- Мені будь ласка ось ту рожеву троянду. – Це для мого друга, пошепки промовляю у думках, а насправді горджуся, купуючи їх цього теплого вересневого вечора.
- Вісімнадцять гривень і вона ваша. - Відповів кволий продавець, похитуючи шиєю, наче гусак перед нападом.
Шкода старого. Стоїть цілий день серед квіткового раю, а начеб то й не помічає цього дива. Звик безперестанку промовляти – купуйте квіти!
У моїх руках - три троянди різного кольору. Біла – для чистоти почуттів, червона – для пристрасного кохання, а рожева – для ніжності. Плетиво квітів з товстими стеблами і жорсткими колючками за 50 гривень. Гривня з половинкою на проїзд до місця призначення. З гордістю їду міськими вуличками із букетом. А в думках жодної підозри на те, що ці квіти не мої, а в подарунок . Та нехай думають, як завгодно, головне, що вони у моїх руках і такі красиві. 10 хвилин на зупинці, далі на право і на м’яке сидіння біля вікна.
Мабуть, має багатого хлопця, подумки заздрить бабуся. Інша нашіптує подрузі – бачиш, які гарні. У мене чомусь такі не ростуть, скільки порад не дотримуюсь, а все одно не ростуть. Мабуть, іноземні.
...... Мрію потрапити на найбільший ринок квіткової продукції у Нідерландах. Там їх просто в аеропорту продають. Запаковані у коробки без води та їжі, летять до свого місця призначення. А потім за декілька днів життя у вазі – гинуть. Живуть на фітогормонах, добавках та розчинах, а на домашньому столі та з хлорованою водою, відмовляються розквітати. Як і люди, запаковані у чужі клітки для умовного кохання.
Але ця історія не про квіти, не про їх коротке життя, а про нього.
Зупинка маршрутного таксі - така близька, що я й не встигла налюбуватися придбаним обманом. Для кого це потрібно, для мене чи для бабусь, які не бачили такого у свої 40- ві роки. Тоді радістю був бузок із сусідського куща, чи польові ромашки. Народжувалися пісні , вірші і все про них, простих і не вибагливих квітів природи.
Зустріч із раптовим гостем, така неочікувана і омріяна. Репетиції сказаного під час доїзду у маршрутці. А, що говорила при зустрічі й не згадаю.
Красивий стрункий , темноволосий хлопець із карими очима і пронизливим поглядом. Скільки ж людей заздрили нам, коли ми гуляли міськими вулицями. Але цього вечора було усе по – іншому.
- Привіт.
- Що знову коханець подарував.
- Ні . Це для тебе. ...
Довга пауза мовчання. А потім мене понесло на відвертість
- Червона – це моє кохання, рожева – ніжність цього почуття, а біла – та що об’єднує їх в одне ціле. Надіюсь, що колись таки використаєш моє освідчення і скажеш про це тому кого любитимеш. … по – справжньому.
- Дякую, маленька моя.
Жодних поцілунків, взаємності та щирості. Сказане минуло так, наче його і ніхто не почув.
Це велика місія у житті – вчити, давати надії на краще. Не погоджуватися на компроміси. А головне не чекати від псевдо коханих людей слів вдячності та подяки. Це ми хочемо бути схожими на тих, котрі люблять чи намагаються це робити. Але не вони. Ті котрих ми побачили на вулиці красивими і неперевершеними. Вони інколи нікого не кохатимуть....
Довга прогулянками темними вулицями. Квіти ще деякий час належали мені. А потім випадкова фраза.
Хочеш я подарую їх уже, як від себе.
- Ні, вони належать лише тобі. Для себе квіти не шкода купувати. А коли в подарунок, та ще й з певною метою, аби тобі було незручно їх приймати, таке велике задоволення виникає. Що й 50- ти гривень не шкода!
Ми ніколи не витрачали коштів на приємні дрібнички. Не купували квітів, дорогих металів, не їздили на відпочинок без потреби. Не ходили у дорогі ресторани, витрачаючи гроші на вітер, як він казав. А квіти, я купую собі на роботу. Вкотре щопонеділка приношу, аби тішитися , тим чого немає вдома. Ми не бідно живемо. Але, мабуть, у нас забагато скупості до щастя.
Не даруйте квіти не коханим чоловікам................
