Тим часом, коли чоловіки того дивного Королівства були заклопотані своїми дріб’язковими проблемами, на кшталт погоні за неіснуючими демонами, чи відловлювання вимираючих видів драконів, глобальні та вселенські питання, як-от – збереження цілісності метально-енергетичного ядра Гіперпростору, поширення ідей пацифізму та демократії на відсталі континенти третього світу, вишивання хрестиком двадцятифутового гобелену на честь триста шістдесят четвертої річниці вигнання за межі країни раси генетично модифікованих надмірними дозами приворотного зілля перевертнів, в просторіччі більш відомих як шлапакуваті гобліни, – все це падало невимовним тягарем на тендітні плечі кращої половини місцевого електорату – звичайно – тільки потенційного електорату, за умови введення загального виборчого права…
Втім, боротьба за виборче право була наразі неактуальною для просунутою частини суспільно-політичних еліт королівства. З тої простої причини, що вибирати було ні з кого і ні за що. Та й мандати всі, правду кажучи, давно були подерибанені за квотно-династичним принципом.
Та повернімось до більш насущних проблем королівства.
Як вже відомо читачам з уст першовідкривача даної напівзабутої сторінки історії, у Короля була дружина, скількись-там гламурно-інфантильних нащадків, кожен із яких бодай один раз тихцем приміряв батькову парадну діадему перед отим великим дзеркалом в тронному залі, купа ледацюватих слуг-саботажників, військо, ще доволі боєздатне, – попри нереальні об’єми щоденно споживаної рідини… можливо, в нього також був і папужка, котрий ще й досі не розівчився матюкатися – то позначався сумний досвід ранніх років життя в припортовому районі столиці… а втім, це геть неважливо.
Важливо інше, – як у кожного порядного володаря, в Короля був і власний двір – так-так, зі справжніми придворними дамами, кавалерами і навіть блазнем, – щоправда, одним-єдиним, його тримали на правах винятку і демонстрували заїжджим дипломатичним делегаціям як очевидне свідчення того, що зі свободою слова й совісті в Королівстві усе в ажурі…Та й це не так уже важливо…
Найголовніше, – Тьома, не перебивай, свою порцію кіті-кету ти вже зтеребив, залиш щось трохи дядькові Михайлу на сніданок, – так-от, найголовніше полягає в тому, що в Короля була Фаворитка. Звали її Марджорі Фрозенталь, і була вона особою скоріше невизначеної національності та соціального статусу, що, втім, не заважало його величності систематично відвідувати таємні, – о, цілком таємні, – покої на четвертому поверсі новозбудованої резиденції, зведеної за проектом талановитого гастарбайтера з далеких варварських країв на сході… Та останнім часом прекрасна Марджорі почала відчувати дивне занепокоєння…
