Вчили, вчили нас як жити... Вчили всі: і слов'янізовані тюрко-угро-фіни сходу, і різною мірою романізовані, мадяризовані, германізовані слов'яни недалекого заходу, і колоніальні імперії минувшини й сучасності, і авантюристи різних національностей, і просто маленькі народи, до яких великі виявили милість, обмежились частковою асиміляцією і дарували 'свободу'. А скільки ці вчителі перевіряли свої вчення, ставлячи на нас різні соціальні, національні, релігійні або і взагалі антилюдські експерименти! Моторошно навіть думати. І який же ми впертий і різносторонньо розвинений народ, що винаходимо способи давати можливість все це на нас перевіряти, після цього виживати і знов натикатися на ті ж самі граблі, розриваючись між різними вчителями. А потім ще знаходити причинно-наслідкові звязки між цими знущаннями та прогресом сумнівної якості...
Так і існує в центрі Європи формально незалежна держава під назвою 'Україна'. Держава, яку так вперто не хотіли визнавати. Її нищили сусіди, її рвали держави Антанти, злякавшись створення величезної національної держави в центрі Європи, бо це могло похитнути їх владу і призвести до руйнування їх колоніальних імперій, збудованих на кістках і спинах поневолених народів. Потім з їх мовчазної згоди нищення народу набуло небачених масштабів...
Але цього вже не змінити. Ми можемо лише відкрити світові нашу криваво-трагічну правду, відкрити попри перепони з боку новітніх імперій і наших власних яничарів. А що роблять наші 'народні обранці'? Прогинаються в різні боки з протягнутою рукою до тих, з чиєї вини чи бездіяльності вийшло так, що Україна умовно українська і умовно держава, і просять щоб вони знову вчили нас жити.
Але страшно мені не тому. Мені страшно, бо які б не були агресивні дії загарбників, вони б не могли стати причиною національної катастрофи. Величезна маса народу відмовилась від своєї національної ідентичності і виявила надзвичайну заповзятість у боротьбі з національними почуттями тих своїх одноплемінників, які їх зберегли. Страшно мені, тому що ця система й досі успішно працює, збільшуючи чисельність осіб виду homo sovetikus! Працює, бо її не було зламано, обслуговуючий персонал лишився, ще й виховав гідних наступників своєї справи...
