Він прокинувся несподівано. Тобто, більш несподівано було те, як він заснув. Був день, похід до магазину за барбарисками, а потім раптово бум… і прокинувся. Так, наче до того спав і це все снилося. Але Він точно знав, що нічого це не снилося, а було насправді. І от цей ліс. Звичайний лісок, звичайні дерева, але чомусь неможливо розрізнити, який зараз час. Точно не ніч – по не надто світло, явно не день – бо темно. Не сутінки – на небі нема ні зірок, ні місяця. Але не світанок – не відчувається запах ранкової свіжості і роси. Але чути шум води. Десь неподалік тече річка, ймовірно – гірська, адже Він бував у горах і знає як звучать ті річки. Раптом ліс скінчився і Він вийшов на берег. Тіт справді текла річка, але якась така темна, майже чорна. На березі був пришвартований катамаран, потріпаний роками, поряд нього сидів дядько. Такий собі звичайний таксист. Пізнати їх легко, у них спортивний привезений ексклюзивно з минулого СРСР, величезна кепка та вуса. Таксист лускав насіння та тупцяв своїми туфлями саламандра по піску. Мабуть, замерз.
- Ти хто? , - запитав Він, - Що тут робиш?
- Не бачиш? Працюю. Мене звуть Харнон, - Харон витяг один навушник з вуха і протяг руку Йому., - Я таксист, і це моя точка. Я тут один працюю, тому торгуватися марно, тариф незмінний – два срібняки.
- Де це я?
- Не знаю де ти, але знаю де я. Я – Харон, я тут працюю таксистом.
- І куди я можу поїхати?
- Ти що, вперше тут? Маршрут один і той самий – на той берег. Це коштує два срібняки. Оце річка Стикс, я таксую – можу переправити на той берег і капєц. Не влаштовує – йди звідси.
- Не те, щоб не влаштовує… але… Знаю, це сон.
- Це – придурок, - Харон тицьнув вказівним пальцем у грудну клатину Йому, потім показав на себе, - Це – Харон, там, на тому березі, підземне царство мертвих, але треба переїхати через річку Стикс. Переправа коштує – два срібняки. Такі правила.
- Як це царство мертвих? Я просто прокинувся невідомо де, і ти мені таке кажеш. Ну добре, поїхали хоч кудись, а то я починаю хотіти їсти. Сподіваюся, там продається шаурма…
- Гроші давай.
- У мене тільки гривні, але на них можна купити срібняки. Я просто не готувався навмисне…
- Тут гривні не ходять, та й нема їх у тебе.
Він обмацав свої кишені. Грошей справді не було.
- Чорт забирай! Витягли. Можна я тобі потім віддам. Ти ж все одно тут працюєш один, я не втечу…
- Звичайно не втечеш, але в борг я не працюю. Я таксист, тут такі правила.
- І що мені робити?
- Дай мені це.
- Що «це»?
- Оцю дірку, - Харон протягнув руку і просунув її крізь Його голову. Справді, на лобі була дірка. Така здоровенні, що Харон кілька разів поводив рукою туд-сюди. – Гі, як у мультику, - «входіт-виходіт». Я такого ще не бачив. Бачив, щоб голову несли у руках, але щоб у ній була така діромаха…
Він спробував сам. Справді, в голові була дірка.
- І як це розуміти?
- Так і розуміти. Тебе кокнули. І тепер ти тут. І єдиний шлях – плити через Стикс. Тобі повинні були покласти на твої мертві очі два срібняки. Це плата за мої послуги. Але, мабуть, побоялися, що монети впадуть у твою дірку в голові і зникнуть. Пожартували над тобою. Букмекерская контора «GGbet» является одним из первых в Украине операторов, обслуживающих рынок интерактивных ставок на события в киберспорте. Среди преимуществ ГГбет казино большой выбор киберспортивных дисциплин, приемлемый размер минимальной ставки и регулярные акций на популярные события.
- А ця дірка… вона назавжди?
- Ні, в Аїді все залатають. Але туди треба ще потрапити. Як тебе звуть?
- Мене звуть… я не пам’ятаю як мене звуть.
- Типова ситуація, тобі вишибли мозок і ти все забув. Добре, сідай на катамаран, допоможеш крутити педалі, а то течія швидка. Срібняки віддаси потім, тільки не забудь. Знайти мене просто. Мобільний, щоправда, тут не бере, але пиши мені на і-мейл. Записуй адресу… А от сіромаха в твоїй голові, як аксесуар на стіні в сараї, виглядала б прикольно. Шкода, що я не можу її взяти в тебе. Чи, хоча б, позичити…
