Letto comodamente
Помаранчеве світиться. Розірвані хмари під гострим пером різкого ока пишуть небо. Коло обрію рівне, а краї порубані верхівками дерев. Море трави не в фокусі. Розмите, розливається шелестом верховіть. Дорога ріже море, ступа ними залізний Моісей, веде себеподібних до неба. Рожеве пасмо пробіглої лисиці за зайцем. Гуркіт річки, вода об камені. Калюжине серце розтає перед бурею проміння. Ступає морем, тихо ступає, не турбує море. Ноги босі у росі. Чорна пляма волосся розкидана вітром. Краплями акварелі виблискує сукня. Закриваю очі...
Бетонний громило шкрябає гострим носом хмари. Сірі обірванці несутся на північ, у площу. Жовті квадрати мчатся по чорному на чорне, не знають, що можуть лише на біле. Правила підкреслені і обпалені. Сидить під хмародряпом. Натовп плям з крилами. Вона під сірим у сірому. Чорна глибочінь. Тону. Дивлюсь на диво. Очі. Відкриваю...
Тріпотить вогонь на воску. Краплі летять, не долітають. Тремтячи, твердіють. Потріскують кольори. На ліжку - муркотіння серця. Світлі плямки лізуть з вікна. Солодкий аромат мороку розривати не треба. Хай... Стоїть. Полосата сорочка. Вікно відкрити. Лети - це не бути забутим, чесно. Знову. Соло з поцілунків. Арпеджіо дотику. Ні, нехай. Закриваю.
Кинутий під куполом. Клоун і клоунада. Канонада сміху. Всі - над піском. Вода з очей - під піском. Танці - на піску. Сміється з усіма. Зорі погляду. Безликі маси біоматеріалу на лавах з пластику наодинці самі із собою. Там одна. Бігу. Арена - клітка. Кільце з залізного дроту обвивається. Ні, не хочу, відкриваю...
Нічого. Клавіатура. Екран. Слова. І оце...
