Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44253
Рецензій: 86415

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Ілюзія дощу

© Анна Луна-Вульф Зінчин, 22-10-2009
Звичайно я пам`ятаю як це почалось...Осінньої післяобідньої пори я  поверталась з нудної  роботи до такого ж дому...Поривчастий листопадовий вітер залізним обручем стискав мені скроні й намагався зірвати з мене тонкий плащ і скальпи.Часом той зухвалий вітер залітав мені в легені і я задихалась невзмозі його видихнути.
Хоч мене постійно непокоїли різного роду думки про духовний світ, тоді я могла відпочити від них і мріяти про тепло і затишок...мені більше нічого не треба було і ні на що більше я не могла сподіватись...
Проходячи по напівпустинному проспекті я мимоволі звернула увагу на стареньку скоцюрблену жінку, що продавала квіти і соняшникове насіння.Мені стало шкода її, я не могла дивитись на неї і не дивитись теж не могла.Витягши з гаманця гроші я купила у неї всі букети білих хризантем і все її насіння.Я боялась дивитись тій старій жінці в очі, боялась не побачити там полегшення...а може боялась побачити у її затуманених очах самотність...Квіти я поклала під якимось пам`ятником, а насіння соняшника висипала по дорозі  зграї голубів ідучи на трамвайну зупинку, так як на звичний для мене транспорт не залишилось грошей.
Вітер посилився.Мені здавалось я збожеволію від того крижаного вітру, поки приїде трамвай.Коли він врешті прибув, я сіла взаді на холодне тверде крісло і втопила погляд за вікном, де місто огортали фіолетові сутінки, а поодинокі тьмяні ліхтарі дарували життя вечірнім тіням.Під одним з ліхтарів промайнула тінь.Передостання зупинка.Зайшла всього лиш одна людина.Чудна людина — молодий чоловік у чорному старомодному костюмі, з акуратною загостреною борідкою на блідому матовому обличчю, і з тонким ціпком в руках.Та найдивнішим в ньому були очі.Коли наші погляди зустрілись мене наче вдарило струмом, якийсь солодкий страх пробігся по всьому тілі; я різко відвернулась до вікна, а він сів біля мене.
“Чому цей дивак сів тут?Майже весь вагон ж пустий.Це якесь нахабство!”  - В думці обурювалась я.
“Вибачайте, панянко, але це зовсім не нахабство.Я просто хочу сісти біля Вас.” - Почулось в МОЇЙ голові!            
“Господи...що це зі мною?...Що за чортівня?..Я збожеволіла або перепрацювалась...” - Я не на жарт перелякалась чужого голосу в моїй свідомості.
“Я би попросив не ображати мене, я зовсім не чортівня.Але то пусте, я вже вибачив.А де Ви працюєте?Ви ж ще така молоденька, Вам тільки вчитися.”
“О Боже, я таки справді збожеволіла...- Із відчаєм подумала я. - Роздвоєння особистості...Що ж, чудово, нарешті буде з ким поговорити.”
“Мені дуже шкода Вас розчаровувати, але я не хвороба.”
“А що тоді?Оригінальна все-таки хвороба, має свою думку...”
“Цікавий хід Ваших думок.Але Ви в певній мірі праві, я ж не представився.”
“Ну то хто ти?”
“Я Друг”
“Хм...Якщо це роздвоєння особистості то виявляється я наполовину чоловік?!Який жах!”
“Дівчино, не ігноруйте мене!Я не хвороба, не треба мене боятися, я не прийшов  
з поганими намірами...Чому Ви не подивитесь мені в очі?Я ж поряд.Мені так потрібен Ваш погляд...І Вас це врятує від самотності.”
Мене почало морозити.
“А я не самотня” - Подумки відповіла я і не думаючи відривати свій погляд від вікна повільного трамвая.
“А я не той кого можна обманути.Ти ж самотня, хіба так важко визнати це?”
“Може й так, але мені подобається.Я з дитинства звикла до самотності і протягом решти свого життя намагаюсь зберегти її”
“Мене вражає ваша сила волі.Ви настільки переконали себе в тому що Вам добре так жити, що напевне не варто і пробувати донести вам правду.”
“В житті є набагато важливіші проблеми ніж самотність!”
“Ну звичайно, але чому ж Ви так опираєтесь, чому так не хочете її позбутись?Таких одиноких я ще не зустрічав!Ви нікому не потрібна, у Вас немає ні друзів, ні рідні, але Ви закриваєте на все це очі і вважаєте що все чудово.Вдаєте, ні навіть не вдаєте, бо Ви й самі в це свято повірили, повірили в те що Ваше життя повноцінне, що Ви живите як і всі чи може й краще.Але в той час як Ваші однолітки розважаються, насолоджуються життям, своєю молодістю, Ви сидите, як 90-літня жінка, на заквітчаному балконі із чашечкою трав”яного чаю, і єдині ваші компанйони — це кіт і книжка...”
Я вже нічому не дивувалась, навіть тому що чужий голос в моїй голові все про мене знає і навть більше...Мені захотілось плакати, напевне стало жаль самої себе.По вікні потекли краплі дощу і сльози обпекли мені обличчя.
“Дозвольте мені стати вашим другом.” - Його рука торкнулась моєї, та я нічого не відчула, ні тепла, ні холоду.Механічно повернулась до того хто сидів поряд.Мій погляд магнітом притягнувся до його дивних очей, незрозумілого кольору.Тіло оніміло під тим спокійним поглядом.Час здавалось зупинився чи то розтягувався невидимою резиною, поки я дивилась в його очі.До свідомості повернула якась жінка що спитала мого супутника яка наступна зупинка.Він щось показав їй жестами, а я зшоковано подумала:
“Він глухонімий...”
“А хіба це нам заважає. - Він знову обернувся до мене,дивно посміхаючись.- Тепер ти більше ніколи не будеш самотня...навіть якщо захочеш.”
Я знову відвернулась до вікна, а там замість мого сірого міста — вода...безкрая вода.Повільний старенький трамвай їхам по спокійному рівному океані.Не було нічого крім дзеркальної води і чистого погідного неба у ній.
“Подобається?Це для тебе.” - Хтось ніжно, мов літній вітер, поцілував мене в скроню.
Відвела зір від дива за вікном, а Друга вже не було...нікого вже не було.На дворі темінь.Відкрились двері зі скрипом — кінцева зупинка.Я знову вийшла у сіре місто і стоячи під тьмяним ліхтарем розплакалась, так гірко і щиро, наче хотіла виплакатись за всі ті роки,в які я вдавала із себе щасливу.
“Плач, плач.Це твоя самотність витікає.Хай тікає.Тепер з тобою я.

Я стояла під вечірнім дощем, освітленим ліхтарем і чорні сльози текли по обличчю, руках, шиї.
Ледь відчутний дотик до моїх мокрих долонь і знову переді мною ...мій Друг.
“Чуєш музику дощу?Давай потанцюєм.”
Хіба я могла відмовити.Він повів мене у повільний танець по мокрій дорозі.
У чорних вітринах, спокійних зоряних калюжах і в очах випадкових перехожих я бачила тільки себе...у їхніх очах я одна кружляла із чорно-білим обличчям під холодним дощем.Для них я була божевільна, але це не важливо, коли зі мною Друг...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Самотність...

© Melisenda, 25-02-2010

Самотність...

© Melisenda, 25-02-2010

Самотність...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Melisenda, 25-02-2010

Він глухонімий...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Айві, 18-12-2009

про ілюзію

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Іра Нотка Підгородецька, 12-12-2009

ілюзія рецензії

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© motria, 01-12-2009

Не знаю на скільки мені вдасться ця рецензія

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© ILONA NOSFERATU, 04-11-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46028590202332 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …