Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50907
Рецензій: 95680

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 18454, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.210.77.73')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Футурістична лірика

Тарасович або Третій Гетьманат. 15. Великий начальник

© Владислав Івченко, 07-10-2009
Мене виписали з лікарні наприкінці літа. На той час я вже кой-як балакав, міг ходити. Щоправда, довелося носити спеціальний шолом, бо час від часу мене кидало, а моїй голові травми були протипоказані. То ходив з шоломом, як у епілептиків. Ну, взагалі-то ходити мені доводилося рідко. Вранці мене забирала машина, везла на роботу, де у моєму розпорядженні був великий кабінет. Там я сидів днями, намагався увійти в курс справ, але від великої кількості усіляких документів в мене тільки голова боліла. Я завжди підозрював, що чиновники нічого не виробляють, окрім зіпсованого паперу. Тепер мав нагоду в цьому особисто переконатися.
За тиждень я написав заяву про звільнення. Мене викликав до себе Ед. Точніше запросив. У світі чиновників дуже слідкують за формулюваннями, там форма почасти важливіша за зміст. Він трохи погладшав, посивів, зробився таким баским та водночас нервовим.
- Владюшо, чому?
- Я так не можу, Еде. Я звик працювати, звик створювати продукт. А тут сотні, тисячі людей продукують якісь папірці, які нічого не варті. Я не хочу в цьому приймати участь.
- Не правильно говориш, Владюшо! Якщо бачиш недоліки механізму, то спробуй усунути їх, намагайся покращати роботу!
- Я не бачу недоліків, я бачу непотрібність всього механізму. Розігнати цих чиновників, та й годі.
- Ну, привіт! Це ж ланка ідеології! Невже ти не розумієш, як це важливо!
- Не розумію.
- На нас всіх, а на твої курені особливо, покладена задача підготувати країну до правління Тарасовича! Змінити свідомість людей! Це дуже важливо!
- Я не вірю, що можна змінити свідомість ззовні.
- Можна! Якби не можна, то Великий Гетьман не переміг би, не зробив великий крок вперед до влади Тарасовича!
- Я не вірю у владу Тарасовича.
- Не віриш? А заради чого ти йшов помирати під Пирятином? Заради чого отримав кулю в голову? Просто так? Ні! Заради України! Бо ти повірив, відчув серцем, що це шанс України! Що Тарасович, це наша надія, наше щастя, наша біла смуга, після чорноти російської імперської окупації, після закріпачення, Емських указів, після революцій, Голодомору, репресій, застійної гнилі і комуно-капіталістичної вакханалії перших років Незалежності!
- Ти говориш, як на мітингу. – Ед дійсно добре говорив, з поривом, з почуттям власної впевненості, він міг вести за собою натовп.
- Я говорю так, як підказує мені моє серце і мій розум!
- Добре. Ти віриш в це, а я - ні. То я хочу піти. Я ж нічого не прошу. У мене є заощадження, з часів коли я працював в "Житті по-справжньому!". Я ж майже нічого не витрачав, мені є з чого жити.
- І що ти будеш робити?
- Куплю будинок в селі, бажано з садом. Буду сидіти під яблунею і слухати тишу.
- А як же Україна?
- Що?
- То! Як же Україна? Твоя Батьківщина! Ти ж патріот! Якби ти не кривився, але те патріот! Раніше ти волів про це не говорити, бо вважав, що то зайвий пафос, що любити Батьківщину треба на справах, а не на словах! Але ось зараз ти хочеш піти, а чи розумієш, який момент зараз переживає твоя країна?
- Який момент?
- Переламний! Переламний в позитивний бік! Таких моментів, мабуть, ще не було в нашій історії! Не було! Ми маємо шанс! Великий шанс перетворитися з якогось узбіччя, з задвірок Європи, з нещасної, голімої країни, постачальниці живого товару, який сам радо біжить у рабство зі своїй клятої Батьківщини, у країну, що стане взірцем для всього світу!
- Взірцем?
- Так! – Благонравов аж підвівся і сльози в його очах і рука на серці, наче він слухає гімн.
- Еде, Європа в дупі, майбутнє за Азією. А ми в дупі у дупи, якмй взірець для всього світу?
- Не важливо, де ми зараз! Важливо, де ми можемо бути! Згадай, чим була Іудея у часи, коли народився Христос! Забацаною провінцією великого Риму, тим самим узбіччям чи задвірками, дупою дупи, як ти кажеш!
- Вона тим самим і залишилася, ба більше, її потім не стало аж на дві тисячі років.
- Але месія прийшов саме там! Саме там вчинив свій подвиг і врятував людей, саме там почалося християнство! То не дивися, де ми зараз! Дивися вперед, де сходить сонце сина Тарасова, який врятує Україну! І кожен з нас повинен прикласти всіх зусиль, щоб так і відбулося! Не тікати в сільські будинки, а працювати і боротися, щоб коли виросте Тарасович, то готова була Україна до його влади!
Я мовчу. Я відчуваю себе чужим у цьому величезному кабінеті. Славко йде до шафи з книгами, відкриває якусь полицю, а там холодильник. Дістає звідти скляний кухоль.
- Хочеш апельсинового соку?
Мій любимий сік. Це він так все розрахував? Наливає у два стакани. П'ємо. Сік смачний, свіжий, мабуть, тільки-но вичавлений. Ед сідає навпроти мене. Мовчить, наче про щось думає, хоч я впевнений, що він давно вже все продумав і зараз просто тримає паузу, щоб подіяти на мене ще сильніше.
- Владюшо, звісно, що вибір буде залишатися за тобою. Але я хочу, щоб ти зробив його повністю поінформованим.
- Поінформованим про що?
- Про важливість твого перебування на своїй посаді. Розумієш, окрім того, що ти очолюєш інформаційний курінь, який відповідає за дуже важливий напрямок роботи, ти ще і є членом Таємної Ради.
- Чого?
- Таємної Ради, вищого колективного органу владу у Гетьманаті.
- Вищого за гетьмана?
- Ні, останнє слово залишається за Великим Гетьманом, але він майже завжди бере до уваги рішення Таємної Ради.
- Я ніколи не засідав у цій Раді.
- Бо її засідання відбуваються дуже рідко, на них обговорюються лише найважливіші, концептуальні питання розвитку країни. За два тижня буде чергове засідання Таємної Ради.
- І що?
- У Раді семеро членів. Я, як керівник Генеральної канцелярії, Вєра, як керівник Гетьманського Кошу, Москаленко, як керівник армії, Вороненко, як керівник блоку внутрішніх силовиків, Антоненко, який керує економічним блоком і Остапчук, який керує гуманітарні питання. Ти - сьомий член. Хоча за посадою ти не повинен входити до Таємної Ради, але був наказ Великого Гетьмана ввести тебе.
- А сам гетьман?
- Сам Великий Гетьман – перша фігура в державі до передачі влади Тарасовичу. То він лише затверджує рішення Таємної Ради.
- Якась бюрократія.
- Не якась, а така, від якої залежить майбутнє України. Владюшо, через два тижні буде вирішуватися фундаментальне питання щодо ліквідації дублювання повноважень.
- Що це таке?
- Це надзвичайно важливе питання. Розумієш, зараз Вєра намагається розбудувати з Гетьманського кошу справжній уряд. Повноваження Генеральної канцелярії всіляко обмежуються, під її контроль уходить все більше куренів.
- І що?
- Так, я бачу, як ти посміхаєшся, мабуть, думаєш, що ось хлопці чубляться за владу і причому тут я?
- Ну, десь так.
- А я прошу тебе побачити і зрозуміти не тільки те, що ззовні, а й те, що в середині. Насправді, справа не в повноваженнях, як таких. Якщо це було б потрібно для справи, то я б радо розпустив Генеральну канцелярію, передав би справи Гетьманському кошу і пішов би на заслужений відпочинок. Але я не зроблю цього, бо бачу загрозу Україні. Ти знову смієшся, але послухай ще мене і ти зрозумієш, що сміх зараз не на часі. Так ось, я бачу загрозу в тому, що Вєра зосередить у своїх руках забагато влади, а коли прийде час передати Україну під оруду Тарасовича, просто не стане цього робити.
- Не стане?
- Так. Бо для неї влада, це все. Абсолютна цінність. В цьому вони схожі з Юлею, режим якої ми з такими труднощами повалили. І ось тепер ця жінка хоче стати новою Юлею.
- Чого ти не розкажеш про це Славку?
- Бо йому зараз важко.
- Важко?
- Так. Він дуже важко переживає загибель тієї журналістки. Він її дуже кохав, він однолюб і смерть тієї дівчини пошматувала його серце. Він посивів, зробився нелюдимим, тільки нагадування про Тарасовича допомагають хоча на деякий час вирвати його з полону суму. Йому важко, дуже важко, а ця сучка використала слабкість Великого Гетьмана, щоб збільшити вплив на нього. Боюся, що якщо я зараз відкрию Великому Гетьманові очі на її плани, то він не витримає. Я зачекаю, я не можу ризикувати життям Великого Гетьмана.
- А які в неї плани?
- Плани по захопленню всієї влади. Вона хоче стати жінкою Великого Гетьмана.
- Жінкою?
- Принаймні матір'ю його дитини.
- Матір'ю?
- Так. Я знаю, що вона зібрала найкращих лікарів, щоб з'ясувати, чого не може завагітніти. Вона хоче стати матір'ю дітей Великого Гетьмана, хоче зв'язати його з собою. Щоб потім залишитися при владі назавжди. Знайти якийсь спосіб, щоб не віддавати владу Тарасовичу.
- Славко на це ніколи не піде.
- Великий Гетьман, звісно, не піде. А якщо, його не стане?
- Що ти маєш на увазі?
- Я маю на увазі, що ця жінка здатна на багато чого. В мене немає доказів, що вона готує вбивство Великого Гетьмана. Аби такі докази були, я б оприлюднив би їх і домігся б покарання негідниці. Та в мене є деякі факти, що примушують очікувати такий розвиток подій. Наприклад, по наказу пана Остапчука, який був у свій час викладачем Вєри в інституті, а зараз зробив блискучу кар'єру, очоливши курінь освіти, так ось за його наказом були змінені деякі тексти в підручниках з історії. Зміни були по всім темам, але найбільш важливі стосувалися саме теми про Великий Спас, де збільшувався вплив Великого Гетьмана і зменшувалася інформація про Тарасовича і його прийдешню роль. Я не проти збільшення інформації про Великого Гетьмана, роль якого дійсна головна і її важко переоцінити. Але ж всі свої подвиги Великий Гетьман робив заради Тарасовича, заради його приходу, а тепер виходить так, що Тарасович то щось неважливе, другорядне, щось таке, на що можна не звертати уваги. Тарасовича заганяють у невизначене майбутнє, як комунізм якийсь. Ну, колись буде Тарасович, а коли невідомо та й не дуже то потрібен. Розумієш, що вона хоче зробити?
- Що?
- Вона хоче переконати людей, що спаситель України вже прийшов і це Великий Гетьман! А Тарасовича чекати не треба, бо то лише син пам'ятника. Це ж іоанська єресь!
- Хто?
- У перші роки християнства була така єресь, яка стверджувала, що насправді месією був не Христос, а Іоанн Хреститель. Тоді як Христа вони вважали лже-пророком. Розумієш? Так само і Вєра намагається зробити так, щоб спасителем України став вважатися Великий Гетьман, а не Тарасович, якийсь незрозумілий істукан!
- Вона так і каже?
- Ні, але такі думки активно розповсюджується по Інтернету. Впевнений, що за її вказівками. Людей починають готовити до того, що Тарасович не потрібен. А це брехня! В даному випадку це гірше, аніж злочин! Україну, нас всіх, хочуть увести в оману, примусити забути про Тарасовича, який є нашим спасінням!
Ед мовчить і дивиться на мене. Мабуть, чекає реакції, але я зараз дуже повільно думаю, то не знаю, як мені реагувати.
- Звісно ми, як справжні патріоти, ведемо боротьбу. Нам вдалося відмінити ті ж самі зміни і підручники вийшли у нормальній редакції. Було відбито ще ряд спроб по зменшенню ролі Тарасовича. Наша активна позиції розлютила Вєру і вона вирішила знищити нас. Не буквально, а адміністративно. За моїми даними вона готує на Таємну Раду проект рішення про ліквідацію Генеральної канцелярії і передачу її повноважень до Гетьманського Кошу. Вона хоче прибрати нас, щоб ніхто не перешкоджав їй поступово захопити усю владу у країні. Тепер ти розумієш, чому важливо, щоб ти залишився?
- Ні. Як вважаєте за потрібне, то боріться, а я тут до чого?
- Справа в тому, що у Таємній раді сім  членів. Вєру підтримують Глушко і Остапчук, це її вірні служаки. Відповідальну і патріотичну позицію займають Москаленко і Антоненко. Тобто маємо три голоси на три. А твій голос стає вирішальним. За два тижні від тебе залежатиме доля України. За два тижні буде момент не менш важливий, аніж бій під Пірятином, де ти врятував Батьківщину. Розумієш?
- Не дуже, я ще не відійшов від того бою.
- Я знаю, що тобі важко, знаю. Але зберися, це дуже важливо. Якщо тобі важко, то приїзди на роботу лише на кілька годин. В тебе багато підлеглих, вони все зроблять. Більше відпочивай, набирайся сил, бо скоро вони знадобляться. Добре?
Я мовчу, я не знаю, що відповідати.
- А цю заяву я порву. Будемо вважати, що її не було.
- А після Ради?
- Після ради подивимося.
Я встаю, збираюся уходити, в мене починає боліти голова. Вже перед самими дверима мене наздоганяє Ед.
- Владюшо, я хочу, щоб ти зрозумів, що твоя позиція дійсно дуже важлива. І не тільки, як вирішальний голос. А і твоя позиція, як громадянина, як патріота України. Я вірю в тебе. Чесно скажу, коли ми тоді попали під обстріл, я був дуже розлючений на тебе, я думав, що це кінець. І мені було сумно, що прийдеться помирати і сумно, що ми не допоможемо Україні. Але коли ти встав і пішов, я зрозумів, що ми переможемо. Розумієш, коли людина згодна покласти своє життя на вівтар перемоги, це багато чого варте. І коли я побачив, як ти впав, моє серце стиснулося від великого суму, що Україна втратила такого бійця. А коли я побачив, що ти живий, я наказав викликати найкращих лікарів, які у нас були. Я зробив все, щоб тебе врятувати! Врятувати для України! Нажаль, у нас не було відео твого подвигу, але відразу після узяття Києва я поставив питання про твій подвиг. І Великий Гетьман підтримав мене, для нього було важливо, що ти теж повірив у Тарасовича, прийняв його у серце так палко, що ладен був загинути заради нашої перемоги! Великий Гетьман дуже поважає тебе, ти для нього по сю пору великий авторитет. І я дуже поважаю тебе. То я спокійний, я знаю, що ти приймеш єдино правильне рішення і ми переможемо. Дякую, Владюшо.
Він обнімає мене, торкається щокою моєї щоки. Я бачу сльози в його очах. Оце так розчулився! Сам від себе. Раніше мені таке не вдавалося, я завжди був черствий та жорсткий, а ось зараз міг і я розплакатися. Мені, навіть балакати не треба було. Просто, буває, сиджу, а сльози починають текти. І слабкість по тілу.
Я повернувся на роботу, днями сидів у фотелі і нічого не робив, дивився у одну точку. Я зненацька зрозумів, що маю у своєму житті порожнечу. Нічого не хотів, нічого не було цікаво. Лікарі казали, що це посттравматичний синдром і  обіцяли, що це мине. Ось так я сидів, коли до мене приїхав сотник гетьманської стражі Орлик і сказав, що Великий Гетьман просять прибути до нього на аудієнцію. Я поїхав. Гетьманська резиденція була у колишній будівлі МЗС, напівзруйновану будівлю на Банковій Славко наказав залишити, як пам'ятник української ночі, що минула назавжди.
На вході до кабінету мене чекала Вєра. Вона зовсім розквітла, стала писаною красунею, лагідно мені посміхалася, запросила до себе в кабінет.
- Добрий день, Владюшо. Дуже рада, що ви відгукнулися на запрошення Великого Гетьмана.
Я мовчу. Я вже вмію непогано говорити, але мовчу, бо не знаю, що говорити.
- Зараз наш улюблений вождь переживає дуже важкі часи. Я хочу про це Вас попередити і попросити, щоб ви підтримали Великого Гетьмана. Він поважає вас, вважає близькою людиною і йому буде важливо почути від вас добре слово.
Я мовчу. Дивуюся, що ось вона яка красуня, а я зовсім байдужий до неї. Дивлюся холодними очима, як на камінь.
- Розумієте, зараз від Великого Гетьмана, від його здоров'я і працездатності, багато чого залежить. Так, ми перемогли у війні, але зараз ми вступаємо у не менш важливий період перетворення країни. Розумієте, Великий Спас був підтриманий людьми з великими надіями, сподіваннями майже на диво. І зараз частину людей охоплює деяке розчарування. Люди не розуміють, що потрібен час і велика робота, щоб здійснилися зміни, про які ми всі мріємо. Та люди слабкі, вони радо підпадають в розчарування, а це дуже зручний ґрунт для усіляких пліток. Наші вороги з усіх сил намагаються спотворити образ Великого Гетьмана, виставляючи з нього ледь не якогось істерика та божевільного. Що там казати про ворогів, коли деякі наші товариші ведуть цілеспрямовану роботу по применшенню подвигу Великого Гетьмана, його керівної ролі у Великому Спасі. Звісно, ми ведемо активно роботу по протидії цим проявам, роботу у якій задіяний і ваші курені, пане Владюшо.
Я мовчу. А це зручна позиція, мовчати. Ти здаєшся розумним і мудрим, коли мовчиш і тільки слухаєш.
- То я хотіла, щоб ви зрозуміли важливість бесіди з Великим Гетьманом, важливість вашої підтримки, а також те, що зміст вашого спілкування повинен обов'язково залишитися між вами. Добре?
Я киваю головою, я все більше ухожу в роль Великого німого.
- То проходьте.
Ми йдемо до кабінету Славка, на вході мене обшукують.
- Це стандартна процедура. – каже мені Вєра, поки охоронці прощупують кожну шпаринку мого одягу, наводять на мене якимись устроями, проводять відразу через декілька рамок.
- Можете проходити. – каже охоронець. Ми йдемо. Попереду Вєра, я за нею. Великі дерев'яні двері. Вона стукає і трохи відчиняє їх.
- Пане Великий Гетьмане, прийшов Владюша.
- Нехай заходить. – чую я голос Славка. Якийсь стомлений і безвольний.
Я роблю крок, двері за мною зачиняються з тихим шелестом. Йду великим кабінетом, з шафами книг та рослинами у діжках під вікнами. Славка бачу у фотелі біля вікна. Він сидить так низько, що може бачити у вікно лише небо. Показує рукою, щоб я сідав у фотель поруч.
- Привіт, Владюшо.
- Привіт.
Він виглядає погано. Схудлий, з червоними очима, з жовтою шкірою, під якою видно сині судини.
- Як ти? – питає він.
- Та, наче, непогано.
- Як голова?
- Броньована ще краще, аніж у тебе. Дивися, як я можу. – стукаю кістяками кулака по потилиці, по її металевій ділянці. Відповідний звук. Славко ледь всміхається. Він дивиться наче на мене, а насправді кудись у пустоту. Не розумію, навіщо він покликав мене? Коли Славко починає плакати. Спочатку просто сльози, потім багато сліз, потім він ридає, потім кидається мені на плече.
- Я не можу! Я не можу! – шепоче він мені на вухо. Я плескаю його по плечам, я невеликий спеціаліст по тому, щоб втішати людей.
- Нічого, нічого.
- Не можу без неї!
Він ридає хвилини три-чотири. Я встигаю подумати, що мені ось ні за ким так ридати. І навіть не знаю, добре це чи погано. Мабуть, добре, я б не хотів ось так вбиватися.
Славко повертається у своє крісло.
- Ти ж її знав?
- Її?
- Ії. – Славко киває головою. Не знав я її. Ну, може пару разів бачив. Якась фарбована білявка, дрібні риси обличчя, здається, трохи нервова поведінка. Ось і все, що запам'ятав. Ну і ота страшна загибель. Це ж хтось нашептав на вушко кому треба, що Славко був у неї закоханий. І узяли бідолаху в оборот.
- Вона була така гарненька. Ось, дивися. – Славко лізе у внутрішню кишеню свого розкішного великогетьманського мундиру. Показує мені фотографію. Мабуть, якийсь день журналіста, бо декілька знайомих облич сумських колег. Ось Славко. А трохи попереду вона. Ну, дівчина, як дівчина, молоденька, гарненька, трохи схожа на козеня.  
- Розумієш, вона через мене загинула! – він стогне. Я дивлюся і нічого не відчуваю до нього, ані жалю, ані співчуття. Дивно, я можу розплакатися, коли дивлюся на небо, а тут людина страждає, а мені байдуже.
- Я не можу жити без неї! Не можу! – він кричить мені, наче я сиджу не поруч, а десь у інший кімнаті. Славко плаче. Б'ється потилицею об спинку фотелю. – Не можу!
Він сидить і плаче. Я думаю, чим можу йому зарадити. Та нічим. Зовсім нічим.
- Я б вже застрелився. У мене є зброя! Але я не можу! Бо Тарасович! Тарасович! Якщо я застрелюся, то все пропаде! Я не можу вмерти і не можу жити! Розумієш?
Я киваю головою. Думаю, що повинно статися між людьми, що один не може жити без іншого? Чи не міг би я жити без когось? Здається, що ні. І раніше жив би. А зараз тим більше, бо зараз мені все байдуже.
- Вона мені сниться. Майже кожну ніч. Стоїть біля дороги і плаче. Я їду поруч, в кузові вантажівки, я бачу її, махаю руками, кричу, а вона не бачить. Я стукаю по кабіні, щоб водій зупинився, але машина їде далі! Я намагаюся виплигнути, але мене тримають. І вона віддаляється! Моя Анюта! А-а-а-а-а! – він зненацька кричить, як різаний. Я здригаюся. Я ніколи не чув, щоб так кричали. Я бачив поранених, навіть вони так не кричать.
- Вогонь! Всередині вогонь! Він спалить мене! – хрипить Славко.
Тиша. Десь у кутку тихенько цибенить вода, мабуть, якійсь штучний струмок.    
- Я б все віддав. Все віддав! Якби вона була живою! Все віддав би! – він говорить з собою, навіщо йому я? – Не можу без неї, не можу!
Я думаю, що це неправильно. Перебільшення. Я не вірю у надзвичайне кохання. Жінки однакові, так само, як і чоловіки. Їх мільйони, то чого городити трагедію з того, що хтось помер? Помер, знайди живого. А оце трагедію вигадувати... Ну не знаю.
- Що ти чув про дублікаторів? – несподівано питає Славко. Ми перед тим сиділи вже довгенько мовчки, я аж почав дрімати.
- Дублікаторів? -  я намагаюся згадати. Щось було, десь я це слово чув.
- У вас був колись сюжет про них.
- Так, вони роблять копії. – згадую я.
- Наскільки точні копії?
- Те що я бачив вражало. Майже один в один. Ну, в них трохи не вдавалося обличчя, дуже важко зробити в об'ємі ідентичне обличчя, але вони над цим працювали.
- А так? Вони схожі на живих, ті дублікати?
- Так, схожі. Ходять, говорять, сміються, як справжні люди. Сюжет робив Ярослав, він казав, що коли перед ним посадили людину і її дубль, то довго не міг впізнати, де хто. Вони навіть їдять та випивають. Під алкоголь прописана спеціальна програма поведінки, тобто вони можуть бути наче п'яні. Ну і взагалі, увесь спектр людських емоцій – радість, сум, нудьга, ненависть, кохання. Ярослав був у захваті. Щоправда, ці іграшки коштують від трьохсот тисяч доларів.  Принаймні два роки тому стільки коштували. Та ще акумуляторів їм вистачає лише на вісім-десять годин перебування в активному стані, а потім треба мінімум вісім годин на зарядку. Ну, Ярослав казав, що деякі багачі купують два дубля, щоб не розлучатися ані на хвилину. В тебе немає води?
Я вже давно так багато не говорив, аж язик заболів, а в горлі пересохло.
- Як ти думаєш, якщо я куплю собі її дубль, це допоможе? – питає Славко. Він все дивиться в нікуди.
- Не знаю. Техніка може багато чого, але це все ж буде не вона. Протез може бути навіть кращим за ногу, але він не може бути справжньою ногою.
- Просто в мене немає виходу. Я боюся, що збожеволію. А я ж повинен бути сильним. Заради Тарасовича.
Я киваю головою.
- Ти можеш узяти цю справу на себе? – питає Славко.
- Яку справу?
- Замовити дублікат. У мене є її фотографії, є всі данні, є багато відео з нею. Майже всі її сюжети на телебаченні. Цього потрібно вистачити.
- Але чому я? – дивуюся.
- Тому що я довіряю тільки тобі.
- А Вєрі?
- Вона кохає мене, вона віддана мені, але вона може не зрозуміти мене через ревнощі.
- А Ед?
- Він дуже зайнятий своїми справами, до того ж вони з Вєрою не люблять один одного. То ти замовиш мені дублікат?
- Так.
- Дякую.
Ми сидимо мовчки.
- Знаєш, я скажу страшну річ. Але якби я міг почати все знову, я б не рятував Тарасовича, тільки б щоб врятувати її, тільки щоб вона жила! – шепоче Славко.
Потім плаче. Ще сидимо мовчки, потім я ухожу, пообіцявши зробити все за тиждень. На виході мене знову чекає Вєра.
- Можна вас ще на хвилину?
Я йду за нею у кабінет, вона сідає, дивиться на мене і мовчить. Я теж мовчу, що мені казати?
- Владюше, я знаю, що у вас була розмова з Едом.
Киваю головою.
- Я не буду питати про що саме, але знаючи його підлу натуру впевнена, що він не забув розповісти вам якусь гидоту про мене.
Я мовчу.
- Він така людина. На нього звалилася велика влада, він захмелів від неї, відірвався від землі і зараз ширяє у хворобливих витворах своєї уяви. Та ви повинні знати, що окрім цього, він дуже підступна людина. Тільки одна риса – ось читайте.
Вони дає мені кілька аркушів роздруківок.
- Що це?
- Це доповіді Насті, вашої лікарки, про зустрічі з вами. Про все, що ви з нею говорили. Бідна жінка не хотіла, але він примусив її писати ці доноси, пообіцяв посадити її чоловіка. То не ображайтеся на неї, знайте, хто був причиною такої її поведінки.
Вона дивиться на мене. Мабуть хоче помітити роздратування чи обурення, але що побачиш на обличчі кам’яного ідолу?
- Ви розумна людина, ви, мабуть, відчули, що відбувається щось негарне, то й віддалили її від себе.
Не знаю, чи розумна я людина, але просто я не хотів, щоб бідну дівчину вплутали у якусь гру через мене. Приклад бідолашної журналістки був дуже наочний. Та ба, її все ж встигли опрацювати.
- Більше я не буду нічого казати. Думаю, що і цього вистачить, щоб ви зрозуміли, що за людина цей Ед Благонравов, який очолює Генеральну канцелярію, на сьогодні  найголовнішу установу у Гетьманаті.
З цим я і поїхав. Не збирався устрявати у їх розборки. Просто хотів виконати прохання Славка. Навіщо? Ну, йому було дійсно важко. Не те щоб я був такий вже добрий, але від нього залежала ціла країна. І я мусив допомогти. Викликав Ярослава Нескінченого, в "Житті по-справжньому!" він вів рубрику "Катастрофи людського тіла" про всяких потвор. Розпитав його про дублікаторів. Цим займалося плем’я сонцеїдів, що жило на річці Снов, яка починалась на півночі Чернігівщини, а потім зникала десь у невідомому просторі.
- До них важко добратися?  
- Владюшо, це ж ріка Снів, тут нічого не можна сказати напевно. А навіщо вони тобі, ці сонцеїди?
- Мені потрібно зробити дублікат людини.
- Для чого?
- Щоб замінити померлу.
- То може легше знайти двійника? Бо ріка Снів то дуже непевно і небезпечно.
- Та де це ти знайдеш двійника? – не розумію я.
- Є люди, які цим займаються.
- Що за люди?
- Є така фірма "Мрії тут і зараз". Вони працюють в Києві, принаймні працювали до Великого Спасу. Вони виконували замовлення на двійників.
- А хто дає такі замовлення?
- Люди з грошами, бо коштує це дорого.
- Навіщо двійники?
- Ну, це ж престиж. Уявляєш, мати двійника якоїсь зірки Голівуду, це круто. Та й не обов'язково зірка. Люди замовляють різне. Хтось згадує перше захоплення, хтось заліковує рани нещасливого кохання.
- І що, вони можуть добре підібрати?
- Майже стовідсоткова схожість. Ми колись готували програму про них, дещо вдалося дізнатися, але потім вони пішли на дно. Вони діють таємно, без зайвого розголосу. Тоді довелося обмежитися сюжетом, бо матеріалу було замало. Але я і потім дещо чув, що вони дуже якісно працюють.
- А як їм можна зробити замовлення?
- Справа в тому, що клієнтом може стати тільки людина, як порекомендують три інших клієнта. То просто з вулиці до них зайти важко.
- Попроси Жоржа пошукати мені виходи.
Жорж Бураченко вів у "Житті по-справжньому!" рубрику "Жорстока країна", то мав безліч інформаторів і міг знайти виходи на будь-кого. Через три дні я передав свою візитну картку по одній адресі. Зі мною зв'язалися наступного дня і повідомили, що не приймають замовлень. Тоді я пообіцяв залучити усю сили куреню внутрішньої безпеки.
- Справа державного значення. Не хочу тиснути, але мушу пояснити, що не відступлю. Ми поставимо країну з ніг на голову, але знайдемо. Повірте, я не жартую, я член Таємної Ради.
Мої слова передали кому потрібно і мені було призначено зустріч. В центрі, я прийшов сам, без охорони. Мене чекав чоловік років п’ятдесяти, спокійний і впевнений. Я сказав, що мені потрібно.
- Ось її фото, ось відео з нею. Треба зробити все дуже схожим.
- Це та журналістка, яку вбили?
- Так, ви її знаєте?
- Нам уже кілька разів її замовляли.
- Замовляли?
- Так, це розкручена персона, про неї багато говорять, кажуть що сам Великий Гетьман був у неї закоханий. Ці підігріває великий інтерес, а де інтерес, там і замовлення.
- То у вас є кандидатки?
- Є і дуже якісні. Щоправда треба з'ясувати, майбутній клієнт знав її особисто?
- Навіщо це?
- Одна справа, коли - ні. Тоді все легко, він сприйме нашу кандидатку, як належне. Але якщо вони були знайомі, то ми повинні навчити нашу дівчину вести себе точно так, як загибла. Це досить важко, особливо, коли оригінальна версія відсутня.
- Клієнт знав її.
- Близько?
- Досить близько.
- Тоді нам потрібно ще кілька тижнів на доопрацювання.
- Мені треба швидше. Покажіть, що у вас є. Я теж її трохи знав, то можу допомогти порадою.
Наступного дня мені привезли чотирьох дівчат. Дуже схожих на загиблу. Але у одної був зовсім інший голос, інша була якась флегма. Я залишив двох. Заплатив. Це дійсно коштувало дорого, довелося знімати гроші з рахунку куреню. Фірма приймала тільки готівку. Ще поспілкувався з дівчатами, вказав їм на деякі недоліки у поведінці і розмові. Потім зателефонував Славку. Виявилося, що він наказав відразу з'єднувати, якщо я подзвоню.
- Справа зроблена, тобі треба подивитися.
Увечері я був в гетьманському палаці.
- Славко, це не дублікати, а живі дівчата.
- Що? – він скривився, наче я пропонував зустрітися йому зі зміями.
- Дублікати з ними не зрівняються. Просто подивися.
Ми сиділи, коли завели дівчат. Славко аж підскочив. Підійшов, роздивлявся, щось спитав. Дівчата відповідали. Славко підбіг до мене. Його було не впізнати, він був збуджений, енергійний, не міг просто говорити – кричав.
- Я винен тобі на все життя, Владюшо! Ти молодець! Це просто супер! Проси, що хочеш!
- Дай мені відставку після Таємної Ради. Я дуже слабкий, я нічого не можу.
- Тобі треба закохатися! І ти відчуєш смак життя! Це щось надзвичайне, це як землетрус!
Він так і не пообіцяв, що дасть мені відставку. Наступного дня Славко виступив по телевізору. Перший раз з того часу, як впав в депресію. Був бадьорий та енергійний, жартував і сміявся. Потім почав виступати, ледь не щодня. Їздив по країні, зустрічався з народом, кричав про Світле царство Тарасовича, що вже наближається.
Я уїхав за місто, навіть не появлявся у своєму курені, сидів на бережечку та ловив рибку у супроводі сотні бійців, які мене охороняли. За місто до мене приїздили і Ед і Вєра. Вони дякували мене за те, що я майже врятував Великого Гетьмана, розповідали, що я творю дива, вклонялися мені в ноги і так далі. Я відчув, що тепер вони бояться мене, відчувають мене рівним собі, або й сильнішим, бо я це вигадав порятунок для Славка і тепер Великий Гетьман чи не кожного виступу згадував про мене, як про великого українця.
Коли прийшли хлопці з програми і сказали, що "Життя по-справжньому!" збираються закривати, то мені вистачило двох дзвоників, щоб до хлопців більше не присікувалися. Щоправда Пантагрюель пообіцяв, що в програмі більше не буде сюжетів про таємничій білий автобус з кортежу Великого Гетьмана та його білявих пасажирок. Джерело натхнення Славка вирішено було залишити в секреті. Мені дали ще один орден Тараса і призначили особистим товаришем Великого Гетьмана. Такого звання не було більше ні в кого. Тепер в кущах біля мого сільського обійстя сиділа вже п’ять сотень бійців, а обабіч стояли зенітні батареї. Мене охороняли, як Вєру та Еда.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.66144394874573 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …