Павло натиснув на «Вихід» і екран комп’ютера погас, а сама машинерія голосом «Віндовс» попрощалася з ним, сказавши: «До вечора!». Втім, це був витвір його уяви. Цей винахід людства, що тісно переплівся зі щоденним буттям кожного з нас, набрав для хлопця рис живої людини, істоти рівної собі. І ця звичка, це своєрідне повернення до вірувань предків, яке набрало форми комп’ютерного анімізму, зовсім не лякало Павла, а сприймалося, як звичайне буденне явище.
Надворі лише сіріло, набирав сил новий робочий день. А ніч минула швидко, він навіть не встиг опам’ятатися, як царство пітьми змінило королівство дня. Комп’ютерні забавки, а точніше, остання, придбана нещодавно, міцно спіймала його у свої лабети, навіть не давши часу опам’ятатися. Ще б пак, кого не приваблюють вічнозелені ельфійські ліси, сурові гірські обителі гномів, безкраї степи кентаврів, небезпечні болота орків та іншої нечисті. А хто ж не хоче відчути на собі відповідальність в управлінні королівством чи герцогством, у ролі найманця взяти участь у військовій кампанії проти підступного ворога під началом видатного стратега, попрактикуватися у магічних вправах, встати на стезю боротьби з нечистю і могутнім Великим Злом!
Павло, завзятий запеклий любитель фентезійних ігор, підсів на куплену забавку і тепер не міг від неї відірватися ні вдень, ні вночі. Ні, його повністю не засмоктало у віртуальний вир, але все ж затягнуло доволі глибоко, і він вже балансував на тій тонкій межі, яка повністю відділяє реальне життя від писаного за допомогою одиничок та нулів.
Він хутенько одягнувся, схопив у руки дипломат та вибіг з квартири. Його чекав насичений день, протягом якого потрібно було якомога швидше вирішити всі нагальні справи, щоб якнайскоріше опинитися перед монітором.
День й справді дався на славу. Спочатку він ледь встиг на маршрутку, під самий верх забиту шпротами-пасажирами, потім погарикався з охоронцем біля службового входу на фірму. А потім його закрутила, завертіла карусель службових справ – наради, зустрічі, дзвінки, папери, зустрічі, дзвінки, наради і так далі. Такий собі броунівський рух, зовні ніби не впорядкований, хоча насправді він таким був.
Далі кава з коханою, яка у робочих справах змушена була їхати до Львова, тому поспішала, і ці посиденьки виявилися недовгими і якимись зіжмаканими. Отримавши на прощання поцілунок, коротке «Па!» та погляд, який обіцяв надолужити цю розлуку відразу по приїзді, Павло попростував на маршрутну зупинку. Шляхом його двічі ледь не збили шалені водії, котрі ніколи не вчилися водити, їздили поза правилами, швидко, і тому хлопець інколи відчував себе як на полюванні, коли тебе вистежує натовп мисливців, а ти лише думаєш, як підтвердити теорію дідуся Дарвніа про природній відбір.
Вже під самим під’їздом він пригадав, що забув купити харчів. Холодильник давно дихав пусткою, а їсти хлопцю щось треба. Тим паче, що гра висмоктувала з нього всі соки, так, неначе він сам перебував на місці героя. Щоправда, так і було, не на фізичному рівні, але доволі тісно на ментальному.
І ось нарешті він вдома! Не так вже й багато почуттів в житті людини, котрі вона переживає часто, щодня, приносять стільки задоволення, як відчуття того, що ти нарешті переступив поріг рідної домівки. Спокій і умиротворення густою патокою розтеклися на його обличчі.
Він похапцем перехопив канапку з сиром і шматком сервелату, в якому смак сої явно переважав, над чимось схожим на м’ясо і почалапав до комп’ютера, котрий, здавалося, широко посміхнувся та розкрив обійми для тісних дружніх обіймів. Хіба ще сто грам не налив та не мовив: «Привіт, старий друже!».
Машинерія радісно привіталася і Павло з головою полинув у чарівний світ пригод.
* * *
Бувалий найманець Хорхе Амроле важко зітхнув.
Пора!
Годі вже бити байдики і відпочивати від роботи. Недарма він служив у Другому легіоні короля Ретурії. Професіоналізм тут цінувався високо і за нього платили чималий гонорар. Тож вперед, на ранкові тренування! А далі готувати наплічник для швидкого переходу через Царидські гори для участі у черговій військовій кампанії войовничого монарха.
Хорхе поклав дзеркало у скриню, хутенько зібрався та вийшов надвір.
Його оточив нав’язливий гамір міського натовпу, від якого ніде було дітися у столиці королівства. Сонце стояло вже високо. Якщо не поспішити, то лейтенант донесе начальству про його спізнення, а воно не гаючи часу – вліпить йому штраф.
Він почав пробиратися крізь натовп, в думках раз по раз повертаючись до чарівного дзеркала. Цікаву штучку вигадали місцеві маги! Дивовижну! Все ж як інтересно погратися у вигаданому світі, де ходять паперові гроші (це ж таке придумати треба!), їздять залізні колісниці, люди одягаються у химерний одяг, працюють на мало кому потрібній роботі. Це ж треба мати таку фантазію! Але затягує…
Нічого, цей день мине швидко, а тоді Хорхе знову витягне чарівне люстерко, почне грати і управляти життям свого улюбленого персонажа – менеджера Павла.
