Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46973
Рецензій: 91383

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Роздуми зі смаком кави

© Іринка , 08-10-2009
Вітер каже – «Ходімо гуляти, пити чай з медом, цілуватися під зорями , кохатися там де заборонено. Ходімо гойдатися на каруселях, говорити про те, чого не існує, чого не спіймаєш дотиком руки чи пензля. Ходімо у рваних кедах, у навушниках, одягнімося у стилі 60. Все буде так , як ти захочеш. Кава в ліжко, сни під музику, розлогі газети на м’якому хутрі поруч розпаленого багаття у каміні. Будуть зірки у дірявих вікнах нашого кохання..... але не буде того що маєш зараз.»...
   Вітер каже ходімо гуляти , пити каву і чай, слухати музику з дитинства і збирати кленові листочки, він щодня запрошує мене туди звідки не повертаються, туди де ти раз у житті будеш самим собою, не  одягаючи лживої маски і лахміття сучасної моди.
   Минули дні , години спливали, судомило голову від думок про вітер. Він був і водночас не було, він нагадував про свою присутність тоді  , коли ніколи часу думати про нього, а він приходив. Плакав на вікні дощами, жалібно завивав вовком під моїми сходами, мучився від дотиків руки , моєї руки до нього і казав,  що не прощається.      
Телефоном ми не спілкувалися, пили вранці чай і нам цієї розмови вистачало на весь день. А інколи він засинав у мене на плечі. Клав свою русяву голову янгола на мої груди і засинав під музику ретро з мого серця, музику минулого століття в якому я не була, але в якому так хотілося жити.
   Одного разу я повернулася до дому раніше ніж звично. Розстелила ліжко, зробила горня кави, поставила його улюблену платівку, а він не прийшов. Чекати не стало сил. Заснула, а прокинувшись зрозуміла, що настало літо і вітер повернувся на роботу у гарячі пустелі. Там його чекали роздуми про вічне і монотонне життя піщинки у цілому світі. Натомість залишив жадане сонце. Воно було лагідним, пестило променями щастя, гладив мене своїми довгими і сильними пальцями, зваблював поглядом, цілував у чоло щоразу, коли  виходила на вулицю, а коли темніло, сонце замикалося у собі.    Мені подобалося бути з ним. Усі дивилися на нас як на закоханих, тішилися з наших розмов і заздрили. Усі хотіли мати  поруч себе такого, як воно.... але він теж не був постійним. Він любить виблискувати перед усіма не заважаючи на мою скромність у тому, що я не можу йому сказати усього про що думаю.
   А думала я все частіше про вітер, про те як він там, чи сам, чи згадує про нашу ранкову каву, чи вірить у своє повернення до дому, до мене з гарячої країни мрій і пристрастей...
  Час ішов, літо спливало піщинками між пальців, розсипаючи їх слізьми під ногами. А я все згадувала слова мого буревісника про те, що,  усе буде так , як ми цього захочемо, як захочуть янголи...
   Білі янголи опустилися на крилах надій на мої плечі і тихо плакали. У їх очах текли бузкового кольору сльози, що краплинами намистин розсипалися на моїх руках. Вони були солонішими за води океану і гіркішими за ліки від кашлю. Янголи просили допомоги....
    Тихий ранок. За вікном пішов сніг. Ледве падав і нагадував сиві пір’їнки білих янголів. Я стояла у цій морозяній пустелі з надією про те, що замість снігу і хуртовини повернеться вітер, що розправивши крила  змів би цю хурделицю у бак для сміття, подарувавши білі підсніжники з – під талої води. Але тоді,  ще восени янголи передали від нього прощального листа, написаного на кленовому листі. Саме тому, що  тільки починав розпускатися того останнього ранку  найсмачнішої кави у світі. Та листя жовкне від дотиків палючого сонця, лишає тріщини на його чолі своїми жагучими руками. Запитаєте, що вітер написав мені востаннє, майже нічого, він побажав мені 5 тисяч приємних ранків, ще більше смакових відчуттів від теплої кави, стільки ж листя та квітів під моїми ногами, і головне просив передати янголам особисто, аби вони оберігали моє чоло від поцілунків сонця від його пекучих обіймів.
Янголам було нічого робити поруч мене , я ж так виросла відтоді, як він пішов у пустелю.... Тай кава стала не смачною, взуття у якому гуляли тисло та  муляло, а серце огорнулося морозяними візерунками.
Після 10 – ти років самотності, адже саме стільки він напророкував мені сонячних ранків, ми зустрілися у пустелі. На гарячих пісках він смажив собі яєчню, а поруч у казанку грілася смачна кава. Нам було не по 16 як раніше а по 26 і ми давно виросли зі штанців романтики. Так і сиділи на краю гарячих пісків. Нас чекав довгий шлях до раю. Ми не так швидко заслужили на нього, але якими б гарячими не були пустелі – вітер і я були удвох. .....                  








Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Ця мініатюра не так вразила...

© Наталка Ліщинська, 08-10-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61427402496338 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …