В Києві мене чекали чергові нагороди та вітання, але я попросив Великого Гетьмана почекати з ними.
- Чому, Владюшо? Хіба не великий подвиг твій!
- Не подвиг то зовсім, Великий Гетьмане. То прибирав я наслідки свого неробства! Якби нормально працював інформаційний курінь, хіба сталося те, що сталося? Хіба б піднялися прості українські люди проти Третього гетьманату? Ні! Якби пам'ятали вони що і навіщо, ніколи б не було біди. Так само, якби слідкували ми за тим, що відбувається на місцях, хіба допустили такі зловживання! Забули ми про тем, що Великий Спас повинен відбутися не тільки в країні, але й в головах всіх жителів! І для того нічого не робили! Аж ось побачили і схаменулися! Багато роботи попереду, то дозвольте приступити до неї!
Великий Гетьман дивиться на мене і в очах його сльози.
- Дозволяю. І пам'ятай, що як буде потрібна якась допомога від мене, то твоя вона! – каже Великий Гетьман. Він трохи поправився, з рум'янцем і таким світлим обличчям, яке буває тільки у щасливої людини. Вклоняюся йому і уходжу.
Збираю у себе представників всіх центральних телеканалів. Вони приїздять стривожені і рішучі. Мені доповіли, що телевізійні боси домовилися стояти один за одного і рішуче відкидати вимоги держави.
- Бачу по ваших обличчях, що бачити ви мене не раді, то почну з того, що оприлюдню інформацію про початок перереєстрації ліцензій на канали. Теперішні ліцензії були видані ще при Юлі, то не відповідають новому стану речей.
По залу йде стогін. Вони чекали неприємностей, але думали, що з ними будуть гратися, що будуть умовляти і переконувати. Але справа занадто серйозна, то відразу беру бика за рога.
- Умовою отримання ліцензії буду перебудова ваших каналів під вимоги Третього Гетьманату. Зараз вам роздають пакети документів щодо цього. Опишу їх стисло. Перше і головне: ми будемо вимагати докорінної зміни якості телевізійного контенту. Тепер не менше чверті екерного часу повинні займати програми присвячені Великому Батькові, пришестю Тарасовича, Великому Спасу і його героям.
- Це ніхто не буде дивитися! – кричить один з босів, який думає, що іноземний паспорт дозволяє йому говорити дурниці.
- По вашому каналу, - кажу йому – окрім інших вимог, для отримання ліцензії буде умова зміни керівництва.
Він трясе головою, намагається посміхатися, показати, що зовсім не злякався, але він же бачить співчутливі погляди колег. Які дивляться на нього, як на небіжчика. Він же розуміє, що інвестори пожертвують їм, щоб не втратити канал.
- Отже, чверть часу повинна присвячуватися головним ідеологічним засадам існування Третього Гетьманату. Люди повинні знати, що робиться для українського щастя! Ще чверть часу повинна буди присвячена пропагуванню цінностей, які обстоює Третій Гетьманат. Антикорупційна пропаганда, реклама здорового образу життя, підтримка вступу у шлюб і дітонародження. До пришестя Тарасовича ми повинні стати країною зі зростаючим і здоровим населенням. Ну і так далі, там шість сторінок цінностей, ви матиме змогу вивчити їх. Половина екерного часу залишається за вами, але держава буде суворо контролювати його наповнення. Отже, ніякого криміналу, ніяких вбивств і маніяків, якими заповнений екран зараз. Тільки позитивна інформація. Нарощуйте програми про тварин, про історію та культуру.
- Але рейтинги... – насмілюється сказати ще один з телевізійних босів.
- Усі будуть в однакових умовах. І виграє той, хто зможе найкраще до них пристосуватися. Хто не зможе, або не схоче – піде з ринку.
- А що буде з "Життя по-справжньому!"? – питає мене той телевізійний бос, який буде звільнено. Мабуть, хотів дошкулити.
- Ця програма припиняє своє існування.
- Припиняє?
- Так, бо вона не вписується в формат нового українського телебачення.
Мені боляче було про це говорити, але програма, який я присвятив не один рік свого життя, мусила піти з екранів. Я зібрав хлопців і сказав про це їм у очі.
- Мені важко говорити про це, але іншого виходу немає.
Вони мовчать і дивляться.
- Чому, Владюшо? – питає Пантагрюель.
- Тому, що часи змінилися.
- Часи то може і змінилися, але не змінилися глядачі. Вони, як і раніше, хочуть дивитися нас!
- Ти правий Панто, люди не змінилися, але ж головна задача наша саме змінити людей до пришестя Тарасовича. І цього не зробити без телебачення. Без його докорінної зміни. Піл ярмом рейтингів телебачення мусило давати людям те, що вони хочуть. Але хіба люди завжди хочуть щось корисне. Як діти б радо харчувались газіровкою та чипсами, так і глядачі б дивилися лише кров та лайно. Нехай навіть зроблені так професійно, як "Життя по-справжньому!". Тепер ми кажемо: "Досить!". Люди повинні змінитися і для цього зміниться телебачення. Хочу пояснити, що рішення вже прийнято і так буде.
- То що робити нам?
- Є два варіанти. Або розійтися і шукати собі нове місце у новому житті. Або відправитися у подорож.
- У подорож?
- Так. Пам'ятаєте, ми багато разів мріяли про подорож по річці Снів. Щоб досліджувати її і знімати про це передачі. Зараз держава готова профінансувати цю подорож. Якщо вам ця пропозиція здасться цікавою, то виділення грошей відбудеться дуже швидко.
- Подорож по річці Снів?
- Так.
- Хіба з неї хтось повертався? – питає Жорж Бураченко.
- Не буду кривити душею. Випадків таких небагато. Подорож річкою Снів дуже і дуже небезпечна, тому і ніхто ще не здійснив її. Принаймні, ніхто, хто б повернувся і розповів про це. – кажу я і відчуваю, як мені погано. Ось сидять хлопці з якими я був одною плоттю і кров'ю, за яких радо б віддав життя, які були моїм життям! І зараз я не з ними, зараз між нами стіна.
- Нам треба подумати.
- Звісно.
Вони уходять і не тиснуть мені руки. Я розумію їх. Вони жили цією програмою вже багато років, вона зайняла все їх життя і без неї вони відчували страшну порожнечу. Я теж пройшов через це, але тепер знайшов інший сенс життя – перебудову України в очікуванні Тарасовича.
За тиждень до мене приходить Пантагрюель і каже, що вони згодні відправитися у подорож.
- Я сподіваюся, що ви не сприймаєте це, як заслання, чи імператорській наказ випити отруту. – питаю я прямо, бо не можу бути з ним нещирим.
- Ні. Ми сприймаємо це, як дуже цікаву і важку роботу. – він також чесний зі мною.
- Ти чув про Райгород.
- Чув.
- Кажуть, що він лежить у витоку річки Снів і той, хто добереться до нього, стає героєм, ідеальною людиною, яка до кінця світу буде почувати у раю.
- Не знаю. – каже Пантагрюель. – Ми йдемо не до Райгорода, ми пливемо по річці Снів. Щоб дослідити всі тамтешніх чудовиськ, яких там так багато. Коли ми можемо відпливати?
- Корабель вже будується, апаратура закуплена. Думаю, через два-три тижні.
- Добре. Дякую, Владюшо.
- Немає за що, Панто.
Він вже уходить, а потім зупиняється. Тихенько питає мене:
- Ти дійсно віриш у це все?
- У що саме?
- У пришестя Тарасовича, який врятує Україну.
Я киваю головою. Ми дивимося один одному в очі.
- Це якось дивно. – каже він.
- Хто як не ми знаємо, що час від часу дива трапляються.
Він киває головою і уходить. На відплитті "Життя по-справжньому!" (ми назвали корабель на честь славетної програми), я роблю невеличкий відступ. І під кінець ледь не плачу. Бо дивлюся на хлопців і хочу бути з ними! Відправитися у мандри по річці Снів! Я навіть думав про те, що таємно втекти, сховатися на кораблі. Але я не можу. В мене занадто багато роботи тут. Україна ще не готова до Тарасовича. І Тарасович ще навіть не народився! Попереду головне і я не можу покинути стрій. Вгамовую сльози, закінчую виступ, тисну руки хлопцям, обнімаюся з ними і довго дивлюся, як "Життя по-справжньому!" відпливає у свою останню подорож.
В мене починає боліти голова, я приймаю пігулки і поспішаю в Київ. Там велике засідання щодо реформування освіти. Якісь високочолі дядьки розповідають, що справи так швидко не робляться, чіпляються за якісь параграфи і пункти. Я піднімаю руку і вони замовкають.
- Той, хто не хоче робити, завжди знайде аргументи, чому це неможливо. Той, хто хоче, завжди знайде, як зробити. Ми змінюємо нашу освіту, змінюємо швидко і повністю. Якщо у вас є сили і бажання, приєднуйтеся, якщо ні, тікайте подалі, бо той, хто заважатиме, буде знищений. До роботи.
- Чи не занадто круто ти поводишся? – питає Ед.
- В нас дуже багато роботи і немає часу цяцькатися.
- Я прийшов балакати за канали.
- Про що там балакати?
- В багатьох з них є іноземні інвестиції. І інвестори дуже невдоволені тим, що відбувається.
- Якщо не подобається, нехай забираються геть.
- Але для нас важливі інвестиції. Ми не можемо відгородитися від світу стіною, бо будемо програвати і слабшати. А нам зараз не можна слабшати! Росія дуже активізувалася, виділяє великі гроші не підтримку наших ворогів. Туди зараз переїхали усі провідні юліанці, які ведуть руйнівну роботу. Євросоюз теж пригрів у себе немало наших ворогів. Нарешті, Туреччина невдоволена нашими діями в Криму. Не сьогодні, так завтра, ми можемо опинитися в оточенні ворогів. Щоб бути сильними, щоб мати союзників, ми повинні змінити ставлення до іноземних інвестицій.
- Еде, коли іноземці вкладаються у завод чи шахту, чи агрокомплекс, то немає проблем. Але медіа повинні бути під нашим жорстким контролем. Краще втратити щось ззовні, аніж програти все в середині.
- Просто можливо б було краще трохи відступити, дати ситуації заспокоїтися, а потім, через рік-два, повернутися.
- Не можна показувати свою слабкість. Нехай думають, що ми тверді, як камінь.
- Просто ми зараз проводимо велику роботу по лібералізації економіки. По знищенню адміністративного тиску і привабленню інвестицій. І деякі твої кроки...
- Я вважаю свої кроки тут вірними. Якщо вважаєш інакше, пропоную винести питання на обговорення Таємної Ради.
Він дивиться на мене.
- Ні, думаю це буде зайве. Я погоджуюся з тобою.
Не полишає мене і Вєра. Вона прийшла просити за дванадцятьох чиновників, заарештованих по справі бунту у Кременчуку.
- Ми не можемо просто взяти їх і розстріляти!
- Чому? Вони крали державні кошти, брали хабарі, примушували підлеглих до сексуальних стосунків!
- Але вони керівний склад!
- Вони пухлина, яку ми повинні безжально видалити!
- Цією дією ми ризикуємо вбити у народу повагу до влади!
- Немає іншою влади окрім Великого Гетьмана! І кожен, хто завтра подивиться в прямому етері страту, подякує Великого Гетьмана за безжальну боротьбу з хабарниками.
- Але серед заарештованих є знайомі Великого Гетьмана!
- Серед них є навіть твій двоюрідний брат, але хіба це завадить відбутися правосуддю?
Вона дивиться на мене.
- А тобі не здається, що увесь цей суд влаштований Едом та його людьми, щоб вдарити по мені?
- Я вивчив матеріали справи і в мене немає сумнівів, щодо вини підсудних. Вони крали і брали хабарі, а це злочин проти Тарасовича.
- А якщо суд не прийме смертний вирок?
- То суд піде проти Тарасовича.
Вона уходить, а наступного дня сенсація. Суд визнає всіх винними, але забороняє їх страчувати, присудивши до великих термінів позбавлення волі.
- Арештувати суддів! – наказую я.
- Що ти робиш, Владюшо? – дивується Ед.
- Суд не може піти проти Тарасовича, якщо він робить це, то він буде знищений. Бо вся влада від Великого Батька і вся влада для Тарасовича. Поки його чекаємо, влада у Великого Гетьмана, супроти якого не може піти жоден суд. Той, хто пішов, став ворогом. Стратити засуджених, а суддів у тюрму! – наказую я і все виконується. Кадри повішення облітають увесь світ. Звичайно, нас критикують за свавілля з судовою системою, але я наказую оприлюднити матеріали з життя арештованих суддів. Їх таємні рахунки з великими сумами грошей, набраними на хабарах, їх дома-палаци і дорогі машини, на покупку яких не вистачило б офіційної зарплати за двадцять років.
- Судова система стала справжньою пухлиною держави, а наша задача – оздоровити Україну, підготувати її до пришестя Тарасовича! – кажу я на зустрічі з іноземними послами. Її повинен був проводити Великий Гетьман, але доручив це мені.
- Владюшо, ти повинен переконати послів, що Україна за часів Третього Гетьманату не стане країною-ізгоєм, що ми будемо проводити свою політику, але поважаючи міжнародні норми, а також інтереси закордонних інвесторів. – інструктував мене перед зустріччю Ед, який дуже переймався тим, як виглядає Україна в очах всього світу. Ед, навіть, спромігся перевести нещодавно створений канал "Україна - світ" з телевізійной куреня у курінь закордонних справ.
Я сказав послам, що Україну то взагалі мало хвилює те, що робиться в світі. Головні події відбуваються тут, у нас. Ми готуємося до зустрічі Тарасовича і це така важна справа, що усе інше нас не хвилює.
- Ми проголошуємо політику невтручання у всі світові справи, ми зайняті лише собою. Звісно, коли хтось спробує напасти на нас, ми дамо рішучу відсіч. Зараз ми ввели обов'язкові тренувальні табори, в яких всі громадяни Третього Гетьманату проходять військову підготовку. У разі війни кожен житель нашої країни отримає зброю і буде до останньої краплі крові битися з нападниками.
- Кого ви вважаєте можливим загарбником?
- Я не хочу тикати пальцями, але скажу, що наші вороги ззовні не дуже адекватно оцінюють наші сили. Вони дивляться на озброєння, але забувають про бойовий дух. Важко скорити військо, солдати якого ладні померти за майбутнє своєї Батьківщини. Ми маємо саме таку армію.
- Поясніть ситуацію з Бєларуссю. Її уряд звинувачує вас у підтримці сепаратистів.
- Багато хто з білорусів повірив в Тарасовича і вважає, що він врятує не тільки українців, але й представників інших народів. Так як офіційний режим жорстоко карає за ці погляди, до багато хто з білорусів вимушені втекти в Україну. Деякі узялися за зброю і захищають свої права в своїй країні.
- Але офіційний Мінськ каже, що бунтівники мають бази на території України, а також отримують зброю від Третього Гетьманату.
- Білоруському уряду треба якось пояснити, чого тисячі громадян беруться за зброю, то і використовуються вигадки про зовнішню допомогу тарисистскому руху. Але це брехня. Ще раз кажу, ми зосереджені на самих собі, ми поспішаємо підготувати Україну до пришестя Тарасовича.
- Є така думка, що в ваших планах є експорт вашої ідеології і в інші країни з ціллю побудови Третього Гетьманату у всьому світі. Це правда?
- Я не можу відповісти на це питання. Це знає лише Тарасович. Якщо він скажеш, скоряти світ – ми будемо це скоряти. Але ніхто не знає, що буде він робити. Відомо лише, що він врятує Україну і ми чекаємо його!
- Ваш режим досить тоталітарний. В Україні немає свободи слова, відкрити табори для противників режиму, заборонені партії, ліквідована незалежність судів і так далі. Третій Гетьманат вже порівнюють з третім Рейхом.
- Порівняння невдале і немає під собою ніякої основи. Ми не вважаємо себе над людьми, ми не хочемо світового панування, ми не провадимо поділення людей за національністю. Усі, хто живе в Україні і сприяє Тарасовичу, усі його діти і усі матимуть спасіння від нього. Щодо тоталітаризму, то можу лише сказати, що наша країна довго хворіла і була на межі знищення. Тепер нам доводиться наганяти втрачене століттями, щоб підготуватися до пришестя Тарасовича. Звісно, що заради цього доведеться чимось жертвувати. Але жертва ся – крихта у порівнянні з майбутнім раєм. Коли прийде Тарасович і візьме владу у свої руки, він вирішить чи повернути щось, чи залишити, як є. Головне, щоб прийшов Тарасович, а усе інше – дрібниці.
- Яка буде політика стосовно іноземних інвестицій. Відразу після Великого Спасу багато активів змінили своїх господарів насильницьким шляхом. Чи будуть повернуті ті активи і чи може таке саме повторитися знову?
- Зараз створена комісія Генеральної канцелярії, яка вивчає всі випадки зміни власників. Якщо буде доведено, що попередні власники не виступали проти Третього Гетьманату, то ми будемо повертати їм активи. У майбутньому іноземні інвестори можуть не боятися за свої активи, що правда лише у випадку лояльності до Третього Гетьманату.
Далі узявся за мову. Ще з часів Другої руїни (так тепер звався період з 1991-го року по 2015-й) мова була політичним питанням, яке торкалися дуже неохоче. Після Великого Спасу ситуація майже не змінилася.
- А хіба можна назвати нормальною ситуацію, коли більшість країні не балакає мовою, яку заповів нам Великий Батько! Як будемо дивитися ми в очі Тарасовичу, коли прийде він до нас і побачить, що народ його забув мову свою! То ми започатковуємо нову мовну політику!
Одною з головних новин було створення Центральної мовної ради, яка повинна була регулювати входження нових слів в українську мову.
- Наша мова повинна гідно відповідати на виклики сьогодення! Не просто називати нові явища чужими словами, а вигадувати свої! Не погоджуватися з інтернетом, комп’ютером, чи мобільником, а знаходити в рідній мові можливості для найменування нових явищ і предметів! – заявив я у відео зверненні стосовно створення Центральної мовної ради. Ця інституція повинна була відслідковувати появу нових явищ і пропонувати варіант їх українських найменувань. Варіанти запускалися в обіг, через рік підводилися підсумки, найбільший вдалий варіант залишався єдиним, а використання усіх інших категорично заборонялося.
- Коли Тарасович візьме владу, то він повинен отримати і мову, якою можна буде описувати сучасне життя у всій його складності. Це наша ціль і вона буде досягнута! – сказав я на камеру. Моє чергове звернення буде розповсюджене по всій країні.
Після цього я поїхав до Миргорода, трохи відпочити і подивитися, як знімається фільм. Час від часу я наїздив туди, бо кіно мені подобалося. Але цього разу я не доїхав, бо на мене відбувся замах. Невідомі висадили в повітря вантажівку з вибухівкою, коли мій кортеж проїздив поруч. Від чотирьох машин залишилися лише обгорілі остови, загинуло сімнадцять охоронців, але мені пощастило, бо я їхав у останній машину супроводу. То лише розбив голову, коли машина злетіла на узбіччя.
Я дивився на палаючи машини, на обгорілі трупи охоронців і розумів, що вороги сильні.
- Клянуся вирвати з коренем! – сказав я і подзвонив у телевізійний курінь, наказавши ігнорувати замах. – Стався вибух вантажівки з кисневими балонами, нічого більше!
Не можна було хвилювати людей, відволікати їх від очікування Тарасовича. Я поїхав в лікарню. Там мені обробили рану, коли виходив, то виявилося, що зібралися люди, кілька сотень. Вони кричали "Бар-Кончалаба!", прийшли підтримати мене, бо почули про поранення.
- Слава Великому Гетьману! – крикнув я у натовп. – Чи є Бар-Кончалаба, чи немає, але прийде Тарасович, зійде сонце українське! Посилити техніку безпеку і готуватися, готуватися, готуватися!
Мені подзвонив Ед.
- Що з тобою? Я дуже хвилююся!
- Все нормально.
- Коли почув, аж серце заболіло.
- Не треба так хвилюватися. Головне – Тарасович.
- Ти хоч розумієш, що б сталося, якби ти, борони Боже, загинув?
- Нічого б не сталося.
- Вєра б отримала більшість у Таємній Раді і пішла б у наступ! Зараз вона сидить тихо, бо Великий Гетьман досить охолов до неї після появи ти двох дівчат. Але вона не полишає надії узяти всю повноту влади!
- Не моя справа вказувати, але здається, не про те думаєш, Еде. Про Тарасовича треба думати.
- Про нього і думаю, Владюшо, про нього. Бо дуже боюся спроб забрати від нього владу. І зараз найлегше це зробити, отримавши більшість у Таємній Раді, розформувавши Генеральну канцелярію та передавши всі повноваження у Гетьманський кош.
- Ти ведеш до того, що Вєра якось причетна до замаху на мене?
- В мене немає жодних доказів. Поки. Але я візьму розслідування цього зухвалого злочину під особистий контроль! І я доб'юся, щоб винні були знайдені і покарані.
- Мене хвилює лише те, що якщо ці люди змогли зробити замах на мене, то можуть підняти руку і на Великого Гетьмана чи на Велику Мати. І ось це страшно, цього допустити не можна. Бо Великий Гетьман – наше все зараз, а Тарасович – наше все назавжди.
- Їх охорона посилена. Ми зараз переконуємо Великого Гетьмана зменшити кількість поїздок країною, але ж ти знаєш, як він люби спілкуватися зі своїм народом.
- Бережіть його і Велику Мати.
За кілька хвилин дзвонить і Вєра. Висловлює співчуття, передає схвилювання Великого Гетьмана і питає, чи необхідна якась допомога.
- Ні, дякую, все що треба, є.
- Наші вороги, напевно, погано поінформовані. Або занадто добре поінформовані.
- Що ти маєш на увазі?
- Згідно з Положенням про Таємну Раду, її засідання може відбутися лише при повному кворумі, тобі при наявності всіх членів. Якщо вороги сподівалися, що твоїм вбивством вони зможуть змінити розстановку голосів у Таємній Раді, то вони помилялися, бо без тебе засідання її не могло відбутися, аж до призначення твого наступника, рішення про що приймає сам Великий Гетьман особисто. Але замах відбувся, хоч в ньому не було жодного сенсу. Можливо, вибух був потрібен, щоб переконати тебе в чомусь.
- Вибухи не переконують мене анітрохи. Вибухи тільки надають мені наснаги працювати заради Тарасовича.
- Слава Великому Гетьману! Слава Тарасовичу! – каже Вєра.
- Слава!
Не знаю, чи стояв за вибухом хтось з них, чи мене намагалися дістати за мою роботу. Але я став обережнішим і тепер країною їздило відразу два-три моїх кортежі. Ніхто не знав в якому саме я.
