Щодня він прокидається у самотньому ліжку. Поруч тисячі іграшок, а за вікнами дорослий світ з потребами і роздумами . На столі холодний вчорашній чай, залишений кимось пиріг, і покладені з вечора на стільці речі. Лежачи на холодному простирадлі, він мріє про найціннішу іграшку, якої досі немає в його колекції….
За роки самотнього життя колекція поповнювалась неодноразово, але щоразу щось заважало стати їй остаточно повною. Забава для розуму і рук ставала все досконалішою, такою , що не було жодних підозр на її бутафорію. Та іграшки не ставали живими замінниками власного життя , самотнього і такого, якому можна було лише позаздрити моїм сусідам.
У них в одній квартирі проживало 8 людей. Безкінечне число, ставало нестерпним у пранні і прибиранні. У нього ж навпаки – чисто випрані речі на роботу, вимите горня, для єдиного домашнього ковтка чаю на сніданок. І гаманець з грішми на нові іграшки.
- Купуйте жіноче серце, недорого – бабуся з обладунком вицвілого кольору продавала його у всіх на очах на Садовій вулиці.
- Недорого продою дівоче цнотливе серце – щоразу голосніше повторювала вона. …
У його колекції не було подібного з кольором вицвілих обладунків . Купувати за безцінь, те що не вміє жити за правилами було нічого , тож і пройшов , не звернувши уваги. Мерщій поспішав на роботу. Там м’якеньке ліжко стало кріслом і самотня квартира перетворилася на наповнений людьми офіс з білими стінами , чистими ковровими покриттями, з мріями розписаними на стінах, з майбутніми дружинами і дорогими іграшками, з якими доводилося працювати за гроші.
Інститут їх досліджень продавав рекламу, всяку всячину без потреби запхану у біл борби. Дзвінок у мережу їх телефонного чину розбудив усіх працівників. Жінка просила продати чергову нерухомість.
Подібна реклама недорога, з огляду на те, що продавали невеликий, як повідомили об’єкт на Садовій вулиці. Його як найкваліфікованішого працівника з продажу викликали виконувати чергове замовлення.
Роздумуючи про своє життя, наповнене дорогими іграшками і відсутністю в ньому живих об’єктів для ігор , він не поспішаючи ішов на оглядини нерухомості. Коли Садова вулиця у відкрилася його очам, 22 будинку, на який замовили агента не було. 13, 18, 20 і поле. Чисте і високе небо для його польотів, недосяжне і таке близьке. «Кинути б усе і втекти звільнитись з роботи і жити тут серед цієї краси» – подумав він.
- Ви не мене чекаєте, - мовила бабуся, дивно поглядаючи на хлопця у високих покосах.
- - Мабуть вас . Я з інституту……. А де ж об’єкт на Садовій 22, тут лише 20.
- Правильно розумієте. Садова 22 – перед вашими очима. Воля – те, що ви хотіли купити вже стільки років. Дорого не візьму. Ви ж хотіли життя для польотів мрій і фантазій тут у мегаполісі.
- А звідки знаєте, чого хочу , не ваше діло.
- Я почула ваше прохання. Бажали позбутися самотності? Я чую усі думки, от тільки виконую лише окремі, інші Богу підвладні. Отож беріть, поки добра…..
Її не хотіли купувати навіть за безцінь. Серце в рожевих обладунках із поржавілою скринькою для ключів, відчинялося від єдиного дотику. Цнотливе серце не належало нікому, воно не палало, бо перегоріло від напруги. Високої напруги власної гордості.
Холодне ліжко, рожеве простирадло, теплий чай на поличці, білі хризантеми на вікні. Падав сніг, йому було сумно лишатися одному, вирішив завести кошеня, ненависне досі, бо мав алергію.
Він не був як раніше самотнім. Його серце ділилося на іграшкове, і на доросле. В дорослому жили тисячі жінок із рудим волоссям на роботі, а в іграшковому Садова вулиця під номером 22. Тепер там будинок для польотів і вона – колись цнотлива і непотрібна нікому. Тепер золоте простирадло під ногами і білі хризантеми цвіли для них обох. От тільки хто кого знайшов – досі не відомо… вулиці ж з такими номером не існує на карті мегаполісу. Та в їхніх головах на це вистачало місця. І байдуже , де пити вчорашній чай, головне, що випитий на двох….. відтепер.
