І
Це була осінь. Глибока осінь. Жовте листя встилало долівки тротуарів. Решта теліпалася на деревах, пориваючись от-от відірватися і полетіти додолу чи, підхоплене вітром, понестися до сусіднього кварталу. Це був день 31 жовтня. Люди готувалися до вечора Хелловіна. Особливо діти. Бігали весело по вулицях, сперечалися хто який костюм одягатиме, інші хвалилися про те, скільки ласощів зібрали минулого року і вгадували скільки зберуть цього. Чорні коти бігали по вулицях, а маленькі діти тицяли на них пальцями, жбурляли камінням і хихотіли. Бабусі сиділи на лавах біля будинків і дивилися на веселощі дітей, похитуючи головами.
Та, напевно, не тільки жителі міст і містечок готувалися до ночі Хелловіна…
II
За лісами, за горами, за далекими річками… йшла дорога зеленава…вся травою заросла і грибами поросла… Коротше, десь собі була занедбана вкрай стежка, яка вела до трясовини. А біля трясовини стояв перехняблений до краю будинок, чи радше халупенція така собі, відьмацька. Там жила відьма з величезним гачкуватим носом. Вона носила велику чорну мантію, полатану коричневими клаптями тканини, гостроверхий капелюх, старезний-престарезний, і діряві черевики, з яких стирчали величезні чорні нігті.
Відьма теж бурхливо готувалася до Хелловіну. Її сестра була смертельно хвора, і лежала місяці, не встаючи з ліжка. Щоб її вилікувати, треба було зварити чарівне зілля, головним складником якого є чарівна трава Каракатамус, яка на Хелловін виявляє свої сильні лікувальні властивості. Отож відьма і варила зілля для сестри Батільди, але траву треба діставати вночі о дванадцятій годині, в лісі під великим пеньком. Але відьма не вельми хотіла вживати до себе зілля «Дженджору», щоб перетворитися на мишу і залізти під пень, бо перетворюватись назад буде ве-е-ельми складно і довго. Отже, вона розробила план і вирішила знайти собі когось, хто б для неї це зробив. Відьма покинула мішати зілля в казані, закуталася в простирадло, бо змерзла, адже в хатині було вогко, і сіла на лаву, думаючи.
«Так-так… значить.. образ… гм.. дитина! Хелловін!»
Отож, відьма прибрала виду звичайної людини і полетіла до містечка на мітлі. На околиці стояв будиночок, жителі якого від’їхали у відпустку три дні тому. Відьма залізла туди, начаклувала цукерок і різних ласощів. Раптом хтось подзвонив у двері «Тень-день!».
ІІІ
--- Джеку, ти ж не довго? – стурбовано запитала мати.
--- Ні, мамо, ні.
--- Добре, тоді, лишень до… дев’ятої години! Не довше!
--- Гаразд.
--- Ти йдеш з Майком і Джулією?
--- Так, ми зустрічаємось о сьомій біля будинку Мітчела, а потім разом з ним підемо.
--- Добре, - сказала мама, хитаючи головою.
Джек вирядився у новенький костюм Дракули, який йому прикупила мама, взяв відеречко для цукерків та ласощів і побіг щодуху до будинку Мітчела.
--- Привіт!
--- Привіт!
Майк, Джулія і Джек радісно привіталися і стали чекати на свого старшого багатого друга Мітчела. Він був на два роки старший за них і був з багатої родини. Його пишний будинок височів посеред вулиці. А сам Мітчел щороку на Хелловін довго прибирався. Одягав вишукані костюми відомих страшних персонажів та погордливо виходив з будинку, йдучи по алеї і демонструючи своє вбрання.
Діти стояли і чекали.
На Майку був вбогий костюм скелета, який він одягав щороку.
На Джулії – вбрання феї.
Ось відчиняються двері і виглядає… гарбуз.
Двері розчахнуті навстіж. У них красується пан Мітчел з гарбузом на голові і в помаранчевій мантії з золотими застібками. Гаптовані золотом черевики, красиво поблискують при яскравому світлі вуличних ліхтарів і запалених гарбузів.
Діти і перехожі попадали з реготу. Мітчел набурмосився і сильно хилитаючи кошиком у вигляді гарбуза, попрямував до друзів.
Вони ходили по домівках, вимагаючи:
--- Фокус або цукерки!
Переважно люди сипали їм у кошики цукерки і швидко зачиняли двері.
Один тип вибрав фокус. Він став на кінчики пальців, потім кумедно крутнувся в повітрі, недоладно вимахуючи руками, і ледь не бебехнувся додолу.
Діти зареготали, штурхнувши його і почвалали далі. При цьому Мітчел так реготів, що налетів на його садового гнома, хвицьнувши його ногою і заскавулів зі злості, як пес.
--- Якийсь дурень, - мовив Мітчел. – Думає, либонь, що він якийсь чарівник чи фокусник… або просто не хотів давати цукерки і спробував викрутитися так…Я думаю, не більше, ніж ненормальний.
--- Але ж відьми існують… і привиди теж, - сказала Джулія.
--- Хто тобі сазав? Де ти їх бачила? Досі віриш у казочки?
--- Це ти нічого не розумієш! – вигукнула Джулія. – Вони є! Це ж на їхню честь, навіть, свято Хелловін!
Мітчел похитав головою.
Джек із Майком запропонували краще підрахувати назбирані ласощі. Чи позмагатися, хто більше назбирає.
Але Джулія, ображена до глибини своєї дитячої душі, кинулася від них геть, і ридаючи побігла додому.
-2-
Мітчел сплюнув, пхекнув і пішов до своїх однокласників, які галасливою юрбою ходили по вулиці.
Джек і Майк залишились самі. Зрештою, їм залишилися всього два будинки в кінці вулиці. Вони домовилися, що Майк піде в передостанній будинок, а Джек в сусідній, а потім розійдуться по домівках. Вони попрощалися і Джек попрямував до останнього будинку і подзвонив у двері. Їх відчинила гарненька жвава жіночка і запросила до хати, поки вона знайде цукерки.
І/
Був собі гарбуз. Чарівний, не простий. З вирізаними очима і зубами. З чарівною свічкою. Цей гарбуз зробив чарівник, щоб він був його другом на Хелловін. Свічка запалювалася на Хелловін і цілу ніч гарбуз був, як живий. Отож, настали сутінки, свічка зажевріла і гарбуз поволі оживав. Він думав, що йому такого цієї ночі зробити… мабуть, піти до містечка і подивитися, як люди святкують Хелловін, побачити своїх неживих побратимів-гарбузів. Він ніколи цього не бачив, а тільки чув про все це. Отож, вирішив так і зробити. Дорога була через ліс. Гарбуз пострибав по дорозі. У лісі було темно і глухо. Дерева, як велетні, височіли вгорі. Скрізь були кущі, трава, опале листя і хвоя, сучки, гілочки і колоди. Пеньки, порослі мохом, гриби, які світилися на Хелловін… Скрізь у лісі, у цю ніч, вешталися різні істоти. Скелети-лунатики брязкотіли кістками, стукали щелепами, світили очима і натикались на дерева і спотикались за колоди і пеньки. Вешталися привиди, сумно пролітаючи крізь дерева, літали духи, тихо завиваючи… Світилися грибки, шуміло гілля від поривів вітру.. Та загалом у лісі було якось, на диво, тихо і спокійно. Світив повний місяць, який був сьогодні навдивовижу великий..
Стрибав і стрибав гарбуз, все дивлячись навкруги, аж раптом потрапив у пастку. Застряг між колодою і деревом. Як не старався, а вибратися не зміг. Наче застряг на віки. Благав усе на світі про допомогу.
/
Жив на світі за пралісом чарівник. Добрий дід він був. Чарував для добра. Рятував багато душ. Вони навіть і не здогадувались про це. От настав вечір Хелловіна. Чарівник вирішив подивитися у своє велике магічне дзеркало, як люди в місті святкують Хелловін. (Коли хтось із тутешніх мешканців потрапляв у халепу, дзеркало миттю показувало це і чарівник поспішав на поміч.) Але сьогодні свято, тож чарівник сподівався трохи відпочити. Він сів перед дзеркалом, як перед телевізором, і задивився. Люди метушаться, готуються. Печуть пиріжки з гарбузами, самі гарбузи, роблять гарбузовий сік, варять каші, вирізають очі й зуби в гарбузах, ставлять туди свічки. Діти вбираються в костюми, батьки їх фотографують на згадку…
Раптом картина змінилася. Постав темний ліс, а на передньому плані гарбуз, який застряг і пручався, благаючи на допомогу. Чарівник схопився на ноги. Його друг в біді! Треба виручати! Він побіг до лісу. Біг повз всіх скелетів і духів, збиваючи ногами гриби. Нарешті він дістався до того місця. Гарбуз Дюк вдячно подивився на нього (так-так і в гарбуза було ім’я).
--- Дякую, друже. Ти врятував мені життя! – палко подякував гарбуз чарівникові.
--- Та нема за що, друже. Я радий, що встиг, - захекано відказав чарівник, водячи рукою по сивій бороді . – А куди ж ти хотів дістатися? Мандруєш кудись?
--- Та ні, хотів поглядіти на місто в день свята, на людей…
--- Знаєш, я теж сьогодні дивився на них.. через своє дзеркало… пам’ятаєш його?
--- Так, пам’ятаю. Чудове дзеркало. Через нього можна дізнатися все.
--- Авжеж. Ну то ходімо до мене. Подивимося разом на людей. Через дзеркало, це значно безпечніше.
-3-
І вони пішли.
Сіли разом на стільці і дивилися захоплено на дітей, які весело вешталися в костюмах. Раптом знову, вже вдруге за сьогоднішній вечір, картина змінилася. Воно показало відьму, яка летіла на мітлі з малим хлопчиком.
/І
Коли Джек зайшов у будинок, жінка перетворилася на відьму, схопила його і через чорний хід полетіла з ним на мітлі до халупи на трясовині. Бідолаха пручався і з жахом думав, що буде далі. «Це таки справжня відьма!» - з сумом і жахом думав він. Вони летіли й летіли, над лісом, над болотом, і от – трясовина, стежка, халупа.
Відьма поставила мітлу в комірчину і заштовхнула Джека до хати.
--- Сідай! – гаркнула вона.
Хлопчик сів на лаву, з острахом думаючи, як йому звільнитися від неї і потрапити додому.
--- У мене для тебе завдання! Я перетворю тебе на мишу і ти побіжиш у ліс, залізеш під найбільший пень і вирвеш мені трави Каракатамус і хутко принесеш сюди. Це для моєї сестри Батільди…бідненька.. вона хвора! Отож! Сиди тут тихо, я піду в комірчину, пошукаю зілля «Дженджору».
Джек, сповнений жаху, сидів і чекав… на манну небесну чекав…
Відьма порпалася в комірчині, переставляючи якісь банки і бурмочучи щось собі під ніс.
Раптом розчахнулися двері халупи.
/ІІ
Що? Відьма когось викрала? Ой, це не добре! Треба спішити на допомогу!
Чарівник знову підхопився на ноги.
--- Ой, та ти ба! Не відпочинеш! На свята ще більше мороки! Вже два порятунки за вечір!
Гарбуз Дюк подивився на нього. Чаклун звернувся до дзеркала:
--- Покажи, де відьма живе!
Дзеркало змінило картину. Показало трясовину, занедбану стежку і халупу.
Чарівник схопив мантію-роз’явку і намірився вдягти її, щоб роз’явитися тут і з’явитися біля відьминого будинку.
--- Візьми мене з собою! – озвався гарбуз.
--- Навіщо? Сиди краще тут. Там небезпека.
--- Я пригоджуся тобі. Ну візьми.
--- Ох, ну гаразд… Стрибай сюди.
Дюк плигнув під плащ до чарівника і вони роз’вилася.
--- Фу, як тхне болотом! - вигукнув гарбуз.
Вони підійшли до халупи і штовхнули двері.
На лаві сидів хлопчик, відьма копирсалася в комірчині. Коли вони зайшли, відьма висунула з комірчини свого гачкуватого носа.
--- Хто там? Чого вам треба?
--- Чого ти викрала хлопчика? Чого тобі від нього треба?
--- Пхе! А вам що? На те треба, що треба! Забирайтесь геть!
--- Забиремося, коли віддаси хлопчика!
---Ні! Геть звідси!
-4-
--- Е-е, бачу треба битися, коли мирно не віддаєш! – вигукнув чарівник. – Радакітус!
Чарівник замурував відьму стіною. Вона проказала якісь складні закляття і стіна розсипалася вщент. Відьма з лютим виразом кинулася на них, націлившись своїм горбатим носом і, розмахуючи пляшкою зілля в руках, яке було схоже на суміш блювотиння і шмарклів.
Гарбуз стрибонув і вибив у неї з рук пляшчину, вона розбилася і бризнула на відьму. Та миттю перетворилася на мишу.
Чарівник похвалив Дюка і підійшов до хлопчика.
--- Ходімо, - сказав він йому, взявши його за руку. – Де ти живеш?
Вони відвели хлопчика додому.
Враження у нього зостались незабутні. Тепер до цього свята він став ставитись по-іншому. Він побіг додому і коли злюща мама вийшла з хати, кинувся їй в обійми. Мама ошелешена цим, подумала, що то він просить вибачення за велике запізнення. Таке свято Хелловін!
