Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46985
Рецензій: 91390

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Diablo

© Аня, 25-10-2009
Темінь, пустеля. Він йде назустріч невідомому. Розуміючи, що це всього лиш сон він намагається прокинутися, але не може. І тут він бачить його. Володар  його в інших. Це Діабло... „Але ж він загинув! Як він міг опинитись тут?” – подумав Фелікс і згадав, що це всього лиш сон. І тут чує регіт, холодний, пробираючий до кiсток i заморожуючий всi думки. Діабло підходить ближче і говорить голосом, що виймае душу. „Це всі так думали, паладіне. Зло безсмертне, як і я. І ви всі мене скоро згадаєте!” І він зник, залишаючи по собі лиш страх, i вiдчуття спустошеностi...
Фелікс прокинувся в холодному поту і побачивши, що вже майже полудень підійшов до залишків вчорашнього багаття. Він не міг думати думати ні про що, крім свого сну.
- Що з тобою? – запитала в нього Марта, яка проходила мимо нього, - ти якийсь блідий.
- Хто б казав, асассин – відповів Фелікс. Він давно помітив, що ця бойова дівчина з ефектною зовнішністю, яку побоювались усі в їх компанії, до нього ставиться не так як до iнших
- Та, знаєш, сьогодні мені наснився сон... та ні нічого.
- Ні, кажи. Тобі снився Діабло?
- Звідки ти... Тобі, що теж?
- Так, мені здається, що він скоро повернеться. Скажи, а що він тобі говорив?
- Нічого особливого – зашарілась дівчина – він сказав, що любов мене погубить. Ха-ха-ха. Та це ж всього лиш сон.
- Ні, не сон.
- Про що воркуете? - почувся голос за їх спинами.
- Нiкi, це ти?
- А хто ж iще?
- Ну, наша ж ти чарiвнице, як спалось?
- Та нiяк, я сьогоднi не спала, ми з Хелен проводили ритуал. Щось таке сталося, я  не знаю, питайте в неї. Вона бiльше розумiе в магii, хоч i каже, що сил в мене бiльше.
- Якщо це те, що я думаю, то нам дуже не поталанило
- Да, не повезло нам. Ты ж ведь тупой.
- Ой. Хелен йди заспокой свого брата — крикнула Люсi, яка поверталась з нiчноi варти й побачила, як Мартiн до всiх лiз, показуючи, який вiн сильний.
- Мартiн, йди сюди. Дивися, он мiсце звiдки прийшла Люсi. Стiй там i дивися, щоб нiхто пiдозрiлий сюди не йшов, - сказала Хелен й додала тихо, - тупий варвар.
- Почему всегда я, вдруг что сразу я?
- Глянь сюди, зараз твоя черга йти на варту.
- Ну ладно, ладно
Й грузний варвар пiшов.
- Все-таки варвар на посту — не амазонка, - почулось вiд Данiеля.
Люсi зашарiлась:
- Рiдко почуеш комплiмент вiд брата, та ще й сильного друiда.
- Годi обмiнюватися комплiментами. В нас великi проблеми.
- Якi проблеми можуть бути? - крикнув Адам, - ви ж знаете, менi нiчого не коштуе когось оживити.
- Тут все страшнiше, - мовив Фелiкс.
- Так, це дуже серйозно, - пiдтримала його Хелен.
- Якщо ви не зрозумiете це - станеться бiда
- Так, дуже велика бiда. Я сьогоднi прочитала в майбутньому, що повернеться той, хто вже помер...
- Й тiльки ми зможемо його зупинити.
- Хелен, Фелiкс, про що ви говорите? Невже... отже це була правда... - сумно сказав Данiель.
- Що?
- Менi сьогоднi наснився сон. Я бачив його вiн повернувся, вiн хотiв, щоб я перейшов до нього, всеодно, мовляв, я зраджу своiх друзiв... Та я нiколи, нiколи цього не зроблю, - Данiель безсило опустив голову.
-Все буде добре. Ти нiкого не зрадиш. Сили чотирьох стихiй сказали менi на картах, що той, хто їм служить завжди буде нам вiрний, а хто ж їм служить як не друїд? Повiр, сили природи не дадуть тобi зiрватися.
- Я так зрозуміла: Діабло повернувся і ми єдині можемо його зупинити,. - почули всі від Люсі.
- На жаль.
- Ну що ж, будемо воювати, - Люсі навіть зараз, в мирний час, була зі списом. Амазонка не могла жити без тренувань в цей час. Вона була воїном і не могла жити тихо.
- Збирайтеся, - сказав Фелікс, - ми виїздимо ввечері.
- Куди?
До жриць незрячого ока.

Хелен прогулювалась по поляні, чекаючи відправлення. Вона любила свою справу, та ще дужче вона любила своїх друзів. Вона глянула на них. Всі заклопотані і всі такі рiзнi. Вони вже місяць їздили самі не знаючи  куди, проте всі довіряли Фелiксу, який був природженим лідером. Мартін їй іноді набридав, але, що ж візьмеш з варвара, та й як не як, він їй, хоч не рідний, та все ж таки брат. Даніель їй трохи подобався, проте лише як гарний друг. Вони гарно ладили. Адже в Хелен був м'який, проте не терплячий компромісів характер, а Данiель був дуже тактовний i завжди знав коли її потрiбно пiдтримати морально (навiть коли вона була не права) i якi слова сказати. Адам їй подобався геть трохи, вона недолюблювала некромантів, проте як друг вiн був непоганий.
Вона поглянула як Фелікс тренується битві на мечах. В нього непоганий меч, а також гарні обладунки. Раптом вона помітила на ньому захисний амулет, вірний знак того, що захист їм конче потрібен. Вона слідкувала за його діями, плавними й рішучими, й не могла намилуватися. їй завжди подобалися «залiзяки», як вона їх iнодi називала, - холодна зброя. Єдина її мрія була — досягнути такої ж майстерності. Вона й сама іноді намагалася тренуватися, та не могла навіть правильно підняти меч. Дiвчина дивилася на нього, намагаючись зрозумiти його майбутне. Вiн був гарний воїн, проте... Дiабло перемагав й не таких... А майбутне... Хелен бачила в його майбутньому провину й втрату... бiльш нiчого не могла побачити, як не намагалася... Хоча вони з Нiкi власноруч ставили захист на кожного з їх компанії, сама Хелен також не могла проникнути як в думки Фелiкса, так i в його майбутне.
Вона перевела погляд вбік, туди, де стояв Мартін. Грузний, неповороткий, та все ж , дуже сильний. Ходячи поміж дерев він ніби перевіряв їх на міцність своїми топорами. Сокири були непогані, з якимось ядом на лезах. Його обладунки були дуже гарні, а магія від них утворювала біло-сіре світіння. її брат, що б вiн не казав, завжди прийде на допомогу друзям i сили, щоб допомогти, йому вистачило б... Якби ж йому трохи бiльше розуму — цiни б йому не було.
Раптом вона глянула на Даніеля. Він був таким же сильним , як i Мартін, проте було в ньому щось м'яке, спокiйне - відчувався вплив сил природи на його поведінці й зовнішності. Він не розлучався зі своєю дубиною, яка допомагала йому викликати цi сили. Його кольчуга настільки йому йшла, що не можна було відірвати погляду. Вона дивилася а нього, такого рiдного, й не могла повiрити, що вiн їх зрадить... Про карти... вона дiйсно дивилася в них, проте... Вони лише сказали, що його душа буде вiрною завжди... як силам природи, так i друзям... але... це ще нiчого не доводило. Хелен боялася, боялася, що, якщо щось станеться, то йому прийдеться несолодко... вона знала своїх друзiв як себе, проте це буде залежати вiд тої події, яка станеться... проте нiхто цього не знав...
Трохи відвівши погляд, вона побачила, як в тіні спав Адам, він, як завжди, спав лише вдень. Це був високий білявий хлопець, який навіть уві сні не розлучався з косою, що допомагала йому оживляти. Обладунки в нього були слабкі. Напевно, тому, що він некромант, і не боїться смерті. Чи вдає, що не боїться? Вона досi не могла збагнути цього дивного хлопця. Його професiя несумiсна з дружбою... проте в тому, що вiн дiйсно був другом для кожного з їх компанії, - сумнiвiв не було. Як це в ньому поеднуеться? Дiвчина була впевнена, що на нього завжди можна покластися, проте, вона завжди недолюблювала некромантiв. Це й заважало їх нормальному спiлкуваню.
- Ну все, ходімо, - вивів  Хелен із задуми Фелікс, - нам ще далеко потрібно йти.

Фелікс йшов і не міг зрозуміти, чому всі дівчата з їхньої компанії такі різні і, водночас, такі однакові. Люсі зі своїм арбалетом, спис вона залишила на час їхньої подорожі, Нікі зі сферою, Марта з “кігтями” та Хелен з посохом.
Люсі йшла стрімко, готова щомиті вистрілити своїм чорним арбалетом. Її “ шкіра” була фіолетового кольору, що, чомусь, підсилювало думку про те, що вона гарний воїн. До речi саме через неї вони з Хелен iнодi сварились, адже це був улюблений колiр вiдьмочки, проте нiколи — серйозно. Йдучи, вона ні на мить не опускала свого важкого арбалета. Її пишний світлий хвіст прикривався звичайною єрмолкою, і Фелікс дивувався, навіщо вона ховала таку красу. Люсi була майже таким гарним воїном як i подругою. Завжди готова була допомогти, й нiколи не вiдмовляла в допомозi, яка дiйсно була потрiбна.
Нікі йшла,ніби граючись. Не швидко, та й не повільно, й так, ніби кожним кроком ставила комусь ультиматум. Її блакитну ”сферу орла”, невеликий посох, вона носила, ніби ось-ось вдарить нею когось по голові. Малий щит її непогано захищав, та носила вона його так, як... шапку від гриба. Блакитна “шкіра” та перчатки того ж кольору, робили її  дуже привабливою, а каштанове волосся, яке виглядало з-під єрмолки заворожувало червоним відливом. Її веселий характер навiть тут давався взнаки. Коли в неї був гарний настрiй це бачили всi, й не важливо що то був за момент — вона могла бути веселою й серйозною водночас, коли це було потрiбно, проте не захворiти цією веселістю було неможливо. Iнодi,звичайно ж, Нiкi була в поганому гуморi. Тодi її потрібно було тiльки пiдтримувати, i нi в якому разi не сваритися з нею — можна посваритися надовго.
Трохи неподалік безжиттєвою ходою йшла Марта. Вона завжди так ходила, коли відчувала небезпеку. Криваві кігті були їй  дуже до лиця, а пластинчата кольчуга, краща ніж у будь-кого, додавала їй бойового вигляду. Єдине, що всіх бентежило,  це її маска. Ця маска всіх лякала. Хоч Марту всі й побоювались, її лице дарувало всім впевненість, а зараз... Впевненість зникла разом з її обличчям. Вона нi з ким тiсно не спiлкувалася... та це й не дивно - в неї був складний характер. Проте вона завжди прийде на допомогу, й, коли потрiбно завжди вислухає... Їй потрібне було спiлкування, хоч вона цього не показувала.
А он і  Хелен. На неї було смішно дивитися. Кожен свій крок вона робила, ніби когось доставала. А її довгий посох надавав всім відчуття, що саме це вона й робила щомиті. Її синя “шкіра” сиділа на ній, як влита, а чоботи зеленого кольору, здавалося, надавали їй впевненості в кожному кроці. Її голову захищала діадема, що дозволяла її довгому волоссю розбігатися в різні сторони. Йдучи вона наспівувала якусь мелодію, яку розуміла лише вона. Вона теж могла бути веселою без причини, проте завжди всiм допомагала. Iнодi їй навіть казала, що вона була надто доброю й довiрливою, а так не можна — буде тiльки гiрше. Проте, що б не казали, вона завжди робила так, як вважала за потрiбне — впертостi в неї вистачало на всiх.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Кілька порад

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 03-11-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Любомир Коблик, 25-10-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70603179931641 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …