Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43514
Рецензій: 84786

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Рецензія

ЕВАКУАЦІЯ ДО АНТАРКТИДИ

© Оксана Куценко, 25-10-2009


(Відкритий лист до Ганни Осадко з приводу виходу її книги
“Та, що перевертає пінгвінів”: Вірші. –
Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2009. – 64 с.)

Це  - ще одне підтвердження буденної думки про те, що писати рецензії на книги близьких друзів і давати у них об”єктивні судження, досить важко. Хоча в літературній критиці можна навіть жанр такий виокремити  і назвати “рецензія на друга”. Кумедний жанр, досить-таки поширений в сучукрліт… Доведеться й мені його поповнити, адже мовчати з приводу появи Тієї, якої я чекала насправді дуже довго, також несила. Я спробувала схитрувати, пішовши серединним шляхом – написавши до тебе цей надто формальний лист і оприлюднивши його як надто неформальна рецензію на твою книгу, Аню.
Відколи в мене вдома оселилася “Та…”, нав”язливим стало запитання – скільки може важити пінгвін, і яких розмірів може бути жінка, аби його бодай зрушити з місця.  Виявилося, що я абсолютно необізнана у “пінгвінячому” питанні. Довелося його “погуглити”, аби з”ясувати, що Та, що перевертає цих створінь, зовсім не каріатида, у неї все нормально з вагою і зовнішніми даними. Вона може навіть виявитися 90-60-90, але наразі це неважливо. Натомість я була вражена кількістю різновидів пінгвінів, якими крихітними бувають деякі з них, а саме антарктичні (http://ru.wikipedia.org/wiki/Pygoscelis). А ті, котрим я завдячую стереотипом про пінгвінів як вельми масивних тварин, імператорські, - до речі досить пропіарені особи! - й дійсно мають вагу до сорока п”яти кілограмів. Отаке я довідалася з Всемогутньої мережі завдяки твоїй книзі, Аню.
Несподіваною для мене була й співмірність такого малого накладу книжки із її розкішним оформленням. А якщо всім бажаючим не вистачить цих шедеврів книговидавничого мистецтва у вигляді цінної бандеролі, з двома твоїми фотокартками, що хоча й однакові – все одно на них дві Ганни Осадко (запропонуй своїм фанатам гру “знайди десять відмінностей”)?
І в цій книжці блукаєш двома світами, по черзі то одним, то іншим, і в цьому твоя найбільша знахідка, Аню.
ЇЇ, цю знахідку, я відчула, починаючи з другого вірша, об який я просто-таки спіткнулася, хоча, може це не дуже доречне порівняння. Потім щоразу, потрапляючи на вірш, набраний курсивом, було таке відчуття – ніби в книзі існує дві реальності – дійсна та ідеальна. І цю ідеальну ти створила завдяки снігові, пінгвінам, Антарктиді.
Але спочатку про дійсну. Тут забагато “правди життя”, описаної з набутою в ході його іронією та із все ще живим у тобі дитячим надто гострим відчуттям несправедливості. Твоя Єва ділиться з першим чоловіком “яблуком, що виснила у снах”, а потім народжує “чи не півсела”, а затим опиняється під тягарем добробуту - “комори, як душа, по вінця повні гріхом і криком, холодом і сном…”.
Твоя Пенелопа, очікуючи, крається між відданістю коханому та почуттями зрадженої, і її чекання стає нескінченним полотном, і Улісс все-таки повертається, але його повернення – це не завершення, лише кульмінація драми, яку ти уриваєш рядком “Проклята вірність галицьких Ітак…”.
Твоя Медея…
Іще потому – портрети інших жінок, менш відомих, у традиційних для українського світосприйняття червоно-чорних кольорах. Насправді ж кольорів і їхніх відтінків у твоїх текстах неймовірна безліч – смарагд, шарлат, кармін і багато-багато золота… Серед інших персонажів – пори року, “шарварок облич”, “хамула буднів”, “химерні ролі, провінційна сцена” і “тощо”, а також усіляке менш важливе “теде”. Вчуваються звуки і запахи потягів і вокзалів, безіменних сіл із весіллями й колядками,  міст-атлантид з бруківкою, безкінечними дощами, запиленим асфальтом, бочковим вином, петеушниками і чебуреками. Тут співіснують у повній гармонії краса і бруд, ніжність і блюзнірство, аби кричати про кожен випадок дисгармонії. Любов вислизає з рук, перетворюючись на зраду, ніжність, тікаючи, ненадовго завмирає на плечі. І ти не можеш не насолоджуватися хвилиною цього завмирання і тому ділишся нею зі своїми читачами.  Земне жіноче щастя надто часто зводиться до загального алгоритму “Вагітність. Біль. Пологи. Буряки”, і водночас відкриваються очі на радість Аліси, що біжить за Білим Кроликом, і на наївність малюків, покритих цяточками вітрянки. Зрештою, Аню, лише ти – і ніхто інший – даєш їм і нам усім найбільшу надію на весну і одужання.
Твоя правда, від цієї червоно-чорної дійсності неминуче настає втома. Вкотре переконуєшся, що від неї конче необхідно рятуватися. І от, ніби давно практикуючий психолог, ти пропонуєш нам усім евакуацію до Антарктиди.
І ніби режисер Голівуду, створюєш картину досконалої любові у досить екзотичних природних умовах.
Континент Антарктида. Будиночок (“цукрова хатинка”) дослідницької станції, всередині якого пахне розчинною кавою, навколо якого сніги і пінгвіни. Вона (молода жінка, що мріє про сина) доглядає цих досить інфантильних створінь, шикуючи їх за зростом, час від часу очікує на Нього, “розплутує кольорові сни”, щоб потім разом із Ним нікуди не поспішати, “виціловувати груди”, “перелічувати губами хребці”, і займатися іншими приємними справами. Вони (пінгвіни) стежать за господинею у віконечко станції, відгукуються на “Ціпу-ціпу”, задирають голови, вистежуючи в небі літаючий об”єкт, при цьому можуть переплутати поморника з аеропланом,  - тоді перекидаються на спину і “розчепірюють” ласти (без коментарів під зірочкою сенс цих перекидань цілком загадковий – але під кінець фільму все повинно прояснитися). Він (молодий чоловік, судячи з контексту), часто від”їздить, використовує у якості транспортного засобу аероплан, деколи сані, запряжені лайками, деколи човен, і завжди повертається, роблячи при цьому сюрпризи. Їхня зустріч супроводжується саундтреком “Я завжди тебе кохатиму” від Алана Сільвестрі (http://www.youtube.com/watch?v=19rC-Fl-KwM). Вона біжить до нього снігами навпрошки, “як не бігла іще ніколи”, констатуючи своє щастя:
І на руки береш. І щетина, пропахла раєм,
Виціловує ніжно зі щік перемерзле горе,
Летимо поміж хмари шарлатові – вгору, вгору,
І пінгвін стежовий нам ще довго услід махає.
Ах, яка любов, Аню! Перехоплює подих… Але тут ти відступаєш від законів жанру і хеп енду не обіцяєш. Попереду у них ще багато пригод і випробувань.
Ага, ти застосовуєш іще один голівудський прийомчик – екологічний зріз роману. Ну невже в сучасному світі може бути любов, якій би не загрожували екологічні лиха, наприклад, глобальне потепління!
Усе це відбувається заради єдиного – довести, що причина наших чорно-білих борсань, може, у тому, що ми не мерзнемо по-справжньому і глобальне потепління для нас не настільки фатально небезпечне, і ми не приречені вдивлятися у безкінечні сніги і вслухатися у безмежне мовчання, очікуючи появи аероплана.
Але це лише припущення. Бо ти, Ганна Осадко, не претендуєш на останню крапку. І не лише у словах, а і у малюнках також. Ілюстрації у книзі – швидше ескізи, завдяки яким видання залишає враження дівочого альбому чи студентського конспекту.
Хоча… остання жирна крапка все-таки існує. Я побачила її, закривши книжку -  вона мала вигляд сургучевої печаті з написом “нема досконалості без любові”. І нагадала мені розтоплену шоколадку з дитинства, Аню.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Браво!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Лібуркіна, 25-10-2009

Шоколадка з дитинства

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Ганна Осадко, 25-10-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.22771787643433 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …