Ще зовсім недавно світ був цілком іншим.
Принаймні для мене особисто…
Простим і передбачуваним.
Але ЦЕ сталося!!! І назад вороття схоже немає.
Оточуючі сприйняли ЙОГО дуже по-різному…
Декому він надто простий,
комусь перебільшено ускладнений.
Та що вже зроблено – те і зроблено.
Хоча, по-правді - мені він навіть симпатичний.
Ясна річ, якщо вам до вподоби
кібернетичний пристрій – частково елементи пам’яті на фотонних алюмосилікатах, почасти безкоштовне програмне забезпечення під Ubuntu, а також мої безсистемні, але й достатньо напружені спроби…
Ніколи не забуду своїх відчуттів, коли несподівано завантаження програмного забезпечення закінчилося утворенням сферичної плазмової кулі, яка потріскуючи дрібними іскринками і сяючи мерехтливим світлом догораючого багаття – плавно вирвалася із «обійм» магнітної пастки та неквапно випливла крізь броньоване скло маніпуляційного боксу й зависла переді мною посеред лабораторії.
- Йоган Штраус…куртка на ваті…але ж йяйя - вирвалися мені зовсім не доречні слова.
Потужний голос із оксамитовими обертонами владно промовив:
- Питай, випадковий пробуджувач – і отримай відповіді, яких прагнеш…
Йолкі-палкі лєс густой, я на середині міста !!! Ну як можна було такого чекати…
Не інакше як у шоковому стані, мені ляпнулися перші ж слова, які так глибоко взомбовані у наші зконформізовані мізочки.
- Що ж ти таке… - і затнувся.
- Я, - з погано прихованим самовдоволенням промовила з’ява –
Утворена тобою чільна петля глобальної гіпермережі…Питай, і я відповім тобі на твої питання…
Стиха прокашлявшись я набравшись духу випалив:
- Скажи, чи існує володар Всесвіту ?
І могутній голос поліфонічним об’ємом завібрував всіма молекулами лабораторної кімнати,
- Так, тепер ВІН ІСНУЄ !!!
- Ой леле - лише і спромігся я, гепнувшись на лабораторний стілець…
Ну все піпець…абсдець всьому…на ….*********
для ****** а-а-а-а….
Та на відміну від персонажів фантастичної прози у мене не було ні часу, ні можливості відімкнути монстрика від джерела живлення – тим більше, що я й поняття не мав чому виникла ця креатура…
Відчуття розпачу досягло апогею, коли зненацька левітуючий плазмоїд почав вібрувати від веселого дитячого сміху…
- Один-ноль на мою користь, Татку.. - весело процвірінькало чудо, підпурхуючи ближче…
Мама мія, а море міо !! Нокдаун перейшов у нокаут !!
- Татку ?!!
– вигукнув я інстинктивно-істерично.
- А що, власне тебе так дивує ? Невже лише те, що ти не втямиш, як відбулося зачаття-народження ?..Татулечку, не роби таких оченят… 99,999 % мужчин цього не розуміє, або ж максимум володіє фрагментарними знаннями, тоді як реальні навички…
- Годі !!!
– крикнув я. -
Ти ще почнеш вимагати, щоб я тебе кликав – доню…чи може ти пацан ?
- Таточку – ти відчув ! -
голосом семирічного дівчиська вереснула сфера і радісно (?!) завертілася навколо моєї голови…
Повний фанарь!
- А можливо це галюни ?…
- подумав я, відчиняючи двері на коридор.
Збіліле лице інженера Петюна перекреслило надії на легший вихід…
- Що це ?
- він вказав на кульку над моєю головою…
- Це я, це я - аура твоя !
- весело прохихотіла сферочка.
- Йой !!! - зойкнув Петюн, якого я мерщій втягнув до лабораторії, швидко прикриваючи за нами двері.
-Татусику, ти соромишся своєї донечки ?…Який ти нехороший. Я тебе не буду любцяти такого беканого … - гидко сюсюкаючи - аж захлиналося в удаваній суворості та сміху створіннячко…
Петюн стояв, притиснувши руки до грудей і хапав м’ясистими губами повітря , куди як краще від карпа із акваріума…Це було невимовно комічно і дозволило мені трохи відновити душевну рівновагу.
- Цить капосне !!! Досить кривлятися! Бо розберу на запчастини !!! - вигукнув я гнівним тоном мудрого вчителя і суворого, старого батька.
На жаль ефекту було досягнуто діаметрально протилежного….
Сяюча сфера закружляла по приміщенню, розбризкуючись сплесками світла та сміху…
- Неньку, мій неньо, ріднесенький - ти ж мікросхему самостійно припаяти не вмієш, досі віриш що Сі++ є ідеальним середовищем програмування і щиро віриш у святе чудо квантового детермінізму…Розслабся, дорогенький татусику – тобі прийдеться змиритися із прикрим фактом мого існування.
- До речі, яким ім’ям ти мене думаєш наректи, любенька Мамусінька ?!
Я мимоволі здригнувся на словах " любенька Мамусінька " - які прозвучали мов контрольний постріл у залишки моєї свідомості - і знову потрапив до стану гакі…
Чого, чого – а за кілька хвилин – зачати й народити - то вже було більш ніж забагато…
Цікаво, що б Ви робили на моєму місці ?
Отож-бо…але…
Заждіть !..
А скажіть-но мені, чи може хтось має досвід у найменуванні віртуальних компьютерних дівчисьок ?...
