Першим цього ранку прокинувся Бог. Він відчинив вікно у небі просто над нашим містечком і щедро сипонув з нього цілу хмару висушеного листя. Кинув його прямісінько нам на дахи. І безсонним псам на голови.
На цей час вільхи і горіхи, каштани і клени вже стояли напівголими, і кинуте листя не затрималося у їхніх кронах, а впало на землю.
Потім Бог приспав годинники і будильники. І вони не задзвонили рано, піднімаючи на роботу двірників. Двірники почали вовтузитися уві сні ще перед світанком, в час свого звичайного пробудження, та Бог і їх приспав.
Тому наше містечко спало так довго одного вихідного дня, спало разом з півнями, будильниками і двірниками. І пси спали, хоча звикли блукати перед світанком у пошуках харчу, ще не прибраного мітлою до сміттєвих баків. Вони вмостилися на пухнасті килимки з пошерхлого листя, а вітер накрив їх, шепочучи, такими ж пухнастими ковдрами…
…Другим прокинувся малюк. Малюкам не до вподоби довгий сон зранку, їм кортить бавитися. Він зрадів промінчику, що пропалив дірочку у цупкій шторі, і вловив його у маленьке мамине люстерко. Тримаючи люстерко за єдину ніжку, малюк ганяв кімнатою сонячного зайчика.
Зайчик хотів розбудити маму, опинившись на її щоці, але малюк його випередив, майнувши слідом за зайчиком до мами і почавши по ній стрибати. Мама зітхнула віями ще закритих очей “Мій золотий зайчику!” і погладила малюків білий чубчик. Вона пересадила його стрибати на тата, а сама, солодко позіхнувши, встала, щоб відкрити штори.
За вікном вперше за багато днів сяяла осінь. Вона сховала нарешті свої заплакані очі і повернулася спиною, по якій розсипалося вогняне волосся. Малюк аж відкрив ротика від подиву – стільки сонячних зайчиків виблискувало на гілці клена під вікном і на їхньому та сусідньому подвір”ях. Малюка зняли з підвіконня і посадили на горщик. А потім його нагодували кашкою і повели на прогулянку, бо він того вимагав.
Через міцний і тривалий сон двірників подвір”я потонуло у золотому падолисті. З-понад нього стирчали лише огорожі палісадників і жоржини у них. Тато одразу зробив зауваження на адресу двірників, а мама, як завжди, одразу з ним погодилася. І тільки малюк, який все знав, підняв голову і довго дивився у розстелену понад світом блакить, сподіваючись, що вікно у небі ще не зачинилося.
Його яскраві черевички працювали всюдиходами, протоптуючи у первозданному золотому килимі першу стежку. Вони натхненно човгали, часом відкидаючи носком загублені в листі каштан чи горішок.
За звичкою вони почовгали в бік дитячого майданчика. А за ними слухняно рушили четверо кросівок, що належали тату і мамі. На великій гойдалці сиділа маленька синичка. Вона поступилася малюкові місцем, спурхнувши, щойно він підійшов. Він не хотів когось ображати, він завжди поступався дівчаткам місцем на гойдалці. І завжди робив для мами з піску торт.
Та пісочник також було щедро засипано. Малий розгубився, побачивши, як багато каштанів упало одразу в одне місце. А вони з татом завжди так пишалися, приносячи з прогулянки ціле відерце каштанів! Це ж стільки роботи на них тут чекає! Спочатку вони їх лущать, виймаючи з колючих кожушків блискучі камінчики. І щоразу, коли під татовими пальцями лускає кожушок і у щілину проглядає коричнева шкоринка, малюк сповіщає, що народився новий камінчик. Він ще не навчився розрізняти камінчики від каштанчиків, але всіх їх дуже любить.
Піднявши голову, малюк замружився – мільйони золотих листочків віддзеркалювали сонце.
І у сліпучих жовтих плямах, якими тієї миті вкрився для нього весь світ, він побачив, як з під”їзду вийшов сусід. Він урочисто ніс перед собою велику миску з білизною, щоб поставити її на розсипане Богом листя. Це сусідка, що спочатку разом з усіма довго спала, прокинулася і не стала гаяти часу. Коли тільки вона встигла випрати стільки білизни! Потім сусід розмотав вийняту з кишені мотузку, зав”язав один її край до стовбура вишні, а другий – до абрикоси. А вже після цього вийшла сама сусідка і по одному розвішала на тій мотузці кольорові простирадла. Вони закрили собою пів двору, і жовтого навкруги стало менше.
А потім взялися до праці інші сусідки, та як почали шкварчати своїми сковорідками, розповсюджуючи подвір”ями нестерпні пахощі, що і пси у ковдрах попрокидалися!
Тут мамина ранкова зачарованість почала минати. По-перше вона дуже любила пахощі осіннього листя, особливо після дощів. Вони нагадували їй запах старих книжок з бібліотеки. А аромати їжі повелися досить войовниче з ароматами маминих улюблених фоліантів, вигнавши їх геть із подвір”я далеко у парк. По-друге, завдяки куховарським шедеврам сусідок, про які сповіщали ці пахощі, мама згадала, що нічого не приготувала на обід.
Вона рішуче взяла малюка за руку і потягла його в бік базару купити чогось смачненького. Щиросерді селянки повикладали свій крам у кошиках на асфальті - помідори, цибуля, яблука. Головне, що все це - у межах досяжності допитливого хлопчиська. Він потягнувся своєю досі пухкенькою ручкою до цибулини, щоб обдерти на ній лушпиння, і селянка, забалакавшись із мамою, замилувалася малюком. Це тривало недовго, бо за мить він так рвучко схопив гладеньке коричневе яєчко, що мама і селянка мимоволі зойкнули. А він-таки встиг! Мама обережно витягла яйце з долоньки, та вони з селянкою все не могли наговоритися, тому малюк повів свою розвідувальну діяльність далі. Далі лежали редиски – яскраві маленькі м”ячики із зеленим чубом. От би відірвати те чубисько! Малий аж закректав від старанності.
Мама нарешті наговорилася. Вона купила малому десяток слив, бо він любить їсти сливи і любить носити щось з базару додому. Мама несла додому яйця і яблука.
Сьогодні вперше цього року малюкові спечуть яблук, поклавши їх до духовки разом з картоплею. А поки мама балакатиме з плитою, вони з татом дивитимуться малюкового улюбленого мультика. Про принцесу. І малюк засне, не дочекавшись обіду. І йому снитимуться золоті гори злетілого з неба листя.
А татові не дасть заснути почуття голоду. Він перенесе малюка з дивана до ліжечка, а сам піде до мами на кухню. Там вони, пообідавши, дивитимуться з вікна, як двірники нарешті взялися за мітли і збирають листя до синіх пластикових мішків.
