Похмурий хлопчик народжується в четвер. Він не верещить, не плаче, не лається, тому трохи спантеличує усіх. Батько йде до лікаря з пляшкою коньяку, щоб той пояснив чому малий такий спокійний.
Лікар каже, що малий здоровий і дзвонить у міністерство.
У нас народився спокійний хлопчик, каже він. З іншого боку кладуть слухавку і доповідають начальнику. Начальник бере інформацію до уваги, виключає комп’ютер та настільну лампу. Закриваючи двері кабінету, він зупиняє свій погляд на вікно, з якого кинеться через три роки.
Через певний час у сім`ї похмурого хлопчика виявляють ще одну особливість – той не сміється. Взагалі. Батько йде ще з однією пляшкою до лікаря, який каже: «Не хвилюйтесь, все нормально, просто така вже будова лицевих м`язів, от і все. Такі вже гени і чебурашки пішли», - пробує пожартувати лікар.
Похмурий хлопчик росте. У нього з`являється улюблений светр і неспокійний батько.
Похмурий хлопчик росте. Він любить міккі, шоколад і маму.
Мама любить тата, а тато йде до тьоті – але тільки не через похмурого хлопчика, який росте.
Його садять в дитсадок і активно поливають пігулками. В садку у похмурого хлопчика немає друзів - усі думають, що він злий. «Чому ти нас не любиш?» - питає Олесь в пісочниці. «Що я тобі такого зробила?» - питає Уляна вириваючи з рук свою ляльку. «Це від манної каші?» - цікавиться допитливий Ваня.
Похмурий хлопчик йде до школи. Він виходить на середину класу, щоб привітатися.
Привіт, каже він, ось моє ім`я і прізвище, яке не відрізняється від ваших, ось мій портфелик, з черепашками, яких ви любите. Я один з вас, але я не сміюсь, каже він.
Ну добре, ти не смієшся, думають його однокласники, б’ючи похмурого хлопчика у шостому, сьомому і восьмому класах.
У дев`ятому класі мама купує йому гітару і все стає на свої місця. Похмурий хлопчик, починає грати похмуру музику і стає популярним. Його впізнають і просять зіграти щось.
Він грає щось і росте.
В інституті похмурий хлопчик вже не виходить на середину аудиторії і не каже, привіт.
Він не каже, ось моє ім`я і прізвище, яке не відрізняється від ваших.
Ось мої бажання досягти успіху і визнання, як у вас.
Ось моє прагнення щастя і багатства.
Він не каже, я не можу сміятися.
Похмурий хлопчик просто грає свою похмуру музику, сидячи на гальорці чергової аудиторії.
Ігнатій Федорович, заслужений викладач амінь, питає у похмурого хлопчика: «Я вам не заважаю?».
Заважаєте, каже похмурий хлопчик і йде в деканат забирати документи.
Дорогою він знову чує ці ідіотські питання: чому ти на нас злий, що я тобі зробила, ти що, мене ненавидиш.
Він не знає, що сказати, бере свої документи і сідає на них, щоб скласти нову композицію.
Вона стане популярною і похмурий хлопчик теж.
Йому зніматимуть кліпи і похмурий хлопчик зніматиме теж.
У двадцять з чимось, перед виходом на сцену за черговою премією, його продюсер скаже похмурому хлопчику: «Я знаю, ти усіх ненавидиш. Тобі насрати на них, але дивись – вони тебе люблять. А якщо не люблять, то хочуть. Не облажайся зараз, чуєш?» Він не встигає відповісти, тому що вже вилазить на сцену щось грати і крізь приспів чує із залу: «Чому ти не любиш життя?! Що ми тобі такого зробили?! Я хочу від тебе дитину!»
Похмурий хлопчик відповідає.
У клубі відповідає тьолці: «Нічого в мене не сталося і зараз я щасливий».
У вагоні відповідає провідниці: «Ваш чай цілком нормальний і сервіс теж»
Вдома відповідає мамі: «Радий тебе бачити», - своїм похмурим обличчям.
Сідай, каже вона. Я торт купила, каже вона. Розказуй, просить вона – він мовчить.
- Життя вдалося? - Угу. - Ти щасливий? - Час від часу. - Добре їж? - Нормально. - А усі ці питання, ну: що сталося, чому ти сумний, чи ненавидиш нас. – Я вже звик.
І правильно, каже мати похмурому хлопчику. Вона ставить чай і поки у квартиру ще ніхто не подзвонив, поки вони ще сам на сам, каже: «А знаєш, коли я народила і тебе, такого малого зморщеного і тихого показали мені, перше на що я подивилася були очі. Вони питали у мене: «Що, знову?». І я сказала їм «так».
Потім вони ще їли київський торт, похмурому хлопчику хтось постійно дзвонив, а пам`ятник начальнику, що колись поглядав у вікно, вкривався мохом.
