Гадаю, протягом кількох попередніх розділів Принцеса перепочила, тож повернімося до неї. Отже…
Стоячи під дубом і міркуючи як далеко можна дійти зі зламаним ребром, Принцеса раптом почула тривожне цвірінькання птахів: “Стережісь! Чорний Чаклун іде!” Не личить принцесам ховатися – дівчина намацала під корсетом стилет і вирішила… Що саме вона вирішила, так і залишиться невідомим, бо з лісу на галявину вийшов Чорний Чаклун. Наче з пекла з’явився він: чорнюща шкіра, обпечена проклятим вогнем; бісівська безрукавна сорочка з жахливими широченними панталонами; круглий ковпак на голові й ланцюг з магічним амулетом на грудях.
- Йоу, дівчинко, де тут Сусіднє Королівство? – звернулася потвора до Принцеси.
Та тихенько промовила закляття-оберіг і стримано відказала:
- Повертайся до пекла, тварюко, я не розмовлятиму з тобою.
- Холі шит! – вочевидь, обурилася потвора, - Ти так нечемно поводишся, бо я чорний?
- Саме так!
З цими словами Принцеса вихопила стилет і кинулася вже на Чорного Чаклуна, коли її руку перехопив хтось ззаду. Вона озирнулася – це був ще один Чорний Чаклун. Принцеса знепритомніла.
- Субото, ти помітив: вона хотіла мене вбити тільки за те, що я чорний?
- Довкола самі расисти. Ще не звик, Моулфe?
Принцеса прокинулася від цих слів і хоч як обережно розплющувала очі, проте один з Чорних Чаклунів це помітив.
- Хей, красуню, прокинулася? Звідки ти така дика?
- Ви – брати? – Принцеса помітила, що у другої потвори був інший одяг: сурдут з високим циліндричним ковпаком на голові.
- Ти бачиш, Субото? – знову розлютився перший Чорний Чаклун, - Для неї всі чорні – брати! Ні, дорогенька, це ми між собою “брати”, а для тебе я – пан Molephe R.
- Молф… Моуф-ар, - спробувала вимовити дикунське ім’я Принцеса.
- Вона знущається, Субото!
- Та ні, їй просто треба звикнути, - відгукнувся другий Чорний Чаклун, і, знявши капелюха, відрекомендувався, - Мене звуть барон Субота. А яке ім’я у чарівної мадмуазель?
- Принцеса, - промовила гордо дівчина.
- Гм. І все? – поцікавився барон Субота.
- А чого вам іще потрібно?
- Імені, звичайно, а не вашого соціального статусу.
Принцеса знизала плечима, і її знов пронизав біль від поламаного ребра.
- Ти ба як вона кривиться, - не вгавав Molephe R, - Її від одного нашого вигляду аж нудить. А ти не з Ку Клукс Клану?
- Стривай, Моулфе, вона, здається, поранена. Її треба оглянути.
- Авжеж, оглядай! Нам же все одно нема куди поспішати. Чорному Чаклуну так легко знайти собі працю. Вакансії від Сусіднього Королівства так і сипляться на нас, - дратувався Molephe R, - Піду роздивлюся, з якого стафу готують на нас тут зашморги.
Він зник у лісі, а барон Субота почав роздягати Принцесу.
- Ниций чаклуне, ти хочеш скористатися моєю слабкістю! Зажди! От приїде лицар Лотульф і помститься за мене!
- Що? – здивувався барон Субота, а потім, збагнувши у чому річ, зареготав, - Не бійтеся, мадмуазель, я не маю інтенції чинити вам шкоду. Лише накладу чарівний бандаж, і через кілька тижнів усе загоїться. Магія! І, до речі, у нас в Гаїтянській імперії чоловіки не мають таких гарних імен як Лотульф… А сам лицар гарний?
- Так, - машинально відповіла Принцеса і з якоюсь підсвідомою підозрою подивилася на барона Суботу.
