Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46993
Рецензій: 91403

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Вечеря на двох поцвілим хлібом....

© Іринка , 08-10-2009

    Єдиним, що було гарним на її обличчі – це очі. Великі і виразні, схожі на котячі. Колючі погляди  ліворуч і праворуч. Пошерхлі руки, і такі ж пошерхлі від поглядів повіки. Вона не вміла жити за правилами, а тому втратила найцінніше- вуста, рожеві ниточки , що уміли говорити лише правду. Ця правда завжди нагадувала їй саму себе, німфу із великими очима, голодними до справедливості і  такими ситими  брудом, що виливали  на неї в переходах.
   Вона завжди сиділа на одному і тому ж місці, просила на їжу. Не для себе голодної, а для рідного в житті створіння. Це був її собака. Його закрила у підвалі з мискою талого снігу, а сама пішла просити за лаштунки життя. Не приховуючи ницого погляду, зазирала  ним у скельця дорогих окулярів, у вітрини афіш одягу для багатих.  Їй вистачало п’яти гривень на прожиття нікчемного часу відміряного їй і собаці. Мабуть, тому і не відокремлювала свого життя від його, поєднуючи їх наскрізною хвилею  єдиного бажання поїсти. Ситі пихаті люди, жебраки коти і кроти під землею, пихаті політики з екранів і  синя блювотина на сніданок.  Їй не хотілося , як раніше курити недопалки з їх вуст, очі не дозволяли відтепер робити цього мерзенного вчинку. Вона чекала на мить, коли 4,50 стануть цілісно п’ятьма гривнями і перетворять цей вечір на сповнений найблаженішою миттю – поїдання свіжої ліверної ковбаси і поцвілого хліба....
    Щоранку я виношу використане сміття з пластикових  пакетів на звалище мотлоху. Разом з тим викидаю старі речі недоїдки і рештки поцвілого хліба. Ставлю поруч смітника з надією, що він комусь знадобиться. Не задумуючись кладу торбинку і тікаю, щоб ніхто не побачив мого  ницого подвигу, викидання найсвятішого за двері власної душі. Не святі хліб печуть, думаю я і тікаю, наздоганяючи вчорашній автобус.  Він давно на пів дорозі до раю, а я й досі тут.
    Поцвілий хліб гіркий і схожий на сиру землю після дощу, глевкий та солений. Сіль дощу лишила на ньому відмітини власного припущення, що це ще досі їжа. Щоб спожити подібне потрібно вимочити продукт у талій воді, віджати і дати собаці. Їсти самому не раджу. Для чотирилапих - це щось подібне на розмоклі кісточки педігрі, з давно простроченим терміном вжитку.
    Її очі вечорами нагадували вбиту лань після виснажливого полювання на неї тигром чи  лисицею. Метро, дорога пішки у два кілометри між колій  і закинутих гаражів, шматки сміття, яке не доносили сусіди  до підвалів. Часто рештки, які згубив сп’янілий побратим по духу, були чудовою знахідкою для жебрацького помешкання. На підлозі шматки ковроліну від новенького офісу на третьому поверсі, під ліжком, м’якеньке хутро старого , виїденого міллю ведмедя. На ковдрі подушка і трошки пір’я... вкотре до них прилітають по ночах янголи і залишають його на їх голодних головах, даючи сил для  подвигів.
    Цієї ночі янголи не прилітали. Поцвілий смак повітря відлякував їх. Білі пір’їни на асфальті після завірюхи, сиве волосся на подушці , напівживий старий собака  на коцику біля ліжка і чисто вимиті руки на ніч. Мої руки. Не її. Я б не  наважилася доторкнутися до її рук, не зазирнула б до  очей,  не хочу пити з них мороку нічних вулиць, набиратись наскрізними ідеями смерті і безвиході. Я б не наважилася підійти до неї, страшної і понівеченої жебрачки, яка просить на хліб. Я кидаю їй рівно 50 копійок. У неї є 4, 50, до повного щастя  і мої рештки здачі. Іду, на швидкості кидаю у долоні, і тікаю. Щоранку тікаю, коли кладу хліб до смітника, і коли кладу їй гроші теж тікаю... боюся її великих котячих очей і її історії.
      З дитинства на нашій хідниковій клітці був смак свіжої випічки, булочок з вишнями і маком. Мама нам не пекла подібних. Я пила їх аромат , коли виходила з квартири. Та  ніколи не бачила куховарки за металевими дверима. Вони були нашими сусідами, а ми не знали їх в обличчя. У них  грала класика і пахло випічкою. Давно не живу у дитинстві, не купую хліба із – за вуглеводів, не буваю у будинку на Вишневій вулиці.... там не пахне, як раніше вишнями, вулиця без дерев, тож і немає аромату булок невідомої жінки. Цвілий хліб на вечерю кращий за минуле із металевими дверима....
  Єдине, що було гарним на обличчі дружини політв’язня СССР – великі очі, до болю колючі і  карі до щему в серці. Не одружуйтеся із політиками............










Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Петро Муравій, 09-10-2009

Рекомендую прочитати.

© Залєвський Петро, 08-10-2009

Зачепило

© Уляна Галич (Консуело), 08-10-2009

Дуже хороше вдалося!

© Наталка Ліщинська, 08-10-2009

одне речення

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 08-10-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 19.380441904068 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …