеону, коли мряка другий тиждень заглядає у вікно, коли ворона криком дає знати усім, як їй важко з трубчатими кістками витримувати перепади атмосферного тиску, коли на думку навіть відчайдушним морським вовкам і розважливим морським зіркам приходить навіжене, нестримне бажання вкусити безодню осені, що оточила з усіх боків, за простягнуту руку – одним словом, саме тоді і сидів у напівтемній кімнаті згорблений старий на ймення Кривий Джек. Він був геть сивий і давно вже не бачив до пуття, але думки його залишалися напрочуд ясними і викладав він їх зважено і послідовно. По правді сказати, якби хоч третина лемінгів мала честь носити у своїх черепних коробках такий мозок, вони вже давно б стали домінуючим на планеті видом.
Старий був дуже розумним і дуже самотнім. Можна сказати, що так склалося історично: що розумнішим він ставав, тим більш самотнім залишався. Свій вибір тут він вже давно зробив; ось і зараз він читав Ніцше, сидячи у зручному кріслі, на відстані трьох днів від розмови з хоч якою-небудь людиною. Асоціальний, анархічний, відлюдькуватий, пихатий, він викликав у оточуючих майже виключно негативні емоції. Він був собою і робив усе можливе, щоб собою і залишатися.
«Історію, я хочу історію, розкажи» - подав з полиці голос щоденник. Він частенько так робив останнім часом і Джек зазвичай відгукувався на ці часом не дуже своєчасні прохання. Розповісти він міг дуже багато, і декому такі розповіді принесли б користі більше, ніж увесь шкільний курс суспільствознавства, краєзнавства і релігійної моралі разом узяті. Вів щоденник він не для того, щоб просто записати події дня, що минув, ні. У щоденник він записував те, що спадало йому на думку, або те, що колись із ним трапилося, при обов‘язковій умові, що це «щось» варте того, щоб бути записаним.
Але сьогодні Джек не поспішав зробити щоденнику приємне і вкрити сторінку мілким, не дуже зрозумілим візерунком. Щоденник чекав, поки старий дочитає п‘ятдесят третій афоризм «Злої мудрості», подумає над ним трошки, подивиться у вікно, неначе бачачи у старому дубі на вулиці опонента, перечитає афоризм знову і, кивнувши на знак згоди, закриє книгу і пошукає очима олівець. Знайшовши його і відкривши щоденник на новій сторінці, він почне пригадувати різні випадки зі свого життя або з життя інших.
Щоденник затамував подих. Ось уже чотири рази за останній місяць Джек брав олівець до рук, отак замислювався, і, подумавши декілька хвилин, відкладав свій намір. На обличчі його не було явних ознак внутрішньої боротьби, але на те він і особистий щоденник, щоб без видимих підстав точно визначити, що ця боротьба має місце і що вона не з легких. Ось і зараз відбувалося те ж саме. Джек розривався між бажанням розповісти про щось і небажанням про це згадувати.
«Давай же, я тебе дуже прошу, переможи себе. Ти ж можеш, можеш, просто не хочеш як слід, не хочеш так, як ти умієш хотіти».
На вулиці поволі темніло, вечір швидко крокував у авангарді війська ночі. На вулиці вже увімкнулись ліхтарі і з‘явилися десятки нових відтінків жовто-сірого.

Гаразд, ось як було. Колись давно, коли на світі ще й близько не було робітників паперово-целюлозного комбінату, на якому тебе зробили, мій любий щоденнику, так, тоді я раніше, коли ще не було підстав називати мене кривим (він спробував вирівняти спину, щоб додати достовірності своїм словам), так, тоді я працював на шахті. Працюючи там, ми видобували з надр землі вугілля для країни і карбоконіоз для себе і в цьому плані на себе ми працювали, на жаль, значно ефективніше. У ті часи я не думав ні про що – просто працював і все. Здавалося, що я там залишатимусь до кінця – тобто або до обвалу, або до вибуху, або до госпіталізації. Тобі ж відомо, у скільки обходиться країні кожен мільйон тон  видобутого у шахті? Ні? А от у шахтах це всі чудово знають. Один мільйон тон дорівнює чотирьом життям.
Тоді я на власні очі бачив і власною шкурою відчував, що навряд чи така праця – найкращий спосіб прожити життя. Тепер я можу сказати з неупереджено і спираючись на власний досвід – there’re better ways to spend your days… Знаєш цю пісеньку?
І от одного разу в світі науки, а конкретно – археології, пролунав страшної сили грім серед ясного неба. Він був таким сильним, що його почули навіть ми у шахтах. Хоча, можливо, це і логічно… Трапилось от що. Ці дослідники минулого натрапили на якесь поселення наших любих пращурів і, окрім традиційних потрощених горщиків, знайшли ще й вхід до чогось, що дуже нагадувало шахту, причому побудовану за усіма сучасними правилами, тільки занедбану до неможливості. Атож, там нікого не було декілька тисяч років, чого ж їй не бути занедбаною.
Питань відразу постало декілька: по-перше, чи не сучасна це все ж-таки шахта? Занадто вже вона було високотехнологічною як на ті часи, коли її приблизно заклали. Але ні, ні про які родовища у цих місцях не могло бути і мови, інакше кажучи – там просто не було що видобувати.
Питання друге випливало з першого – що шукали наші, як опинилося, не такі вже й примітивні предки під землею, якщо економічною вигодою, як кажуть, і не пахло? Прагнучи відповісти на питання друге, наші хоробрі археологи поспішили заглибитися у розгалужений лабіринт ходів.
Відправилися на пошуки відповідей дев‘ятеро людей, а назад повернулися п‘ятеро, причому двоє з них відмовлялися говорити зовсім, а зі слів інших трьох чіткої (та що вже чіткої – будь-якої!) картини того, що трапилося скласти було неможливо.  От так і прийшло питання третє – куди поділись четверо дослідників?
Швиденько було організовано пошукову групу, до складу якої незбагненними шляхами потрапив і я. Завдання було просте: обов‘язково відповісти на третє питання. На його тлі, відповіді на перші два вважалися просто бажаними.
Що я можу розповісти про місце, де я опинився? Звичайна шахта. Наче б то. Це тепер я знаю, що природнім у ній було тільки те, що археологи заблукали. Чесно кажучи, я дивувався, як ті п‘ятеро знайшли дорогу на поверхню, змогли повернутись і знову побачити небо. Чому? Та тому, що я сам заблукав за неповних п‘ятнадцять хвилин, а ліхтар мій відмовився зі мною співпрацювати ще через півгодини.
«На біса їм вона була потрібна?» - питав я себе, щоб хоч якось відволіктися від паніки, що підступала усе ближче до горла і очей. Ти знаєш, на що схоже відчуття абсолютної темряви, коли над тобою тони землі? Та ні на що воно не схоже, і я вдячний тому, хто створював світ, що рівної пари цьому відчуттю я не знаю.
Я пам‘ятаю, як у нас теж декілька разів гасло світло, але тоді були люди поруч і шахту я знав краще за свою долоню. Страшно не було. А тут… Тут не світло згасло, а потім страх прийшов, а сам страх поступово насичував повітря навколо тебе, а потім сам загасив твій ліхтар і оволодів тобою.
Але я не зупинявся. Я йшов туди, куди кликав мене внутрішній (а може і зовнішній) голос. Справді, усі просторові поняття спочатку змішались, а потім взагалі зникли. Я блукав підземними лабіринтами і водночас неначе ходив всередині своєї душі, я відкривав нові відгалуження коридору і почуття, я відчував легкий вітер і нові бажання, я знаходив усілякі предмети навколо і різні власні мотиви і стимули. Я водночас сумнівався який коридор обрати і якому почуттю віддатися. Ці блукання у старовинній шахті були немов подорож до своєї ж свідомості і підсвідомості. І там, і там було дуже темно і було що відкрити нового.
Зараз я розумію, що найменший шум тоді, коли я аж так заглибився і все ще нічого не міг побачити, безсумнівно, миттєво звів би мене з розуму. Темрява зовнішня і темрява внутрішня злилися і відчував, що змінююсь, що стаю іншим. У цей тонкий момент переходу, коли ти знаходишся на межі, коли ти вже не колишній, але ще не теперішній, саме в такі моменти, я впевнений, люди втрачають глузд або життя. Або просто стають іншими.
Що мені ще додати? Темно там було, не знаю, чи зламав би ногу дідько, а от я таки зламав, впавши у сліпий стовбур, забивши ще при цьому спину. І це останнє, що я пам‘ятаю. Із шахти я вибрався банально - мене знайшли і винесли на поверхню. А от стосовно внутрішньої темряви… Скажу тільки, що згадую я про це рідко, але підсвідомо я ніколи не забував тих тисяч років, які провів там.
Не знаю, чи слід казати, що перше і друге питання так і залишилися без відповідей. А третє вирішилось саме собою – загублена четвірка вийшла із шахти через місяць і всі були твердо переконані, що пробули там усього кілька годин. Бідкалися, що нічого особливого не знайшли.
Спуститися у свою шахту я себе так більше і не примусив, спробувавши знайти ті самі better ways.
Що зі мною сталося? Хто я тепер?
Звичайна людина. Можливо, трошки більш досвідчена. Темряви досі боюсь.

Перестав скрипіти олівець, не було чутно шелестіння аркушів щоденника. Тиша затопила кімнату, темна, як ніч за вікном тиша. Бурхлива уява в таких умовах завжди малює щось неймовірне. Тиша.
«Ох, як добре, що я не живий, – подумав равлик, намальований на шпалерах. – Помер би від страху».

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Ну так скажу, що

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 30-10-2009

хвільозохвічно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 30-10-2009

Сподобалось - не те слово!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 30-10-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.55719208717346 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …