Останньої миті він завагався.
З’явилось відчуття "дежавю", тривога і страх. Але, за звичкою, усі вагання було рішуче відкинуто.
- Доброго дня! – промовив Курт, увійшовши до приміщення медлабораторії.
З кабінки, де зосереджувалось керування приладами, визирнула молоденька чорнява краля в білому халаті.
- Слухаю вас.
- Моє ім’я – Курт Науман. Я…
- Звісно, я знаю! – заусміхалась хазяйка медлабу. – Не передумали по дорозі?
- Ні. Чого б це?
- Астронавти бояться людей в білому.
- Я цілком здоровий.
- Ви впевнені?
- На сто відсотків.
Курт проковтнув кпин. Дівчина ж, не перестаючи чарівно посміхатися, підійшла, по-чоловічому простягла правицю.
- Ірен Келлер. Рада знайомству. Ви точно не передумали?
- Ні.
- Програма експериментальна, всяке може трапитись…
- Я застрахований. – вдавано недбало форкнув Курт. – Якщо щось і станеться, то в мене з’явиться можливість безбідно закінчити свої дні десь у шотландській глибинці, чи на скандинавському курорті.
- Який же ви меркантильний, пане Науман! – з легким сарказмом зреагувала лікар. – Ваші колеги більше переймаються кар’єрою, можливістю літати, а ви…
- Науку теж треба рухати, чи не так? Ми ж літаємо завдяки силі науки, тож треба віддавати борги…
- Проходьте до кімнати, Науман! – сухувато перервала його просторікування господиня, вмощуючись за терміналом.
Курт з цікавістю оглядав апарат – схожий на древній електромагнітний томограф, з таким же рухомим ложем, з отвором, схожим на піч.
"Крематорій" – промайнуло похмуре порівняння.
- Лягайте!
Згадавши російську казку про Івасика та бабцю людожерку, Курт поклав голову на панель.
- Так? Чи так?
- Не блазнюйте, Науман! Наука чекає на повернення боргу! Перевдягайтеся! Спеціальна білизна – в шафці праворуч!
Подумки лаючись, Курт врешті незграбно вмостився на рухомому ложі. Просторе паперове лікарняне вбрання пощипувало шкіру.
- Це хоч не боляче?
- Ні, аніскілечки. Після процедури може трохи паморочитись в голові, але це через сильне магнітне поле. Загалом, це звичайний томограф, тільки з підвищеною роздільною здатністю.
- А що він робить?
- Він робить повний миттєвий атомарний знімок вашого організму. Відмічає положення кожної елементарної частинки, їх взаємодію, визначає заряди і спіни, вектори руху. Загалом ми отримаємо масив даних, що описуватиме кожен процес у вашому тілі. Навіть хід ваших думок?
- Ого! Та невже?
- Та не переймайтеся так! Це лише теорія. Щоб вивести якісь закономірності, потрібно накопичувати спостереження. Ось тому ми й заохочуємо астронавтів проходити цю процедуру. Адже ніким так не опікуються медики, як працівниками космосу, а тому тут найбільш повна база для проведення досліджень.
- Ясно…
- Я вас налякала? Ех ви, космічний вовче! Лежіть, мовчіть і не рухайтеся. Починаємо.
Загули трансформатори, дрібно завібрували стінки тунелю. Курт відігнав тривожні думки, натомість став думати про свій наступний крок. Запросити лікарку на вечерю? Не вийде, кеп Джонсон ще той пуританин – режим понад усе! Тоді, може, ланч? Чи легка перекуска після закінчення процедури?
Думка видалась йому хорошою. Він аж очі заплющив, уявляючи собі ніжний дотик дівочих уст…
..А коли розплющив, то не одразу второпав, що трапилось.
Потім був справжній напад паніки – він опинився в скафандрі в тісному трюмі якогось судна. Корабель явно рухався, крім того раптова невагомість підкотила до горла неприємний клубок. Обабіч нього і навпроти сиділи інші люди в скафандрах, затиснуті в міцних обіймах страхувальних рам. Під стелею тьмяно світились червоні лампи. Усі, мов по команді почали роззиратися навколо.
- Де я?! – закричав Курт, почувши в навушниках такі ж вигуки – вочевидь своїх сусідів, які теж не могли збагнути, як опинилися в цій тісній коробці.
Ніби у відповідь, інтерком вимкнувся, а натомість з навушників полився дивний скрипучий пульсуючий звук, на тлі якого вирізнився металевий штучний голос. У Курта враз перехопило подих, а вже секунд через десять він усвідомив якоюсь глибинною часткою завмерлої свідомості, що жадібно дослухається до слів невидимого командира, закарбовуючи в пам’яті ввідні дані та накази.
Коли ж голос промовив: "Кінець повідомлення!" – Курт був готовий діяти. Зникли усі сумніви та вагання. Директиви пульсували в мозку, повністю підкорюючи усе єство одному пориву. Він забув про те, що незбагненним чином перенісся із медлабораторії орбітального поселення в трюм десантного човника, який повільно маневрував, виходячи на траекторію спуску, його аніскільки не здивувало, що він дуже чітко уявляє собі топографію безіменного планетоїда в точці приземлення, оптимальний маршрут до цілі, навіть те, з яким зусиллям треба тиснути на спусковий гачок.
А потім взагалі все закрутилося, мов карусель.
Кілька разів човник здригався від близьких розривів зенітних ракет, наприкінці невидимий пілот різко кинув корабель у піке, вивів його так само несподівано, аж в очах потьмарилось, а ще через десять секунд сильний поштовх сповістив усіх про посадку.
Вони вибігли по пандусу назовні. Тяжіння майже не було – до одної чверті "же", тож масивний ракетомет майже не відчувався в руках. Іржаво-руда порепана поверхня, освітлена позаду гнітюче-великим диском червоного карлика, відділялась від гіпнотизуючої чорної порожнечі гострою зубчастою лінією близького горизонту. Увімкнувши серводвигуни, чота розділилась на кілька груп, і стрімко, не торкаючись в’язкого реголіту, почала рух до цілі.
На око дистанція складала кілометрів десять. Наближаючись до наміченої точки, Курт бачив спалахи і хмари пилу – там працювали бомбардувальники. Дуель між ними та зенітками бунтівної бази дещо затяглася, тож десантники змушені були спинитись на десять хвилин, чекаючи команди.
Нарешті все стихло.
Невдовзі, обігнувши двокілометровий кратер, вони побачили ціль – зенітну базу, вщент роздовбану фугасами. Десь там внизу, під товщею скель, залишались неушкодженими кілометри коридорів, резервні пускові установки із солідним боєзапасом. Потрібно було провести зачистку – для цього вони й прибули.
Вперед пішли сапери, та розміновувати було нічого. Зорієнтувавшись по плану бази, стали шукати основний вхід і запасний - шахту, по якій тяглися на поверхню магістралі охолодження. Розділились навпіл – одна група, розібравши завали, підірвала люк головної шахти, а Куртова повільно рушила тісним запасним, вщент забитим гнутими трубопроводами.
Їх чекали вже на першому пості – від шквального вогню в цілковитій темряві сліпли пристрої нічного баченні. Курт стріляв інтуїтивно, просуваючись вздовж стін. Тривало все не більше двадцяти секунд. Десант втратив двох, кількість втрат серед бунтівників залишилась невідомою – тіла встигли втягти в шлюз. Курт, одначе, був упевнений, що поцілив принаймні у трьох.
Шлюз затримав атаку – заряди довелось закладати із затримкою, бо в циліндричному відсіку перед ним ніде було сховатись від ударної хвилі. Коли ж пролунав вибух, з герметичних приміщень станції вирвалось повітря. Скло в шоломі вкрилось тонким шаром інію.
Наступний опір вони зустріли в ангарі із самохідними машинами. Власне, тут усе й вирішилось – вони поклали усіх, крім одного, що встиг сховатися за броньованими дверима арсеналу. На додачу до всього виявилось, що не залишилось зарядів, щоб виколупали виродка з нори. Довелось чекати на групу, що рухалась основним проходом.
Оточивши гермолюк арсеналу, його група отримала час для перепочинку. Курт саме припав до соска з водою, як з навушників долинув чужий голос.
- Привіт, Курте! Чуєш мене?
Курт ледь не захлинувся – то був той бунтівник! Звідки він знає частоту? Звідки він знає його ім’я?
- Курте! Чуєш? Озвися!
- Здавайся!
Бунтівник хрипко засміявся.
- Як тобі та брюнеточка з медлабу, Курте? Краля, правда?
У Курта перехопило подих.
- Звідки ти…
- О, брате, я все про тебе знаю! Твого батька звали Губертом, матір – Мартою. У тебе родима пляма в паху, правий верхній кутній ти зламав, коли стримів три місяці на Європі, і веселун Семенов пригостив тебе кедровими горішками. Твоє перше кохання звали Герта Майєр, вона не цілувалась, а гидко слинилась, та ти терпів, бо у неї були такі гарні …
- Досить! – розлютився Курт. – Я тебе скоро дістану, виродку!
- Ти б краще спитав, звідки я такий обізнаний! Не хочеш? То я сам проявлю ініціативу! Вся річ у тому, братчику, що мене теж звуть Куртом Науманом. У мене теж родимка просто під яйцями, і протез замість зуба, просто як у тебе. Ти будеш сміятись, але у мене навіть спогади ті ж самі. Наш фізичний стан відповідає тому моментові, коли чортове солоденьке дівчатко скопіювало нас, а тепер нас синтезують, ліплять, мов дешеві гіпсові статуетки, і кидають у вогонь. До речі, ми тут не одні такі. Попроси своїх посіпак відкрити захисні забрала – ти будеш немало подивований!
Він істерично захихотів, і Курт похолов – усі десантники розгублено озиралися, вдивляючись в дзеркальні забрала своїх шоломів. Однак ніхто не поспішав відкривати їх – усіх скував німий жах. Поки ми заціплено стояли перед арсеналом, прибула друга група, і стала діловито мінувати люк, вочевидь не чуючи передачі бунтівника.
- А я, Курте – дефектний виріб. Один з дванадцятьох. Щось на конвеєрі пішло не так, і нам так і не прищепили того послуху, з яким ви так кидаєтесь під наші ракети, якому ви не в змозі опиратись. Я вже зі стількома твоїми "я" розмовляв, що просто з ліку збився. Спершу ми хотіли достукатися до вашої свободи вибору, сподіваючись, що хтось із вас знайде сили зламати програму, вичавити із себе раба, та вона у вас зовсім відсутня. Та конвеєр відрегулювали, і я знаю, що марно базікаю, і що наказ ви виконаєте за будь-яких умов. Мені просто гидко, що мене уб’є моя ж копія…
"Маячня!" – пульсувала у Курта думка.
- Усім відійти! – скомандував сапер, і десантники, відійшовши за комінгс відсіку, пустили вибухівку в дію.
В ефірі хрипкий голос обірвався коротким зойком.
На дерев’яних ногах Курт увійщов до арсеналу. Бунтівник лежав горілиць, вкрите павутинням тріщин скло шолома перетворилось на криваву маску. Лише нагнувшись, щоб побачити обличчя ворога, Курт краєм ока помітив у напівстиснутій долоні мерця гранату із звільненою чекою.
СПАЛАХ!
…Курт сіпнувся, злякано закліпав очима.
- Все гаразд! – долинув голос чорнявки. – Так і має бути, я ж вас попереджала!
Ложе поволі виїхало назовні, визволивши астронавта з "печі". Курт, стримуючи напад паніки, скочив на підлогу, та мало не впав – перед очима усе попливло.
- Куди ж ви!.. дівчина підставила плече, дихаючи йому в щоку. Від солодкого запаху парфумів у голові запаморочилось ще дужче.
- Нічого собі! – обурено прохрипів Курт. – Я хоч ходити після цього зможу?
- І ходити, і літати, і ще багато чого! – єхидно відказала вона. – Не хвилюйтеся, скоро це минеться…
Вона поклала його на кушетку, налила води. Хвилин за п’ять Курт повернувся до норми.
- Ніколи більше не погоджусь ні на які експерименти!
- А як же борг науці? – театрально обурилась лікарка. - До процедури, Науман, ви були більш оптимістично налаштовані!
Курт сконфужено підвівся, нетвердими кроками рушив до виходу.
- Заждіть, жертво науки! – гукнула дівчина, ледь стримуючи сміх. – Пропоную у вигляді компенсації за нанесені фізичну та психічну травми пригостити вас обідом. Що скажете?
Курт відчув, що от-от згорить від сорому.
"А чому б і ні?"
Він обернувся. Дівчина насмішкувато мружилась, однак в її очах астронавт прочитав не тільки прагнення позбиткуватися над кавалером-невдахою, а й непідробний інтерес.
- Це найменше, чим ви можете загладити свою провину!
- А ви впевнені, що варті більшого!
- Я завжди впевнений!
