Старій дерев’яній Мишоловці набридло трощити дурні черепи сірих мишей, вона начиталась демократичної преси, та й, якщо чесно, її нудило від свіжої крові. Мишиній полавці хотілось на заслужений відпочинок – десь, в райцентр, на тихий хутір в музей старожитностей. Але Господар щораз підкладав нову приманку і натягував пружину.
Тоді Мишоловка, виказуючи свої гуманні погляди, бо демократичну пресу вона читала як усі інші, звернулась до мишиної громади:
- Я вас дуже поважаю, ви ж такі громадяни, тому я не хочу виконувати цю брудну роботу. Господар змушує мене до мишиного терору. – І в підтвердження своїх слів, страшна машина продемонструвала кілька розплесканих на млинець сірих громадян.
- Ой! – вжахнулися крайні, найбільш чутливі мишині родичі.
- Ганьба! – долинуло із задніх рядів.
- У вас скоро вибори зимівлі. Тому я прошу, заклинаю: не вибирайте цього дому, не вибирайте цього господаря, не вірте його словам, не піддавайтеся на його «доброчинства»!
Миші вислухали всі застороги і терміново зібрали своє віче. На зборах розгорілась справжня дискусія:
- одні пропонували вибрати свободу, тобто зимувати на полі під соломою і гіллям;
- другі – обрати інший дім, з іншим господарем,
але всі зійшлись на тому, що засуджують Господаря пекельної машини і навіть своїм діткам закажуть, обминати цей страшний дім десятою дорогою.
Та Господар тільки посміхнувся, почувши цю новину. Він просто взяв і поклав до мишоловки скибочку свіжого ароматного сиру.
І страшна машина запрацювала знову на всю свою потужність.
В Господаря жив пухнастий кіт, який мишей не ловив, тому що читав демократичні газети і був великим демократом, але дуже вже любив їх розплесканих, під майонезом.
