Він давно отак не сидів… Пісок на ногах обсох, тепер його можна було обтрусити. Стягнутою шкірою пальців долоні він обтер стопи, а потім повільно повитирав руку об овече хутро, що спадало з широкого м’якого ложа. Сусід також мовчав, тому можна було просто розслабитися і подумати. Він відкинувся на спинку, потопаючи у хутрі.
Так спокійно він не почувався вже років зо двадцять. Легкий вітер почав омивати його обличчя від бруду і піску. Деякі зморшки проходили крізь чоло, врізаючись глибоко у шкіру. Світло туди не доходило, тому широкі смуги тіні покривали обличчя.
«Той хлопець довго не приходив до тями… А потім довго мучився… Слава Богові, це все…»
Коли він встав, то важке дихання розліталось усюди, розбиваючись об білий камінь стін на дзвінкі друзки яскравого кришталю. Той падав униз, де розпорошувався у повітрі назавжди. Втомленою ходою він пішов до води. Холодна свіжа хвиля почала накривати його ноги, залишаючи на них лише блискучі світлячки крапель.
«Йому було дев’ятнадцять років. Був хворий на рак. Довго з ним жив. Настільки змінився, що виглядав як сорокарічний алкоголік. Особливо боліли зморшки на чолі. Шкіра стягнулася… А потім помер».
Вода дійшла до шиї. Він поклав крила на воду, пір’я потрохи омивалося від сірого бруду. Вітер потрохи розвіював його хвилясте волосся.
На гілку розлогого зеленого дерева на березі присів голуб. Його очі відблискували променями ранішнього сонця.
«Візьми його до себе. Він дуже страждав і просив мене допомогти. Я робив усе, що міг. І тепер Тебе прошу. Я скоро буду готовий до нового. Хто це? Дівчинка? Три кілограми? Добре. Тільки залишу все тут.»
Ангел занурився під воду. Шкіра розгладилася, а волосся посвітлішало. Згодом крила підняли його над водою, біле пір’я розчистилося і вільно ковзало по повітрю.
Голуб піднявся і полетів за дерево у сад. Люди ходили, ледь ковзаючи по землі. Птах полетів до Чоловіка, що якраз біля Брами зустрічав молодого хлопця.
«Як ми її назвемо?» - «Надія?» - «Так, Надія на три кілограми. Ха-ха!!! То нам ангели так помогли, в тридцять п’ять років нормально народити. І твій теж, Надійко! Твій ангел теж…»
